Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Софія Яблонська Китайські подорожі Для європейського подорожни ка тут немає полегш, оборони, чи опіки. Навпаки — тільки воро жість населення та утруднення з боку неприхильної влади, яка не хоче брати на себе відвічальности за безпечність чужинних подо рожників. Тим паче у віддалених від залізничих шляхів провінціях. Окрім кількох, — незначних у по- рівнанні до величнин краю заліз ничих шляхів — можна подорожу вати вглиб Китаю в браку автомо- білевих, або хоч битих доріг, пре- різними стародавніми способами: на коні, на ослі, на тачках, човном (розуміється там, де є вода), піхо тою та накінець на кріслі. Ні, я зовсім не жартую, — це є гідний спосіб подорожування ба гатих та визначних китайців, їхніх жінок та родини. Це крісло накри те величезною скринею, — яку обліплено кольоровими матерія- матеріями, або непромакальним полотном — несуть за чотири дручки на плечах, двох, або чоти рьох носіїв, залежно від ваги та важности особи в кріслі. їзди у кріслі я волію «е згадувати! Те саме із кінною їздою. Хоч, зви чайно, я дуже люблю їздити на коні, але з огляду на вузенькі, ховзькі доріжки, виложені камін ними плитками, де треба їхати гу саком— мов би в похоронній про цесії -— в Китаю я волію подоро жувати піхотою, або, коли можна, човном. Чому не на кріслі? Передусім, я ще не досить стала важною особою тут, щоб мати своє власне крісло та своїх чоти рьох носіїв, а врешті треба бути китайцем, щоби любити цього ро ду враження. Я не пропадаю за ними. Холіта- ючись у скринці на плечах чоти рьох носіїв, я маю враження, що їду, — не за похороном, як на коні, — а таки вже в самій домо вині, яку китайці колишуть у ритм своїх дрібних кооків. З похоронним маршом напереді, ілюзія була б цілковита... На пів години така прогульна може навіть бути розвагою, але не на довгу кількатижневу ман дрівку. По правді, то я вже й за була, як то їдеться автом, паро плавом, або хочби нашою милою, драбинястою фірою. Ах, щоб ви знали з якою ніжністю часом я згадую тепер наші драбинясті во зи! Коли подумаю тільки про ши року дорогу, великий драбинястий віз на чотирьох колесах —■ та з двома сидженнями — яка мрія! Ні, й тим разом я зовсім не кеп кую собі з возу, а тому називаю його мрією, що коли б у мене тут віз, то я могла б на нього усе нараз покласти: усі кіно — й фо тоапарати, запас їжі, трохи одягу на зміну, мішок рижу, ще й сама туди сіла б. Один віз вистачив би замість цілої каравани з п’ятьох Софія Яблонська в одному з дале- косхідніх строїв, що їх придбала під час своїх подорожей. W riter S ophia Y ablonska in an exotic g arm en t of F a r E ast коней, яку тут я мушу тягати за собою. Окрім цього двох інших китайців-поганячів і навантажених ладунком трьох коней. На двох ін ших конях їдемо ми, — я спереду цієї малесенької каравани, а мій слуга зі своєю величезною рушни цею, з якою він не розлучається, ззаду неї. І це все для мене одної, — хоч це є найменша каравана — справ жнє караванятко, яку можна зу стріти в Юнані. Тут звичайно ка равани числять 20-30 коней, або мулів, та десятеро, або й більше китайців-поганячів. Чи зрозумієте тепер, чому дра бинястий наш віз звідси видаєть ся мені мрією? Сидиш собі попе- реді, поганяєш коників, поспівуєш пісню та оглядаючи чарівні крає види, — переїздиш на день без утоми до 40 км. З возом була б мені тут ще ін ша вигода. На ніч мені не треба було б поспішати до китайської оселі, до непривітного, брудного заїзду ка раван, а де зупинилась би край дороги, там і заночувала б. За чепиш з обох боків за драбину три, чотири півокруглі тростини, накриєш їх непромакальним по лотном і готове тобі, затишне ша тро. На дно возу постелиш трохи сіна, зо два коци від нічного хо лоду й готове запашне ліжко! Увечорі розложиш під возом во гонь, на якім звариш вечерю та хай сховаються всі найкращі заїз ди Китаю. Раненько збудить тебе цвірінькання пташок у лісі, вста неш, протягнешся добре та підеш до потока скупатися. Потім з’ївши грінку хліба, неодмінно разового (я за ним пропадаю) — та ще й зі сиром, — поїдеш собі далі на мандри. Коли сонце світить, можна зня ти полотняний дах. Але зате, коли дощ — сидиш під ним, мов курят- ко під крилом квочки, й кепкуєш собі з заплаканого неба. Особисто для неме тут з возом була б ще інша вигода! Зупинивши його край дороги, з-під цієї замкненої буди, непо мітна, я свобідно могла б фільму- НАШЕ ЖИТТЯ — (КВІТЕНЬ, 1963 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
