Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Софія Яблонська Китайські подорожі Для європейського подорожни ка тут немає полегш, оборони, чи опіки. Навпаки — тільки воро жість населення та утруднення з боку неприхильної влади, яка не хоче брати на себе відвічальности за безпечність чужинних подо рожників. Тим паче у віддалених від залізничих шляхів провінціях. Окрім кількох, — незначних у по- рівнанні до величнин краю заліз ничих шляхів — можна подорожу вати вглиб Китаю в браку автомо- білевих, або хоч битих доріг, пре- різними стародавніми способами: на коні, на ослі, на тачках, човном (розуміється там, де є вода), піхо тою та накінець на кріслі. Ні, я зовсім не жартую, — це є гідний спосіб подорожування ба гатих та визначних китайців, їхніх жінок та родини. Це крісло накри те величезною скринею, — яку обліплено кольоровими матерія- матеріями, або непромакальним полотном — несуть за чотири дручки на плечах, двох, або чоти рьох носіїв, залежно від ваги та важности особи в кріслі. їзди у кріслі я волію «е згадувати! Те саме із кінною їздою. Хоч, зви чайно, я дуже люблю їздити на коні, але з огляду на вузенькі, ховзькі доріжки, виложені камін ними плитками, де треба їхати гу саком— мов би в похоронній про цесії -— в Китаю я волію подоро жувати піхотою, або, коли можна, човном. Чому не на кріслі? Передусім, я ще не досить стала важною особою тут, щоб мати своє власне крісло та своїх чоти рьох носіїв, а врешті треба бути китайцем, щоби любити цього ро ду враження. Я не пропадаю за ними. Холіта- ючись у скринці на плечах чоти рьох носіїв, я маю враження, що їду, — не за похороном, як на коні, — а таки вже в самій домо вині, яку китайці колишуть у ритм своїх дрібних кооків. З похоронним маршом напереді, ілюзія була б цілковита... На пів години така прогульна може навіть бути розвагою, але не на довгу кількатижневу ман дрівку. По правді, то я вже й за була, як то їдеться автом, паро плавом, або хочби нашою милою, драбинястою фірою. Ах, щоб ви знали з якою ніжністю часом я згадую тепер наші драбинясті во зи! Коли подумаю тільки про ши року дорогу, великий драбинястий віз на чотирьох колесах —■ та з двома сидженнями — яка мрія! Ні, й тим разом я зовсім не кеп кую собі з возу, а тому називаю його мрією, що коли б у мене тут віз, то я могла б на нього усе нараз покласти: усі кіно — й фо тоапарати, запас їжі, трохи одягу на зміну, мішок рижу, ще й сама туди сіла б. Один віз вистачив би замість цілої каравани з п’ятьох Софія Яблонська в одному з дале- косхідніх строїв, що їх придбала під час своїх подорожей. W riter S ophia Y ablonska in an exotic g arm en t of F a r E ast коней, яку тут я мушу тягати за собою. Окрім цього двох інших китайців-поганячів і навантажених ладунком трьох коней. На двох ін ших конях їдемо ми, — я спереду цієї малесенької каравани, а мій слуга зі своєю величезною рушни цею, з якою він не розлучається, ззаду неї. І це все для мене одної, — хоч це є найменша каравана — справ жнє караванятко, яку можна зу стріти в Юнані. Тут звичайно ка равани числять 20-30 коней, або мулів, та десятеро, або й більше китайців-поганячів. Чи зрозумієте тепер, чому дра бинястий наш віз звідси видаєть ся мені мрією? Сидиш собі попе- реді, поганяєш коників, поспівуєш пісню та оглядаючи чарівні крає види, — переїздиш на день без утоми до 40 км. З возом була б мені тут ще ін ша вигода. На ніч мені не треба було б поспішати до китайської оселі, до непривітного, брудного заїзду ка раван, а де зупинилась би край дороги, там і заночувала б. За чепиш з обох боків за драбину три, чотири півокруглі тростини, накриєш їх непромакальним по лотном і готове тобі, затишне ша тро. На дно возу постелиш трохи сіна, зо два коци від нічного хо лоду й готове запашне ліжко! Увечорі розложиш під возом во гонь, на якім звариш вечерю та хай сховаються всі найкращі заїз ди Китаю. Раненько збудить тебе цвірінькання пташок у лісі, вста неш, протягнешся добре та підеш до потока скупатися. Потім з’ївши грінку хліба, неодмінно разового (я за ним пропадаю) — та ще й зі сиром, — поїдеш собі далі на мандри. Коли сонце світить, можна зня ти полотняний дах. Але зате, коли дощ — сидиш під ним, мов курят- ко під крилом квочки, й кепкуєш собі з заплаканого неба. Особисто для неме тут з возом була б ще інша вигода! Зупинивши його край дороги, з-під цієї замкненої буди, непо мітна, я свобідно могла б фільму- НАШЕ ЖИТТЯ — (КВІТЕНЬ, 1963 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
