Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Люблю песика Жучка Це був чудовий осінній день. Сонечко посилало з темноблакит- ного неба своє ласкаве, тепле проміння, ніби прощалося з зем лею. А в садочку скрізь лежало пахуче кольорове листя, що ввесь час тихо спадало зі старих кле нів. І як то весело й гарно було дітям гратися сьогодні! Івась та Оленка уявляли собі, що вони пливуть по морю кораб лем, а потім стрибають у воду, пливають та знову повертаються на корабель. Корабель — це був їхній великий ґанок, іде вони ча сто баївилися, а море — весь са док, де замість ©оди лежало осін нє листя. На ньому вони качали ся, бігали підкидаючи цілі великі жмути, нагортали листя в купи, ховалися в ньому. Гра була чудо ва, а ще стала цікавішою, як при біг Жучок. Це був веселий, при вітний чорненький песик із розум ними блискучими очками. Діти придумали гру. Вони знайшли стару обгризену кістку, кидали далеко їв листя і наказували пе сикові шукати. Йому ця гра по добалась. Він швидко находив кі стку та приносив дітям назад. Все було б добре, але Івась змінив гру так, що кидав кістку на ґанок, (а Жучок ніби нападає на корабель... — казав він) і по силав за нею песика. Гра все жва вішала та діти зняли такий галас, що на ґанок вийшла мама. — Що це за гра у вас, діти, ви так кричите, що маленька Ори ся не може заснути. Грайте тро хи спокійніше, бо скоро й вам час лягати спати. Не встигла мама закінчити своєї мови, як до її ніг впала кістка, яку закинув на ґанок Івась. За нею стрибнув Жучок і мало не зівалив з ніг маму. — Грайтеся обережніше, діти! Кидайте кістку десь далі за ха тою, а то тут легко можна роз бити шиби в вікнах або пошкоди ти скляні двері. —- Ще раз за стерегла дітей мама та й пішла до хати. Та іівасик не дуже багато думав над маминим зауваженням і про довжував свою гру. Це було так смішно та весело, коли Жучок стрибав на ґанок через два-три ступені, оступався, падаїв і знову з дзвінким гавкотінням летів за кісткою, хапав її та кумедно мо таючи головою ніс Івасикові про сто до рук. І тут — то сталася біда: Івась не розрахував своїх сил та так високо закинув Кістку, що вона влучила в скляні двері. Скло не впало вниз, але все потріскало. Оленка підбігла стривожена: — Ось бачиш, Івасю, скло вже пропало! І навіщо було закидати цю кістку на ґанок? — Тихо, прошу тебе, тихо, — прошепотів Івась. — Бачиш, ши ба тільки трісла. Може мама не по мітить відразу, а ми не скажемо нічого. Тоді вона подумає на Жучка. Чуєш, Оленко, не кажи маімі нічого! — просив він сестру. —• Ні, Івасику, то не є добре, щоб за тебе карали песика, — за перечувала Оленка. —■ А я прошу тебе, дуже про шу тебе, мовчи! — просив знову Івась. Оленка зідхнула: вона дуже любила братіка й теж боялася, що мама його покарає. — Ну, добре — погодилась Оленка, — але тепер годі вже гратися, ходімо до хати. Діти прибігли до хати якраз вчасно, бо вечеря вже була на столі. За столом вони сиділи смут ні й невеселі. Навіть мама заува жила. — Що то сталося з вами, що ви такі тихі? Чи не болить що в тебе, Івасику? Ти щось дуже смутно дивишся... —• Ні, мамусю, все добре, я здоровий, тільки... я хочу до ліж ка, --- ВІДПОВІВ ХЛОПЧИК. Після вечері діти пішли спати. Як завжди вони проказали моли тву, мама перехрестила обох, по цілувала та й пішла до дверей. І тут Івась не витримав. Ледве стримуючи сльози він покликав маму до себе: — Мамусю, я хочу щось вам сказати! Як ми гралися в садочку, то я розбив скляні двері... Я про сив Оленку не казати вам. Я... я хотів, щоб ви подумали на Жуч ка... простіть мене, мамусю! — і сльози, як горох, покотилися з очей хлопчика. Мама серіозно подивилася на Івася, а тоді ласкаво до нього ус міхнулась. — Я дуже щаслива, що ти сам сказав про це. Тому ти й був сум ний, що почуівав недобре в своє му вчинкові, бо ми за розбите скло покарали б песика. А тепер тобі краще на душі. Еге ж? — Так, мамусю. — Івась при горнувся до мами. — Я хотів це вам сказати. Я люблю Жучка і не хочу, щоб він був покараний за мене... (Докінчення на обгортці) Івась не розрахував своїх сил та так високо закинув кістку, що вона влучила в скляні двері. 24 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
