Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Гр. Зленко Як лисиця вигодувала цуценят „Пальма" ощенилась пізньої но чі в купі прілої пшеничної соло ми. Накрапав дощ. „Пальма" жа лібно повискувала, обнюхуючи предмети, що валялись навколо. Врятувало її старе відро, що ле жало десь у закутку двора. Вона перенесла в нього цуценят і дбай ливо закрила їх знадвору своїм тремтячим від холоду тілом. Ранок розігнав хмари. „Паль ма" зігрілась і обсохла. Вона си діла в сінях, жадібно ‘споживаю чи апетитний сніданок, і не бачи ла, як господар — Павло 'Кобко, повільно оглядав цуценят, потім поклав у відро найбільшого, а двох у ганчірку і покликав сусід нього Сашка: — Віднеси в яр... Сашко виїбіг на околицю. Хлоп цеві стало шкода сліпих немічних тваринок, і він подумав: „Покла ду в лісі на галявині. Приносити- му молоко. Може, й виростуть якось..." Сашко обережно опустив цу ценят в м’яку траву і повернувся додому. За годину до лісу про стував веселий гурт хлоп’ят з глечиком молока. — Ось тут я залишив їх, —- сказав Сашко. Але цуценят у траві не було... Хлоп’ята, звісно, сумували не довго: їх зацікавила велика ли сяча нора під старою сосною. Хтось приніс лопату. —- Та це ж вони! — вигукнув Сашко, жоли розкопали нору. — Справді в глибокій ніші між трьо ма лисенятами лежало двоє чор- номорденьких цуценят. Хлоп’ята закрили нору зелени ми дубовими гілками і рушили додому. На другий день вони знову прийшли до зруйнованої нори. Та ні лисенят, ні цуценят тут уже не було. Очевидно, лисиця перенес ла їх в інше місце. ...Згодом в селі стали зникати кури. Сашкова мати, збираючи пір’я, кляла лисицю. А Павло На зарович поставив пастку. Через кілька днів в і н постукав у Сашко - ве вікно: —- Ходімо! В сусідній повітці сидів з за- тиснутою в пастці лапою чорно мордий пес і злодійкувато дивив ся на людей. Він повернувся до дому і приніс з собою звички сво єї рудої „мачухи". Не знав пес одного: коли лисиця потрапляє в капкан, вона перегризає собі ла пу і все ж таки втікає. НАША МАМА Наша Мама не така, Як у тих сусідок: їй не зводиться рука Бити бідних діток. І не вдарить, не штовхне З нас усіх нікого: Ні сестричок, ні мене, Ні братка малого. Часом в хаті заведем Ми таке юрбою, Що земля двигтить, і йде Все сторчголовою! Товчимося... Все вихрить Буряно, нестримно... Мама з кухні прибіжить І... злегенька гримне. Стрепенемося ми враз, Хтось і посумніє, Але знаєм: Мама в нас Битися не вміє! Посмирнієм, і в кутку Голови похнюпим... Нашу Маму от таку Всі ми дуже любим! О. К о б е ц ь КОНИК... Марійка сиділа між усіма учня ми в школі і так, як і всі, малю вала. Малювала вона коника. Ве ликого, гарного коника. Учитель походжав між учнями і приглядався до малюнків, які маленькі ручки так незграбно й старанно вимальовували. Дійшов ши до Марійки, учитель зупинив ся. „Дуже добре", сказав він се рйозно. Марійка соромливо всміх нулась, і малювала далі. Незабаром задзвонив дзвінок, і діти, як бджоли, вилетіли з бу динку. Марійка, біжучи додому, міцно тримала в руках свого ко ника. Але коник усе одно „втік". Поправляючи хустку на голові, яка зісунулась, Марійка й не по мітила, як коник випав їй із рук. Не завваживши того, Марійка по бігла далі. А коник бідний лежав на хіднику самітний. Тільки раз- у-раз хтось наступав на нього, або проходив мимо. І так лежав коник, аж поки весняний вітер не підхопив його і не заніс десь ген далеко в поле... Ольга Михалевич, 13 р. ВІЗОЧОК Як я була маленька — Мов лялечку яку Мене возила ненька На прохід — у візку. Тепер я більша стала, Уже ходжу й біжу, Уже сама помалу Я лялечку вожу! Рости ж, моя лялюсю, Аж доки зможеш ти, Як я і як матуся — Візочок повезти. Леонід Полтава Відновлюйте Вашу передплату вчас, тим осягнете миле почуття упорядкованости, а видавництву зрівноважений бюджет. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ, 1961. 23
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
