Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Гр. Зленко Як лисиця вигодувала цуценят „Пальма" ощенилась пізньої но чі в купі прілої пшеничної соло ми. Накрапав дощ. „Пальма" жа лібно повискувала, обнюхуючи предмети, що валялись навколо. Врятувало її старе відро, що ле жало десь у закутку двора. Вона перенесла в нього цуценят і дбай ливо закрила їх знадвору своїм тремтячим від холоду тілом. Ранок розігнав хмари. „Паль ма" зігрілась і обсохла. Вона си діла в сінях, жадібно ‘споживаю чи апетитний сніданок, і не бачи ла, як господар — Павло 'Кобко, повільно оглядав цуценят, потім поклав у відро найбільшого, а двох у ганчірку і покликав сусід нього Сашка: — Віднеси в яр... Сашко виїбіг на околицю. Хлоп цеві стало шкода сліпих немічних тваринок, і він подумав: „Покла ду в лісі на галявині. Приносити- му молоко. Може, й виростуть якось..." Сашко обережно опустив цу ценят в м’яку траву і повернувся додому. За годину до лісу про стував веселий гурт хлоп’ят з глечиком молока. — Ось тут я залишив їх, —- сказав Сашко. Але цуценят у траві не було... Хлоп’ята, звісно, сумували не довго: їх зацікавила велика ли сяча нора під старою сосною. Хтось приніс лопату. —- Та це ж вони! — вигукнув Сашко, жоли розкопали нору. — Справді в глибокій ніші між трьо ма лисенятами лежало двоє чор- номорденьких цуценят. Хлоп’ята закрили нору зелени ми дубовими гілками і рушили додому. На другий день вони знову прийшли до зруйнованої нори. Та ні лисенят, ні цуценят тут уже не було. Очевидно, лисиця перенес ла їх в інше місце. ...Згодом в селі стали зникати кури. Сашкова мати, збираючи пір’я, кляла лисицю. А Павло На зарович поставив пастку. Через кілька днів в і н постукав у Сашко - ве вікно: —- Ходімо! В сусідній повітці сидів з за- тиснутою в пастці лапою чорно мордий пес і злодійкувато дивив ся на людей. Він повернувся до дому і приніс з собою звички сво єї рудої „мачухи". Не знав пес одного: коли лисиця потрапляє в капкан, вона перегризає собі ла пу і все ж таки втікає. НАША МАМА Наша Мама не така, Як у тих сусідок: їй не зводиться рука Бити бідних діток. І не вдарить, не штовхне З нас усіх нікого: Ні сестричок, ні мене, Ні братка малого. Часом в хаті заведем Ми таке юрбою, Що земля двигтить, і йде Все сторчголовою! Товчимося... Все вихрить Буряно, нестримно... Мама з кухні прибіжить І... злегенька гримне. Стрепенемося ми враз, Хтось і посумніє, Але знаєм: Мама в нас Битися не вміє! Посмирнієм, і в кутку Голови похнюпим... Нашу Маму от таку Всі ми дуже любим! О. К о б е ц ь КОНИК... Марійка сиділа між усіма учня ми в школі і так, як і всі, малю вала. Малювала вона коника. Ве ликого, гарного коника. Учитель походжав між учнями і приглядався до малюнків, які маленькі ручки так незграбно й старанно вимальовували. Дійшов ши до Марійки, учитель зупинив ся. „Дуже добре", сказав він се рйозно. Марійка соромливо всміх нулась, і малювала далі. Незабаром задзвонив дзвінок, і діти, як бджоли, вилетіли з бу динку. Марійка, біжучи додому, міцно тримала в руках свого ко ника. Але коник усе одно „втік". Поправляючи хустку на голові, яка зісунулась, Марійка й не по мітила, як коник випав їй із рук. Не завваживши того, Марійка по бігла далі. А коник бідний лежав на хіднику самітний. Тільки раз- у-раз хтось наступав на нього, або проходив мимо. І так лежав коник, аж поки весняний вітер не підхопив його і не заніс десь ген далеко в поле... Ольга Михалевич, 13 р. ВІЗОЧОК Як я була маленька — Мов лялечку яку Мене возила ненька На прохід — у візку. Тепер я більша стала, Уже ходжу й біжу, Уже сама помалу Я лялечку вожу! Рости ж, моя лялюсю, Аж доки зможеш ти, Як я і як матуся — Візочок повезти. Леонід Полтава Відновлюйте Вашу передплату вчас, тим осягнете миле почуття упорядкованости, а видавництву зрівноважений бюджет. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ, 1961. 23
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
