Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Євстахій Мінчан Coлець (Із спогадів про Уляну Кравченко) Село Солець, Дрогобицького повіту, розташоване в гарній д о лині між селами Модричі, Ковпець, Стебник і трохи дальше за лісом Трускавець. По стороні Трускавця видніють гори Карпати, які т я г нуться довгим синім пасмом на виднокрузі. Село Солець перері зує 'битий шлях із Дрогобича до Стебника. На горбочку стояла старенька дерев’яна церковця, а 'біля неї 'внизу школа. Будинок школи був гарний, із великим входовим ґан ком для дітвори. 'В середині були три великі кімнати для навчання (школа 'була З-'Клясова) та по мешкання для управителя школи. При школі був гарний, не дуже ве ликий город. В цій школі побирав я першу спою науку. Вчили в ній у кр аїн ською 'мовою в тому часі. Управи телем школи був Нєментовський, поляк; окрім нього вчила також його дружина Юлія, про яку в селі знали, що вона українка. Третьою силою 'була вчителька Ольга Кліпі. Нєментовський мене не вчив, але хоч минуло від того часу 'більш, як 52 роки, добре його пам’ятаю. Був низького росту, з волоссям рудуватого відтінку. Вуса мав пов ні, спущені вниз. Погляд у нього був бистрий і суворий, тому шкіль на дітвора його боялась. Одягався скромно, а навіть —■ можна сказа ти — недбало. Мій батько був війтом у селі і через те входив часто у взаємини з управителем школи. Нєментов- ський навіть часто 'бував у нас то нула цих людей, зібраних тоді при святочному столі. Але я чомусь певна, що як тільки вони щ е живі, то того вечора ніколи не забудуть. Зробилося пізно. Не вільно тоді було, у воєнному часі задерж ува тись понад приписану годину. Ми з жалем прощалися з полоненинми та темними, безлюдними вулицями Львова верталися до своєї хати, залишаючи за собою розгомонілу розмовами та співами домівку з а хисту. Ірина Лунева стем, чи в справах. Тому я малим хлопцем часто прислухувався до розмов. Говорив із батьком укра їнською мовою, якою добре во лодів. Його дружина Ю лія була моєю вчителькою. В селі знали, що вона поетка, але малим хлопчиною я не освідомлював собі того. Для мене вона 'була доброю й ласкавою „п а нею иавчителькою",. що ї ї в селі також любили. Була дуже лагідної вдачі і приступна для дітей і бать ків. Служила всім своєю порадою. У неї була аптечка й 'вона завжди ■могла допомогти якимсь несклад ним ліком. Тому неодна мати в тривозі забігала до ,,пані вчитель ки", коли дитина була в гарячці. Я теж пригадую собі, як прибіг до неї зі скаліченим вказівним паль цем лівої руки, на якому до сього дні є знак. Ц е „пані вчителька" дбайливо вилікувала його, зміню ючи час від часу перев’язку. Не знаю,, коли Нєментовські прибули до Сільця, бо за моєї ди тячої пам’яти вони вже були. Од наче пам’ятаю, що котрогось року Нєментовський перенісся до Рих- тич на вчительську працю, а його дружина в нас залишилась. Чи по дружжя розійшлося, не знаю, од наче в останніх роках перед його смертю вони не жили разом. У Рихтичах Нєментовський помер вкінці 1912, або на початку 1913 року. Довгі роки побуту та вчитель ська праця сильно зв’язали Уляну Кравченко з селом. Її вплив позна чився щ е в іншому напрямку: вона завжди освідомлювала й переко нувала людей, що треба посилати здібніших дітей дальше до школи. Багатші господарі не дуже при хильні 'були тому, 'бо хотіли мати в дітях поміч при господарці. Але вона не зражувалась. Безкорисно взялася вчити старшу молодь по полудні, щоб вона могла перейти до вищої школи в місті. Таким спо собом багато молоді з Сільця по кінчило середні й вищі школи. От хочби назвати кілька прізвищ ві домих громадян і фахівців, як інж. Микола Главач, інж. іМихайло Мін- чак, інж. Микола Іваник, інж. Осип Іваник, інж. Микола Білас, учителі Олесь Уневич, Євстахій Мі-нчак, Дмитро Мінчак, вчительки Ольга Главач і Говдан. Всі вони завдячу ють свою освіту ї ї ініціятиві й д о помозі в перших початках. Подружжя Нєментовських мало троє дітей, хлопця Куля і дівчаток Дору й Нусю. За тодішнім звичаєм хлопець був римо-католиком і вва жався за поляка, а дівчата ходили з мамою до церкви. Пам’ятаю їх уже дорослими. Вбилося мені в па м’ять весілля Дори, що виходила за правника Секелу. Весілля •було гучне, багато з’їхалося людей. Та найбільше враження зробило в се лі те, що Дора вінчалась у народ- ньому строю. Син Уляни Кравченко мало коли бував у Сільці, студіював у Крако. ві в Академії Мистецтв. Говорили про нього, що він талановито ма лює. Коли вибухла війна, кажуть, що вступив до польського легіону і там згинув. До нас Уляна Кравченко також заходила час від часу. Любила п о говорити з .моєю мамою, цікави лась моїм та моїх братів поступом у школах. Треба сказати, що під час війни село віддячилось своїй учительці і селяни піддержували її харчами. Бував і я часто в ї ї мешканні. Устатковане воно було дуже •скромно. Таке саме було й її вбрання, хоч дуже зі смаком дібра не й пошите. Казали в селі, що „пані вчителька" всі гроші видає на освіту дітей і на себе нічого не зуживає. Нераз я або мій брат р у бали їй дрова, щоб могла під ку х нею розпалити. 'Полючі в госпо дарстві не мала ніякої. Любила вона дуже працювати в городі. Частина його була заса джена городиною, але був також квітник. У ньому вона часто п ер е сиджувала. Казала, що „любить самоту". По її. світовій війні Уляна Крав ченко пішла на пенсію й покину ла Солець. Пам’ятаю, з яким ж а лем прощало ї ї ціле наше село. Пам’ять про неї довго жила серед старших мешканців, а учні й досі з вдячністю згадують її. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top