Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
стух сховався від лева на дерево. Лев скочив за ним та невдало. Мовчки і сердито обійшов кругом дерево, люто дивився вгору, по тім ліг і цілу добу не відходив з місця. Все стеріг пастуха. Вкінці лев пішов напитися води до пото- ка, а пастух тимчасом щосили по біг до хати і тим спас собі життя. Люди бояться левів. Полювання на левів дуже небезпечне. Лев хитрий, сміливий і відважний. Ще хочу сказати вам, діти, що молоді леви живуть громадою, спільно полюють і діляться зд о биччю. Слабших і старих вигоня- ють з своєї громади і такі леви Ганна Черінь Найтяжче діло для Марійки — писати листи. Коли Марійці мину ло вісім літ, мама чомусь на цю справу стала натискати: — Доню, ти ж маєш багато подруг. Чому їм не пишеш листів? — Зовсім не багато, мамусю. Тільки Інну в Чікаґо, Настуню в Ютиці, Наталю в Рочестері, Юлю в Денвері, Масю в Клівленді та Яринку на Україні — та й усе. А ти кажеш — багато! — Дай Боже, щоб у всіх стільки друзів було! — засміялась мама. — Але коли не будеш їм писати, так одна про одну й забудете, і ко ли вже виростете, будете чужи ми. Друзів треба любити і берег ти — і дбати про них. Після такої розмови Марійка сі дала за стіл. Довго не хотіло пи сати перо, сковзався папір або з а важало волосся, а головне — ні чого не йшло на думку. В школі Марійка так добре вчилася, а от листа написати не вміла. Не бу деш же писати про додавання чи віднімання або про лекцію гімна стики! Після тяж кої праці Марій ка складала такого листо: „Дорога Наталю! Як тобі ж и веться? Мені добре. До побачен ня. Марійка“. Мама переглянула листа і з а перечливо хитала головою: — Не можна, доню, такого ли ста посилати. Він нічого не гово рить і не цікавий. Треба писати полюють поодиноко. їх звуть са мітниками. — Як довго живуть леви? — На волі не дуже довго, років 8— 10, а в неволі, де немає ніяких небезпек — живуть довше. Я ба чив у Берліні лева в зоологічному паркові, що жив у неволі 25 років. Він був до всього байдужий, все лежав, мало їв й сумно дивився на нас, що прийшли подивитися на царя звірів. Тут він не був таким страшним, як колись, коли жив на свободі. Неволя відібрала у нього охоту до життя. Вуйко Квак більше. Сідай і напиши листа на цілу сторінку. Ну і що б ви думали, діти? Ма рійка сіла і написала листа . . . на цілу сторінку. Виводила вели чезні літери, і те саме вмістила на цілій сторінці! А тут якраз надходить День Св. Миколая! Діти чекають пода рунків, і пишуть листи до Св. Ми колая. І Марійка, що так не лю била писати листів, сіла за писан ня. Проте, як і завжди, вона свої бажання уклала в одне речення: „Любий Отче Миколаю! Прий ди до мене і принеси, будь-ласка, щось таке, чого я ще ніколи не ма ла". Як ви знаєте, діти, листи до Св. Миколая завжди доходять до нього, навіть якщо ви не наліпите марки або переплутаєте адресу. І в День Св. Миколая Марійка не лишилась без подарунку. Як тіль ки Марійка встала, біля неї на крі слі вже лежав плетений кошик із стрічкою, а звідти щось пищало! — Марійко, вгадай, що це? — спитав тато. — Цяця! Така цяця, що сама пищить. — Ти вгадала! — сказав тато. — Це буде Цяця. Марійка відкрила кошик, і цяця вискочила на килим. Це була жи ва, чудесна, пухнаста біленька ки ця. Святий Миколай виконав Ма- рійчине прохання: вона ще ніколи не мала живої киці, тільки цяць кові. Треба тут згадати, що понад усе на світі Марійка любила на зивати все навколо себе. Вона по давала назвища всім лялям, золо тим рибкам, пташечкам, що гостю вали взимку на підвіконні, навіть старого неправдивого будильника назвала „Тік-не-Так“-ом. А коли вже не було кого називати, Ма рійка знімала з ляльок старі й да вала їм нові: — Ти, Мері, будеш тепер укра їнською Марусею, ти — Кеті, — Катрусею, ти, Олю, можеш ще трохи побути Олею, а ти, ведмеди ку, вже став старим, і тепер ти вже не Місьо, а пан Бурмилов- ський. Кицю Марійка одразу назвала Цяцею, і наперед вам скажу, що вже ніколи не міняла цього най мення, так вона його любила. Че рез рік чи більше, одного ранку Цяця стояла перед дверима Ма- рійчиної спальні і особливо ял кось нявкала. Марійка відкрила очки і спросоння запитала Цяцю: — Що сталося? Так дуже їсти уочеш? Цяця відбігала від дверей, потім верталась і знову нявкала. Видно було, що вона кликала дівчинку за собою, щоб щось їй показати. І справді, було що показати: в па перовій коробці від татового ка пелюха лежало четверо малень ких, ще незрячих котеняток. Два були білі, як Цяця, а два сірі, як сусідній котик Муркун. От вже Марійка мала кого називати! Але мама казала трохи зачекати, поки котенятка відкриють очки і поч нуть один з одним бавитись, тоді видно буде, які їм імена пасують. І котенятка підросли, а що во ни були такі гарні і такої мудрої і чемної мами діти, то їх уже те пер почали просити Марійчині подруги. Мусіла Марійка кожному якесь котенятко приобіцяти, бо ж не можна в одній хаті стільки ко тиків тримати . . . А тим часом всіх котеняток і поназивала: того, що попереду всіх до їж і пхався — Хапуном, білого котика — Сні гуром, сіру кицю Мушка, а білу — ніяк інакше, як теж Цяця, бо вона була вилита мама! Хай собі буде ще одна Цяця, все одно ж не в одній хаті! А поки котенятко ви росте та ще буде в Марійчиній хаті, усі його називали, на відміну від імами-Цяці — Цяцюнею. Ц яця-ки ця Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top