Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Свят-Вечір із полоненими В зимі 1941 відкрито заходами Українського Центрального Комі тету захист для українських поло- нених-інвалідів у Львові на Кле- парові. Вирвати з рук безоглядної німецької влади цих кількадесять полонених бійців не було мабуть легкою справою тоді, коли по р із них збірних пунктах та шпиталях гинули тисячами вояки більшо вицької армії, які в добрій вірі піддавалися німцям, що — здава лося — мали їх визволити з-під червоного ярма. Швидка допомо га зі сторони українського грома дянства, зокрема з боку жіноцтва, зорганізованого тоді в Жіночій Службі Україні, не багато могла тоді вдіяти, хоч і яка вона була жертвенна. Впали тоді на стійці А там уже й Малайка! В цей день-варили вареники, діти й д о рослі ходили щедрувати. Молодь організовувала в складчину ве- черниці, дівчата ворожили про свою долю. В інших же місцево стях щедрували під Водохрещі. На Новий Рік діти (хлопці) ра ненько ходили по хатах посипати ,,жито, пшеницю, всяку пашницю" і бажати господарям щастя, зд о р о в’я й добробуту на Новий Рік. Весело й радісно «а українських землях відбувалися Свята. А по тім... за наказом влади це все ста ло „опіюмом для народа". Але ж село наше, хоч :не так бучно, а таки робило все за старими зви чаями. ■Коли большевицька влада поча ла на передодні Різдва організову вати антирелігійні вечори, на яких була зобов’язана бувати молодь, все ж таки не тільки по селах, а й по містах, р, побожних родинах, відбувалася Свята Вечеря, а ті отім молодь ішла на ті вечори. Коляд ки ж поступово затихали, хіба співали їх не на повний голос в хаті при1 Святій Вечері. Покидаючи Рідну Землю, ми ви везли з неї й те, щ о не займало місця в дорозі, бо 'було в наших ■серцях —• наші прадідівські зви чаї. Плекаймо ж їх тут, де нам ні хто того не забороняє! Прищеп- громадянки й працівниці, як бл. п. Ольга Ціпановська та М. Олек- сишин, що померли, заразившись тифом при тій роботі. А праця йшла по шпиталях і пунктах, до яких полонені напливали тисяча ми. Жінки довгими годинами чер пали юшку в посудини, наставле ні дрижачими від холоду руками, обділювали кусниками хліба цих до краю виснажених людей, таких ще молодих, а вже — здавалось — приречених на загладу. Відкриття захисту для україн ських полонених-інвалідів мало може більш символічне значення, бо що ж значила горстка врятова них людей в обличчі цих непро глядних втрат? Але хто знав ж ор стоке й безоглядне відношення ні- люймо їх нашим дітям, що вже народились на чужині, й старшим, що вже починають забувати їх, нехтувати ними, а то й соромити ся виявляти їх місцевим людям. Звичайно, не будемо тут розпа лювати кресалом і кремінем 12 дровинок, а на наших модерних електричних та газових печах таки зготуймо Святу Вечерю, як було дома. Заохотьмо обов’язково й ді тей, особливо дівчаток, до допо моги в цьому. При цій нагоді р о з кажімо їм,, як це робилося на Бать ківщині — щ ороку пригадається якась подробиця. Відбудьмо Святу Вечерю по-на шому. Нехай діти наші понесуть вечерю до наших приятелів — по везіть їх не санками, а автом. Н е хай вони на перший день Різдва підуть колядувати, а там щ едру вати й посипати. Діти наші й молодь мусять усві домити собі, що наші звичаї, з о крема Різдвяні, 'багаті, поетичні, свідчать про нашу високу віковіч ну культуру. Цим ми можемо пи шатися! Нам є що показати іншим народам, нам нема чого сороми тися перед ними. Наше молоде покоління не сміє дати цим звичаям загинути в ч у жому морі,, воно мусить вивчати й плекати їх, бо саме нашій сучасній молоді й дітям доведеться понести їх на наші Рідні Землі — на вільну Україну. мецької влади до полонених, той розуміє, що нелегко було УЦК-ві, а зглядно Українському Червоно му Хрестові, що опісля діяв як Ко мітет Допомоги для Полонених при УЦК, такий захист відкрити. Д ля захисту знайдено примі щення в старому, доволі занедба ному будинку на Клепарові, що його дещо зремонтовано і приве дено до ладу. За часів більшо вицької окупації був там гуртожи ток для дівчат-учениць середньої медичної школи, т. зв. фельчер- ської. Як учителька тієї школи я часто заходила там на доповіді й гутірки. Зимою там неприємно ч у ти було коксом у слабо опалених кімнатах і тепер у нововідкритому захисті не було під тим оглядом краще, бо за паливо було тоді у Львові дуже трудно, а зима була вийнятково строга. Кімнати, в я- ких колись товпились дівчата, і б у ли повні гамору й метушні, вдаря ли нас тепер якоюсь мертвецькою тишиною, такою незвичною в умо- винах людської збірноти. Але коли ми побачили теперішніх мешкан ців захисту, зрозуміли в чому справа. Перед нами були справжні недобитки війни — один без р у ки, другий без обох ніг, он той із забандажованою головою та об личчям, в якому гарячково вибли скують очі, інші знов живі трупи, що чудом вийшли зі шпиталів, ви нищені хворобою, цілковито нер вово заломані. Нелегко було тоді до цих людей підійти, нелегко р о з говоритись. Скриті та замкнені в собі, виховані в твердій совєт- ській школі, вони ніяк не могли зрозуміти та освоїтись із думкою, що хтось безкорисно, з потреби свого серця хоче ними піклува тись. На ці заходи вони зр азу не відгукувались і треба було бага то зусиль, щоб ці на тілі й душі покалічені люди розтаяли й поча ли зживатись із новою для них атмосферою тепла й доброзичли- вости, що ї ї люди доброї волі, а головно жінки старались для них створити. Ведення захисту було в добрих руках. Із приділів, що тоді так важко було дістати, варено по живні, смачні страви, бо в першій Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top