Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Із Свят-Вечора з полоненими інвалідами у 1942 р. у Львові. C h ristm a s E v e, c e le b r a te d w it h in v a lid p r is o n e r s in 1942. мірі треба було цих заморених людей відживити. Кімнати були чисті і прибрані. Український Чер воний Хрест чи пак Комітет Д о помоги Полоненим, якого головою був тоді др. Т. Воробець зоргані зував для захисту постійну лікар ську допомогу. Про приділи ста рався адміністратор захисту д-р Ю., що витоптував стежки по різ них установах за харчами та па ливом. Командантка захисту була людина добряча й тактовна, бо са ме цього такту треба було най більше в поведінці з його мешкан цями. Коли ці справи достатно налад нано, почали відповідні Секції, зорганізовані в УЦК дбати й про моральну допомогу для полоне них. Доповіді, лекції української історії, гутірки, спільне читання йшли кожної суботи й неділі. Тоді то виявилося, що дехто зі слухачів має середню й вищу освіту, пада ли цікаві та влучні запити, пожва влювалась дискусія. Люди почали себе виявляти, деякі з них під впливом марксо-ленінської ідеоло гії, а в більшості молоді хлопці, що саме перед війною вийшли з комсомолу, висказували свої по гляди фразами, що їх начитались у офіційній лектурі. Ішла виміна поглядів та думок. Суботні та не дільні вечорі ставали щораз ціка вішими. Простора, долішна кімна та перетворилася в читальню, ро сла вже й бібліотека з придбаних для захисту книжок. Кинулись до них люди, непривичні до такої не насиченої пропагандою літерату ри. Жвавіше якось почали диви тися на світ, а вже інколи й сміх юнацький можна було почути в станиці, бо хоч дехто з них мав залишитись калікою на ціле життя, проте це були люди переважно молоді. Старші ж, а було між по лоненими й кілька дядьків так літ під сорок, розпитували, де і як діє фронт, клопотались про жінку- дітей, що за собою лишили. їх т у га за рідними могла одного дня рушити їх і вже тоді — зи м о ю --- зродилась у Комітеті думка по везти цих людей на звільнені в т о му часі землі Київської та Хар ківської области, що з них пере важна частина полонених походи ла. Воно так і сталося, але про те може другим разом. Коли наближалось Різдво 1942 p., почав Комітет робити заходи для влаштування Свят-Вечора для полонених і цим завершити цей перший і найтрудніший етап у житті захисту. Вже довго до Свят ішли приготування, придбано і звожено харчі, жінки чергувались у кухні при печенні й варенні, усі кімнати вичищено й причепурено зеленою смеречиною, а ялинку, що ї ї поставлено в куті великої долішньої кімнати, прибирали та ки самі полонені. Гомоніли по кім натах скоро вивчені колядки, сло вом ці закам’янілі — здавалося — недавно люди, заметушились, ста ли пильно прислухуватись розмо вам про Різдво, про яке небагато знали, хіба тільки ці дядьки, що зовсім якось розм’якли, згадуючи що й вони колись святкували. Врешті прийшов очікуваний день і при святочно застеленому столі засіли всі, що брали участь у цьому незабутньому Свят-Вечо- рі. Не пам’ятаю прізвищ тих усіх громадян і громадянок, що присвя тили цей вечір оцим обездоленим, замість відбути його в оточенні найближчої родини, як у нас во диться. Пам’ятаю, що молитву про вів о. Ґорчинський, а потім, звер таючись до полонених, що рядом стояли коло стола і з увагою та зворушенням слідкували, — вітав їх від української громади корот кими та щирими словами др. Т. Воробець. Були там відпоручники УЦК та декілька жінок із Ж іночої Служби Україні. Коли священик по закінченні свого слова став ділитись із поло нених проскуркою, не можна було без хвилювання дивитись, як во ни набожно підносили її до уст — деякі — як пізніше виявилось — думаючи, що оце вони прий мають св. Причастя. Настрій при вечері був урочи стий, у глибокій мовчанці спожи вали люди смачні та вдало^приго- товані страви. Коли під кінець ве чері пішли промови, вислухували їх полонені з великою увагою, а під кінець увесь стіл заколядував. У декого з хлопців були добрі го лоси, особливо вибивався один чистий високий тенор. По закін ченні цієї, так сказати б офіційної частини вечора, почались гутірки, зразу несмілі, а потім розв’язались язики і почули ми тоді багато ці кавого. Коли один із дядьків став розказувати серед загальної уваги про своє давно відбуте Різдво, по чинаючи словами ,,а було це ще перед червоними, за Петлюрито слухачі, почувши це тисячкратно більшовиками зганьблене ім’я, на хвилину неначе зніяковіли, прига дуючи напевне далекосяглі руки НКВД. Але зараз після того вони з по- легшою переглянулись між собою і почування рідної спільноти га рячою хвилею перекотились понад святочним столом. Ім’я вождя зр о било більше, як усі виголошені то ді промови. Треба було бачити цих людей, щоб зрозуміти, що ніяка комсомольська школа, ніяка про- пагандивна бібула не в силі вбити молодих душ, бо може прийти такий момент, що одне слово, одне ім’я може знівечити все вороже навчання. Під кінець вечора зроблено спільну знимку під ялинкою. Неві домо мені, яка дальша доля стрі-
Page load link
Go to Top