Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Віра Охримович „Курорт" Лукіянівка Важкі, тюремні дні воліклись безнадійно поволі, мов сані по грязкім болоті. Воліклись тижні, місяці, сповнені безмежною тугою за вільним світом, за дорогими осо бами... Ж аль за кожною безпово ротно втраченою годиною родив у душі пекучий бунт. І часто в хви линах відчаю родилось неперемож не бажання вирвати серце і ж б ур нути ним далеко —г щоб тільки не відчувати цього нестерпного пе чення туги й жалю. Христина переживала це все подвійно, сама одна в чужому се редовищі. Польки, єврейки й одна німка — це ї ї товаришки недолі. У камері потворились самовільно різ ні гуртки, відповідно до рівня за- інтересувань. Залишилось лиш кілька „самітних", до яких нале жала також Христина. Настрій у камері прикрий, нервозний ■— ч а сом невинна балачка переходить у прикру суперечку, інколи в різку колотнечу. Безділля і брак вражень робить людей забобонними. Оповідання ,,пророчих" снів стало в деяких уже манією. І так коли пані Ядві- ґа, дідичка з Волині починала вро чистим голосом: — Снились мені зелені яблука — у камері зривався крик. — Перестаньте мучити нас сво їми снами! Досить уже того! — Були вже костели, черевики, від криті ворота... і що ж ? Сидимо, як сиділи і ніхто не вийшов на волю! — Нє шуміте, здєсь нєльзя громко разгаварівать — упоминає дижурний крізь ,,вовчок" (вікон це у дверях) — а то позову н а чальство. — Зови собі і самого чорта! — кричить схвильована Марися, кра марка з Перемишля. — Держать нас не знати за що, скоро буде вже три місяці, як ми тут! На пе- реслухання нас не беруть, хандра мучить душу, а від безділля і важ ких думок дур людини чіпляється. А він тут — нє шуміте! Щ о маємо робити? — Не хвилюйтесь, Марисю, — успокоює її солодким голосом Бу- ня, мала, патлата єврейка з Белза. — Миж провинилися проти зако ну переходячи кордон. І тому му симо відпокутувати. А совєтська влада справедлива, ви ж самі бачи те, як про нас тут дбають. Маємо ліжка, хоч по дві на одному, все ж таки не на мокрій долівці, як то було в Польщі. — І на прохід ходимо щодня і в ,,баню“ ведуть нас що десять днів, — допомагає Буні руда Бер- та з Лодзі. — І ,,парашу" маємо, яку дви гаємо з парадою щ оранку до вихо. дку і двічі денно дістаємо вонючу колотюху з риб’ячими остями і листком капусти, — перебиває глумливо висока, худа Ірина зі Львова, перекривляючи голос Бер- ти. — На харч не нарікайте, — упоминає іронічно глибоким аль том Стефа, молода студентка з Варшави. — Адже ж пані з „Г ур тка Господинь" доживляють нас різними смаколиками... Аж млісно робиться, слухаючи цих найнові ших куховарських приписів, бо ж кишки аж скручуються від голоду! — А про музику забули? — пи тається здивовано Ніна, жвава брюнетка з Кракова. — Отой кон церт із труб, що „виводить на бе ріг Катюшу" — це ж теж один із засобів, щоб приголомшувати в’я з нів... — На монотонію не можна на рікати, — сміється глумливо Брон- ка, вчителька з Познаня. — Все діється щось у камері. То роблять ревізію, щоб забрати нам голки, пороблені з риб’ячих остей чи фі гурки, виліплені з хліба, в які н а ша мовчазна Христина вкладає всю свою душу. То знов шукають за картами, що зроблені з цигар кових гільз і тоді в „батьківщині всіх трудящих" наша ворожка дов ший час є „безробітна"... — Ворожба ваша не важна! Важне те, що вранці на „провєр- ці" запевнив нас начальник, що „скоро розглянуть наші д єла“ — пригадує Берта. — Він так нас щоранку запев- нює, від коли нас тут привезли, — кидає в сторону Берти Ірка. — Ви балакайте собі, що хоче те, але я почуваю себе тут добре, прямо, як на „курорті" — віддув ши грубі уста твердить пелехата Буня. — Щ об ти в тім „курорті" з а лишилась до самої смерти, — ці дить поволі слова крізь затиснені зуби Марися. — А щоб ти знала, що краще живеться тут у тюрмі, як на волі у твоїй панській Польщі, — вере щить груба Рахиля з Бохні. Д о неї долучився цілий рій, що став н а рікати на важке життя в Польщі, перемішуючи це прокльонами та глузуванням із трагічного закін чення війни. — От знову почали, — зверну лась до Христини Лена, молодень ка німкиня зі Стрийщини. — Тіль ки цим разом знайшли іншу ж ер тву... А мене з нелюдськими вчин ками Гітлера залишили в спокою... Христина знає, що єврейки до кучають Лені. Молода, нервова Лєна не може опанувати себе, а часті суперечки між ними щ е біль ше підірвали їй нерви. Лєна обгризає нігті і нервово крутиться на ліжку. — Подивляю вас, Христино, — говорить розгублено. — Як це ви вмієте мовчати й не даєтесь спро вокувати їм? Адже вони нераз вас зачіпають і виливають грязю ку на все, що вам святе! — Лєно, щоб оминути цих су перечок, коли ранять ваші націо нальні почування та знущаються з ваш ої людської гідности, — р о з думує вголос Христина — найкра ща зброя — мовчанка! З такими противниками не виграєте! Ви, Л є но, мусите опанувати свої нерви, — продовжує твердо Христина, — мусите відмовчуватись на кожну провокацію. Ви ж бачите, як тут усі наставлені до вас! Будьте пев ні, що деякі вашу балачку переда дуть дальше з відповідними комен тарями на вашу некористь. А пе ред нами щ е слідство, Лєно, і ми мусимо ощаджувати наші нерви для сильнішого противника, як цей тут у камері. *) П родовж уєм о картини ш л я х у с о - вєтської жінки-в’язня. Гл. Наше Ж ит тя — чч. З, 6, 8, 11, 1959. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
