Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Віра Охримович „Курорт" Лукіянівка Важкі, тюремні дні воліклись безнадійно поволі, мов сані по грязкім болоті. Воліклись тижні, місяці, сповнені безмежною тугою за вільним світом, за дорогими осо бами... Ж аль за кожною безпово ротно втраченою годиною родив у душі пекучий бунт. І часто в хви линах відчаю родилось неперемож не бажання вирвати серце і ж б ур нути ним далеко —г щоб тільки не відчувати цього нестерпного пе чення туги й жалю. Христина переживала це все подвійно, сама одна в чужому се редовищі. Польки, єврейки й одна німка — це ї ї товаришки недолі. У камері потворились самовільно різ ні гуртки, відповідно до рівня за- інтересувань. Залишилось лиш кілька „самітних", до яких нале жала також Христина. Настрій у камері прикрий, нервозний ■— ч а сом невинна балачка переходить у прикру суперечку, інколи в різку колотнечу. Безділля і брак вражень робить людей забобонними. Оповідання ,,пророчих" снів стало в деяких уже манією. І так коли пані Ядві- ґа, дідичка з Волині починала вро чистим голосом: — Снились мені зелені яблука — у камері зривався крик. — Перестаньте мучити нас сво їми снами! Досить уже того! — Були вже костели, черевики, від криті ворота... і що ж ? Сидимо, як сиділи і ніхто не вийшов на волю! — Нє шуміте, здєсь нєльзя громко разгаварівать — упоминає дижурний крізь ,,вовчок" (вікон це у дверях) — а то позову н а чальство. — Зови собі і самого чорта! — кричить схвильована Марися, кра марка з Перемишля. — Держать нас не знати за що, скоро буде вже три місяці, як ми тут! На пе- реслухання нас не беруть, хандра мучить душу, а від безділля і важ ких думок дур людини чіпляється. А він тут — нє шуміте! Щ о маємо робити? — Не хвилюйтесь, Марисю, — успокоює її солодким голосом Бу- ня, мала, патлата єврейка з Белза. — Миж провинилися проти зако ну переходячи кордон. І тому му симо відпокутувати. А совєтська влада справедлива, ви ж самі бачи те, як про нас тут дбають. Маємо ліжка, хоч по дві на одному, все ж таки не на мокрій долівці, як то було в Польщі. — І на прохід ходимо щодня і в ,,баню“ ведуть нас що десять днів, — допомагає Буні руда Бер- та з Лодзі. — І ,,парашу" маємо, яку дви гаємо з парадою щ оранку до вихо. дку і двічі денно дістаємо вонючу колотюху з риб’ячими остями і листком капусти, — перебиває глумливо висока, худа Ірина зі Львова, перекривляючи голос Бер- ти. — На харч не нарікайте, — упоминає іронічно глибоким аль том Стефа, молода студентка з Варшави. — Адже ж пані з „Г ур тка Господинь" доживляють нас різними смаколиками... Аж млісно робиться, слухаючи цих найнові ших куховарських приписів, бо ж кишки аж скручуються від голоду! — А про музику забули? — пи тається здивовано Ніна, жвава брюнетка з Кракова. — Отой кон церт із труб, що „виводить на бе ріг Катюшу" — це ж теж один із засобів, щоб приголомшувати в’я з нів... — На монотонію не можна на рікати, — сміється глумливо Брон- ка, вчителька з Познаня. — Все діється щось у камері. То роблять ревізію, щоб забрати нам голки, пороблені з риб’ячих остей чи фі гурки, виліплені з хліба, в які н а ша мовчазна Христина вкладає всю свою душу. То знов шукають за картами, що зроблені з цигар кових гільз і тоді в „батьківщині всіх трудящих" наша ворожка дов ший час є „безробітна"... — Ворожба ваша не важна! Важне те, що вранці на „провєр- ці" запевнив нас начальник, що „скоро розглянуть наші д єла“ — пригадує Берта. — Він так нас щоранку запев- нює, від коли нас тут привезли, — кидає в сторону Берти Ірка. — Ви балакайте собі, що хоче те, але я почуваю себе тут добре, прямо, як на „курорті" — віддув ши грубі уста твердить пелехата Буня. — Щ об ти в тім „курорті" з а лишилась до самої смерти, — ці дить поволі слова крізь затиснені зуби Марися. — А щоб ти знала, що краще живеться тут у тюрмі, як на волі у твоїй панській Польщі, — вере щить груба Рахиля з Бохні. Д о неї долучився цілий рій, що став н а рікати на важке життя в Польщі, перемішуючи це прокльонами та глузуванням із трагічного закін чення війни. — От знову почали, — зверну лась до Христини Лена, молодень ка німкиня зі Стрийщини. — Тіль ки цим разом знайшли іншу ж ер тву... А мене з нелюдськими вчин ками Гітлера залишили в спокою... Христина знає, що єврейки до кучають Лені. Молода, нервова Лєна не може опанувати себе, а часті суперечки між ними щ е біль ше підірвали їй нерви. Лєна обгризає нігті і нервово крутиться на ліжку. — Подивляю вас, Христино, — говорить розгублено. — Як це ви вмієте мовчати й не даєтесь спро вокувати їм? Адже вони нераз вас зачіпають і виливають грязю ку на все, що вам святе! — Лєно, щоб оминути цих су перечок, коли ранять ваші націо нальні почування та знущаються з ваш ої людської гідности, — р о з думує вголос Христина — найкра ща зброя — мовчанка! З такими противниками не виграєте! Ви, Л є но, мусите опанувати свої нерви, — продовжує твердо Христина, — мусите відмовчуватись на кожну провокацію. Ви ж бачите, як тут усі наставлені до вас! Будьте пев ні, що деякі вашу балачку переда дуть дальше з відповідними комен тарями на вашу некористь. А пе ред нами щ е слідство, Лєно, і ми мусимо ощаджувати наші нерви для сильнішого противника, як цей тут у камері. *) П родовж уєм о картини ш л я х у с о - вєтської жінки-в’язня. Гл. Наше Ж ит тя — чч. З, 6, 8, 11, 1959. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
