Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Віра Вовк 1 ВІТРAЖІ Берези білять сорочки душ зелених. Усе повеселіло: окрилились вази, Шиби нассалися пролісків з неба, А на амфорі пава співає. Луки на капітелях Вигнули легко шиї флямінґів, Вже не тяжіють. Над ними Сатурном Крутиться німб золотого піску. Р ука забуває час на клявішах І намічає спіралями звуків Нові плянети у всесвіті. Хтось ліпить книгу з листків серця, Хтось навернувся перед картиною. Дивляться в вічність вітражі собору. Дехто вірить, що йому від початку світу назна чено, куди і як потече його життя. Так учив Мохам- мед і його поклонники, а середньовічні духовні чини провадили задля цього між собою довгі суперечки. Одні з них говорили, що людину одразу Бог каже вродити в шкірі філістра або цигана, цебто вона або буде заїдатися калачами з медом, або носити сандалі на кийку,, раз у гостях у магараджі з Гіперабаду, раз у куми біди на бенкеті за голим столом. А я собі думаю, що обставини роблять часом циганами таких людей, які мріють про затишні плеса на вудку, власну пасіку і велике коло внуків на ста рість. Ц е трагедія нашого покоління, що не може йти за покликанням. Щ о торкається мене, то мені таке мандрівне ци. ганство у смак; я люблю самоту, затягаюся, мов ци гарковим димом, метелицею чи сонцем, дорогі мені пригоди, зміна товариства й безмежна воля. При цьому я ставлю собі високі вимоги, наче б я був го ловним актором у вертепі цієї епохи. Ніхто не може, зрештою, окреслити моїх досліджених зір, хоч вони — порошинки, як і ця, що крутиться довкола себе й довкола сонця. Дозвольте: моє ім’я Марко Вишня, по голодних студіях на західньоевропейських університетах астроном за званням, з Києва родом і душею (якщ о бувають душ і) і всесвітній грома дянин мізком. Якраз стукнуло мені тридцять років. (Якийсь столітній дідок мав сказати: що це сто років в об личчі вічности? — і почував себе молодим!) Передо мною круглий обрій, і це зовсім бай дуже, що в мене нема грошей. Чорт з ними, мені без них краще. Ніщо мені не таке осоружне, як ситі грішми й ласі «а гроші. В мене нема скринь: одна валіза й телескоп становлять усе моє майно, проте я докладно звертаю увагу на чистоту і шляхетність поводження й одягу. Питомий мені нахил до іронії, може ознака перетончення, і певно Ш ардонова прав да, щ о тільки наш чорнозем зможе зробити з такої щепи, як я, клясичне дерево великої простоти. Я ще не цілком розкусив Шардона. Носиться з коробкою по пісчаному березі, видзьобуючи пара солем скойки, 'слимаки, кам’янці. Збирає, як струсь, усе, що йому засвітиться в сонці. І при кордонній перевірці митний урядовець поколов собі в його на- плечнику руку золотими піренейськими будяками. Трохи :в ньому з Дон 'Кіхота, трохи з Розінанте. Р ан ком, коли вдягає камаші, або завиває шию б уряко вою хусткою, любить іржати григоріянські ^орали і замість вина п ’є до обіду (в Еспанії!) якусь міне ральну воду. Але позатим, здається мені, що він ціл ком порядна людина. Н е любить сплетень, не во диться з Аглаями . . . (Аглая це — непомітний кущ, що гостро пахне вночі). Зрештою : ніяка його не схотіла б. Він зовсім оригінальний. Сиділо нас вчора при столі четверо, і Дримба ніяк не добачував, що Ільон- чині очі засвітились до фіялок. Тоді Ш ардон виявився лицарем, купив їй китичку й шепнув: — Скажете потім іншим, що то від нього, добре? — Усе про йшло б непомітно, але Ільонка почервоніла, як це буває в молодих дівчат. Ш ардон не може пройти коло Дримби, не змор щивши носа, як від смороду. Потім попадає в лихий настрій. — Ви дрібничкові, піґмеї духа. Треба вас таки міцно любити, щоб з вами витримати. Де ваш фор мат? Ваша еміграція об’їхала цілий світ і схожа на коня з наочниками. .Ви мали прекрасні початки, ч у довий фолкльор, ну, але що далі? Він прилип вам зовсім до пупця, вибачте за порівняння. Ваше по чуття краси вбгалося в якісь догматично-народниць кі палітурки і ви боїтесь чогось загальнолюд ського, як дідько свяченої води. Хай навіть з ’явиться який геній, ви його задзьобаєте в ім’я традиції, а не хочу вже й розглядати, скільки там скритої зависти й особистих розрахунків. Та й сама ваша традиція виглядає на шкаралющу без живого овоча, бо за океаном ви скоро затираєте між чужими своє об личчя, В гурті ви, очевидно, сантиментальні, аж ка пає, але найвищими справами займаєтеся тільки зі звички й дуже оптимістично оцінюєте свої осяги. Наїзагал ви такі — ні гарячі, ні холодні — літеплі, як пережована гума, але як вам це хтось скаже, ви спалахуєте й пускаєте йому кров з носа: Хай живе Україна! За чарку горілки, за будь-яку колючку ро бите собі смертельних ворогів. Кажете, що у вас гу мор. Невже ви коли, по Байді, засміялися з себе?
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
