Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Віра Вовк 1 ВІТРAЖІ Берези білять сорочки душ зелених. Усе повеселіло: окрилились вази, Шиби нассалися пролісків з неба, А на амфорі пава співає. Луки на капітелях Вигнули легко шиї флямінґів, Вже не тяжіють. Над ними Сатурном Крутиться німб золотого піску. Р ука забуває час на клявішах І намічає спіралями звуків Нові плянети у всесвіті. Хтось ліпить книгу з листків серця, Хтось навернувся перед картиною. Дивляться в вічність вітражі собору. Дехто вірить, що йому від початку світу назна чено, куди і як потече його життя. Так учив Мохам- мед і його поклонники, а середньовічні духовні чини провадили задля цього між собою довгі суперечки. Одні з них говорили, що людину одразу Бог каже вродити в шкірі філістра або цигана, цебто вона або буде заїдатися калачами з медом, або носити сандалі на кийку,, раз у гостях у магараджі з Гіперабаду, раз у куми біди на бенкеті за голим столом. А я собі думаю, що обставини роблять часом циганами таких людей, які мріють про затишні плеса на вудку, власну пасіку і велике коло внуків на ста рість. Ц е трагедія нашого покоління, що не може йти за покликанням. Щ о торкається мене, то мені таке мандрівне ци. ганство у смак; я люблю самоту, затягаюся, мов ци гарковим димом, метелицею чи сонцем, дорогі мені пригоди, зміна товариства й безмежна воля. При цьому я ставлю собі високі вимоги, наче б я був го ловним актором у вертепі цієї епохи. Ніхто не може, зрештою, окреслити моїх досліджених зір, хоч вони — порошинки, як і ця, що крутиться довкола себе й довкола сонця. Дозвольте: моє ім’я Марко Вишня, по голодних студіях на західньоевропейських університетах астроном за званням, з Києва родом і душею (якщ о бувають душ і) і всесвітній грома дянин мізком. Якраз стукнуло мені тридцять років. (Якийсь столітній дідок мав сказати: що це сто років в об личчі вічности? — і почував себе молодим!) Передо мною круглий обрій, і це зовсім бай дуже, що в мене нема грошей. Чорт з ними, мені без них краще. Ніщо мені не таке осоружне, як ситі грішми й ласі «а гроші. В мене нема скринь: одна валіза й телескоп становлять усе моє майно, проте я докладно звертаю увагу на чистоту і шляхетність поводження й одягу. Питомий мені нахил до іронії, може ознака перетончення, і певно Ш ардонова прав да, щ о тільки наш чорнозем зможе зробити з такої щепи, як я, клясичне дерево великої простоти. Я ще не цілком розкусив Шардона. Носиться з коробкою по пісчаному березі, видзьобуючи пара солем скойки, 'слимаки, кам’янці. Збирає, як струсь, усе, що йому засвітиться в сонці. І при кордонній перевірці митний урядовець поколов собі в його на- плечнику руку золотими піренейськими будяками. Трохи :в ньому з Дон 'Кіхота, трохи з Розінанте. Р ан ком, коли вдягає камаші, або завиває шию б уряко вою хусткою, любить іржати григоріянські ^орали і замість вина п ’є до обіду (в Еспанії!) якусь міне ральну воду. Але позатим, здається мені, що він ціл ком порядна людина. Н е любить сплетень, не во диться з Аглаями . . . (Аглая це — непомітний кущ, що гостро пахне вночі). Зрештою : ніяка його не схотіла б. Він зовсім оригінальний. Сиділо нас вчора при столі четверо, і Дримба ніяк не добачував, що Ільон- чині очі засвітились до фіялок. Тоді Ш ардон виявився лицарем, купив їй китичку й шепнув: — Скажете потім іншим, що то від нього, добре? — Усе про йшло б непомітно, але Ільонка почервоніла, як це буває в молодих дівчат. Ш ардон не може пройти коло Дримби, не змор щивши носа, як від смороду. Потім попадає в лихий настрій. — Ви дрібничкові, піґмеї духа. Треба вас таки міцно любити, щоб з вами витримати. Де ваш фор мат? Ваша еміграція об’їхала цілий світ і схожа на коня з наочниками. .Ви мали прекрасні початки, ч у довий фолкльор, ну, але що далі? Він прилип вам зовсім до пупця, вибачте за порівняння. Ваше по чуття краси вбгалося в якісь догматично-народниць кі палітурки і ви боїтесь чогось загальнолюд ського, як дідько свяченої води. Хай навіть з ’явиться який геній, ви його задзьобаєте в ім’я традиції, а не хочу вже й розглядати, скільки там скритої зависти й особистих розрахунків. Та й сама ваша традиція виглядає на шкаралющу без живого овоча, бо за океаном ви скоро затираєте між чужими своє об личчя, В гурті ви, очевидно, сантиментальні, аж ка пає, але найвищими справами займаєтеся тільки зі звички й дуже оптимістично оцінюєте свої осяги. Наїзагал ви такі — ні гарячі, ні холодні — літеплі, як пережована гума, але як вам це хтось скаже, ви спалахуєте й пускаєте йому кров з носа: Хай живе Україна! За чарку горілки, за будь-яку колючку ро бите собі смертельних ворогів. Кажете, що у вас гу мор. Невже ви коли, по Байді, засміялися з себе?
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
