Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
У НАШІЙ ХАТІ СТОЛОВИЙ ПОСУД ТА ПРИЛАДДЯ Із столовим посудом (не „на чинням" ---- це польонізм) та при ладдям (не „прибором" —• це ру сизм) маємо справу при накриван ні столу. Коли кажуть: зробити накриття (не „сервіровку") на шість чи там скількись осіб, то це значить — поставити (не „покла сти") на накритий скатертиною чи скатеркою (чи обрусом) стіл п о суд і покласти (не „поставити!) відповідне столове приладдя (в ан глійській мові silv er, тобто сріб л о ). Згадані тут слова „постави ти" й „покласти" треба виразно розрізняти і знати, що посуду ні коли не можна класти, бо коли наприклад, покласти склянку, то вона ляже боком, а коли постави ти ножа, то він просто... не стоя тиме. Таку помилку в українсько му мововжитку роблять звичайно галичани, а з наддніпрянців — правобережці. Столовий посуд — це передусім традиційна українська миска, в селянському побуті переважно че реп’яна й полив’яна, а в місько му може бути алюмініова чи з ін шого матеріялу. Миска — най глибша посудина, що до неї нали вають або насипають страви (н а приклад, борщ у). Полумисок — невеличка миска. За ними йде та рілка (не „талірка", як кажуть по декуди на Україні, і не „таріль"), що може бути глибока, майже та ка, як миска, і мілка (не „плитка“ — галицизм, що не війшов до лі тературної мови), десертна (не „д есерова"). Таріль (а не „блю до" чи „полумисок") — це вели ка, необов’язково кругла (бо мо же бути й подовгаста) мілка посу дина, що на неї кладуть м’ясиво чи іншу страву, тобто те. що його роздають учасникам обіду чи ве чері вже при столі. Таця (не „під нос!") переважно бляшана, майже рівна посудина, що на ній прино сять до столу розлитий у склянки чай, цукерницю з цукром, тощо. Ваза — глибока порцелянова чи скляна посудина, що в ній пода ють на стіл юшку чи інше розли ване пізніше в тарілки вариво. (її не можна називати „супницею" — це русизм). Вазочка — це скляна переважно й невелика ваза, що в ній подають на стіл узвар ( ї ї не можна називати „компотяркою" — це галицький льокалізм). Досить глибока порцелянова, подовгаста посудина, що в ній подають підли ву — це підлйвниця, хоч часом її називають „соусницею" (це — русизм), а в Галичині „сосієр- кою". Ставлять ще на стіл цукер ницю, солянку або сільничку, пер- чанку, масляницю (не „масель н ичку"), хлібницю (здебільшого плетена з лози ), гірчичницю. Чай готують у чайнику (не „умбри- ч о к "!), каву в кавнику, а п’ють із чашки (не „філіжанка" й не „го р н ятк о "). Щоб не розливався чай або кава, під чашку або склянку дають підставку (не „блюдце" і не „мисочку" — останнє трапля ється в текстах письменника І. Не- чуя-Л евицького). Пиво п’ють зд е більшого з кухля (більша з руч кою посудина; в Галичині ще на зивають „гальбою ", але це слово до літературної мови не ввійшло), вино з келихів (не „к у б о к "!), а горілку з чарок (не „келішок" і тим більше не „лям пка"). Напої чи трунки можуть бути тільки в пляшках, а й у карафці (не „гр а ф ин"!) або в куманці чи в сулії. Столове приладдя — це ложка (не „ли ж ка"!), ніж, виделка (не „вилка", не „вилки" й не „виде- лець“ ). Ложка може бути столова, чайна, а велика, розливна — опо лоник. Щ об гості не гризли горі хів зубами, на стіл кладуть лускач на горіхи, а для грудочок iivkpv — щипчики. Ч. Ч. Городинне п р и л ад д я Городниче приладдя може нам у нашій роботі дуже допомогти. Му сить відповідати нашому росто ві і бути з перш орядної сталі. Дешевим знаряддям працюємо з більшим накладом енергії, втом люємось і праця стає не приємні стю, а мукою. Найважнішим приладом у нашо му городі — це рискаль (заступ) до копання, а до нього граблі, лег кі і зграбні. Перекопану прядку скородимо граблями. До вИмірен- ня грядки вживаємо лати, на якій зазначене мірило; в багатьох ви падках уживаємо городового шну ра. Рослини садимо при помочі шпички до садження і городової лопатки. Підливаємо городовою коновкою з ситком, яка не повин на бути надто велика. Таку тяж ко двигати і вода, падаючи силь ною струєю, замулює і прибиває до землі рослину. Сапаємо горо довою сапкою, що ї ї держак ні довгий, ні короткий, щоб ми не потребували згинатися при сапан ні. Городові ножиці (секатор), городова пилка та городовий ніж допоможуть нам утримувати в по рядку наші деревпя і кущі. Траву на травнику косимо косаркою, що ї ї ножі треба все що кілька літ да вати погострити. Траву й листя згромаджуємо граблями. Тачка, легка і зграбна, дасть нам змогу легко вивезти з городу непотріб не. До гострення рискаля і сапки вживаємо пильника, а до город ничого ножа і ножиць — бруска. До поливання травників уживаємо гумового вужа з розприскувачем е о д и . До підливання квітників не слід його вживати, бо сильна його струя замулює. Грунт у нашому квітнику зви чайно неврожайний і каменистий. Тому при копанні визбируємо ка міння, а до ґрунту даємо купова ного в городничій крамниці торфу „піт-мос". Торф робить пісковий Добір назв
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
