Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
когось зустрічали, дядько сам від повідав. Приїхали вночі в село і мусіли там почекати на другого чоловіка, що мав нас вести пішки далі. Чекали ми доволі довго. Н е відомо яка зайшла перешкода, але він не прибув на час. Раптом двері з гуркотом відчинились, а на поро зі станули два червоноармійці з рушницями. Ми так і обомліли, п о чувши: „Товариш Русова, ви а- реш товані!“ Вивели нас надвір, посадили на віз, самі посідали по боках із руш ницями і в дорогу до іКам’янця. Поскільки балакати нам заборони ли, то ми з бабою сиділи мовчки. Кожна думала свою невеселу ду му. Як це вони довідались? Хто зрадив? До будинку ЧеКа ввели нас, як злочинців, під охороною червоно. армійців. Комісар, що нас прийняв, був дуже ввічливий. Мене відпу стили додому, а бабу затримали. Казали, що не надовго. І справді, баба незабаром повернулась д о дому, досить бадьора. Р озказува ла, що комісар умовляв ї ї й диву вався: — Товариш Русова, як це мож ливе, ви стара революціонерка і втікаєте від нас? Видно, що для них це була не приємна річ. Він заявив, що від пускає бабу, але перестерігає її, щоб вона вдруге не відважувалась на таке, бо буде гірше. Вони не розголошували цього, а й ми ста рались нікому про те не р о зказу вати. Родина, де ми жили, стави лась до нас по-дружньому і нічого нас не розпитувала. Життя пішло далі своїм шляхом, як би й нічого того не було. Але баба не покидала думки про втечу. За якийсь час сказала мені, що му симо знов спробувати щастя. Так само уночі вилізли ми через вікно і пішли через городи поза місто. Але на цей раз далеко не зайшли. На городах нас піймала патруля і, схопивши заплечі, звеліла іти за ними до комісаря. Це нас переля кало, ми знали, що вдруге нас не випустять. Я почала плакати й прохати червоноармійця, щоб нас пустив. Крізь сльози я доводила йому, що ми були в гостях і по вертаючись, заблудили. Мабуть ці сльози зворушили серце „товари ша" і він нас пустив. А ми добігли додому, 'влізли назад у вікно і л я гли спати. Вдома про цю нашу втечу ніхто й не дізнався. Баба тільки сказала мені: — Ну, Олю, коли б не твої сльози, то не минути нам біди... Знов пройшов якийсь час. Зима кінчалась, сонечко почало пригрі вати. Це, мабуть, бабу знов штовх нуло; боялась, що річка розмер знеться і перехід на той бік буде більш ускладнений. Не пригадую собі докладно, як воно було, але ми рушили знов у дорогу. Та на цей раз дядько, видно, краще на ладнав справи, бо коні чекали на нас ближче. Знов сіли ми на віз, загорнулись у хустки й поїхали. Що буде, те буде. Коли нас тепер піймають, то буде зле! Пригадую, їхали ми якимись бічними дорогами, щоб не зустрі ти застави. Дорога була дуже по гана, сніг топився, болото, темно, посувались ми дуже помалу. Знов доїхали до того села при кордоні. Вже й наш дядько хвилювався, а ми з бабою вже й казати нема що! На цей раз не затримувались дов го. Щ е не починало світати, коли ми вирушили в напрямі річки. Б у ло ще далеко і прийшлось іти по між кущами, в болоті. Коли ми підійшли до берега, дядько казав нам зупинитись, узяв гроші і пішов, уперед подивитись, де ходить вартовий. А ми чули биття свого серця і боялись, щоб нас дядько тут не лишив. Та він повернувся і сказав, що вартового підплатив і він пішов у другий бік. — А тепер біжіть із Богом і яко мога швидше! А тут темно, болото, кущ і і бе ріг, що спускався до води досить стрімко. Не знаю, як ми дійшли до води. А тут узялись із бабою за руки і побігли по льоду. Лід уже не був міцний, зверху стояла во да, але ми на це не зважали. Бігли так скоро, як могли. Коли добігли до другого берега, за нами почали стріляти, але було темно, отже нас не могли бачити. Коли тільки ви йшли на беріг, перед нами виринув польський пограничник. Ми кину лись до нього, прохаючи, щоб узяв нас на постерунок, бо ми втекли з того боку. Втекли назавжди! Для баби ц е був початок нової діяльносте, а для мене — юнацтво й зріле життя на еміграції. НОВІ ВИДАННЯ Ірина Книш: ЖІНКА ВЧОРА Й СЬОГОДНІ. Вибрані статті. Вінні пег 1958. Накладом авторки. Об кладинка Марії Гарасовської-Да- чишин. Стор. 200. Зі свого багатого журналістич- ного дорібку авторка уложила кілька циклів статтей до заголов ної теми. Із цим їй надзвичайно пощастило. У трьох перших вона розглядає проблеми жіночого р у ху та видатні його постаті. А в двох дальших психологічні проб леми сучасної української люди ни, в тому жінки в першу чергу. Можна дискутувати з тією чи іншою розв’язкою їх. Одначе сам факт студіювання й насвітлення їх являється позитивом. А ще й з і брання цього в гарно оформлену книжку. У нашій публіцистиці, надзвичайно вбогій на того роду видання, це замітна поява. Богдан Лепкий: МОТРЯ т. І. і И, НЕ ВБИВАЙ, БАТУРИН, ПОЛТА ВА т. І і II, Історична повість. В-во Миколи Денисюка. Ш икаґо 1959. Мустецьке оформлення обкладин ки Оксани Мошинської. Врешті появилось перевидання довго очікуваної трилогії Б. Леп- кого. У 250-ті роковини битви під Полтавою це найбільше приступне насвітлення постаті Великого Геть мана. Видання засоблене світли ною автора і портретом І. Мазепи. Поруч гетьмана найбільше ува ги автор присвятив Мотрі, яку представив палкою і вдумливою українською патріоткою. Л. Б. Щ Е ПРО „ВУЛЬКУ“ Недавно том у я припадково на ткнувся на повість Оксани Керч „Буль ка" у Ваш ому місячнику. Місце д ії цього оповідання мені д о бр е відом е (бігав ж е я хлопчаком по Вульці!) тай особи, згадані там. Тому й д у ж е бажав би я зібрати всі при мірники журналу, д е воно міститься. Висловлюючи свій подив для та кого високого редакційного 1 зм істов ного рівня Вашого місячника та ба жаючи більших успіхів у поширенні його, шлю Вам вираз глибокої пошани Володимир Сторожинський Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
