Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
На дорозі до вершин Із пятиліттям Театр у-Студії Й. Гірняка збігається ювілей артистки Олімпії Добро- вольс^кої. Тридцятьпять літ її праці на сцені знайшло завершення у постанові “ Лісової Пісні”, що її перевела вона те пер у Ню Й-орку. Постанова викликала захоплення у глядачів, а живий відгук у пресі. У трудних умовинах нашої дійсно- сти, у безо.брійній ситуації нашого театру — постанова “ Лісової Пісні” являється небуденним осягом. Не маючи змоги особисяо зустрітися з ювіляткою, редакція “ її. Ж ”, поставила їй ряд питань, що охоплюють цей етап її творчости. — Які постановки ви вже пе ревели в Америці? ' — Майже весь репертуар Те- атра-Студії, реалізувався не без моєї участи. В Америці Театр- Студія продемонстрував шість пєс. Три з них: “Примари” — Ібсена, “Господиня заїзду” — Гольдоні, та „Лісова Пісня" — Л. Українки, являються моїми самостійними режисерськими працями. — Як знаходите українського глядача, чи відзвучує він? — Основно маса глядачів складається із нової еміграції. Старша еміграція обмежується до невеличкої, але вже постій ної групи, (Ню Йорк) що не пропускає жадної нашої виста ви. Маю вражіння, що “масово” старша українська еміграція відвідує лише загально-святко ві вистави, та демонстраційні і шукав на мапі Портлєнду. Але бони були так далеко і нічого не говорили мені. Океан стався синьою великою плямою на ма пі, а місто чорною точкою. Але ж: де моя киця, де моя- не моя жінка? Я зійшов у пивницю та від шукав коробку з засушеними трояндами. Воїни пахнули чи мось забутим і загубленим у житті. Може пахнули мами ною шлюбною китицею, що зберігалася в куфрі на стриху, а може цвітами з гробу моєї дружини. Я вибрав цвітки, як тільки міг, розправив листоч ки, приніс із города чатину й зробив китицю. Я поклав її у вазу. На столі нашої гостинної вона стоїть донині. Нікому не цікаво, відкіля вона і хто її по клав. Тільки я часом погляну па неї і здається, що я і сухі імпрези. Молодь, що народила ся тут, покищо, приглядається до нас. Хоч, по-де-куди, поміт не зацікавлення. — Що напровадило вас на постановку “Лісової Пісні”? — Твори Л. Українки завжди приваблювали, хвилювали мене. Спочатку, як акторку, пізніше, як педагога-режисера. “Лісова Пісня” особливо манила мене: красою свого слова, глибокою думкою, чаром змінливих рит мів. Ще на початку існування Театру-Студії ми працювали над “Лісовою Піснею” обмежу ючись тоді, лише студійною працею. І ось тільки тепер на став час, коли ми удосконалю ючи, так би мовити, програму дисципліни “мистецького сло ва” зреалізували цю постанов ку. — Яким був шлях підготов ки? Як ішла праця? Чи ви вдо волені нею? — Підготовка пєси зайняла багато часу, енергії всього ко лективу. Від червня місяця ми не мали жодного вихідного дня. Після праці “на хліб насущний”, ніхто з нас не думав про відпо чинок. Кожний поспішав до Те атру, щоби внести й свою част ку в підготовку вистави. Піз ньої ночі, скінчивши пробу по чинали працювати над оформ ленням, костюмами, освітлен ням. Все це зроблено руками студійців. Ми всі задоволені на- квітки маємо щось розказати одні одним. Так, ми розуміємо одні од них. Одного дня я дістав від Ме- ріон листа. Сірав-о-синього як морська вода. Написаного на швидку й недбалим письмом. — Я вже подружена жінка. Називаюся Міссис Лоре. Мій чоловік і я почуваємо себе пен- сіоністами. їздимо відвідувати його приятелів. Чуюся дуже щаслива. І ще раз на закінчення: „Ай ем вері, вері гепі!“ Станувши на порозі опуще ної мушлі, я оперся об одвірок, як робив тоді, коли заходив до Мері он і повторив: Вона дуже, дуже щаслива... # Але з пустки кімнати ніщо не відгукнулося до пустки в моїй душі ------ слідками наших зусиль. І хоч свідомі того, що праця над пє- сою, ще не викінчена так, як нам хотілось би, але бачимо, що ця праця не пішла на марне. — Що плянуєте ставити даль ше? — Ще багато пес хотілось би побачити у нашому театрі. Але в найближчому часі, я, особис то, обмежуся педагогічною пра цею з новими “молодими” сту дійцями. — Чи бачите майбутнє для Українського Театру в Амери ці? — Українці в Америці живуть такими великими осередками, що проблема театру стає пеку чою, Та потрібно, щоб ця спра ва лежала на серці не тільки са мих театральних робітників, але й усього українського сус пільства. Для цього не потріб но навіть ніяких матеріяльних жертв, а тільки зрозуміння — ваги театру. Зрозуміння, що те атр повинен стати невідємною частиною українського життя, як він і є у всіх зріло-культур- них націй. Нажаль українське суспільство цим ще не може по хвалитись. Олімпія Добровольська
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
