Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
(Продовження зі Сторони 6-ої) Без радія тяжко бути щасливо му. Але я так рідко чую, щоб ви пускали його. Не любите музики? Я завагався. Що я мав відпо вісти людині вихованій на му зиці оцього континенту? — Я? Вдоіва. Двох чоловіків поховала. Маю 52 роки. Але я була щаслива ціле життя. З о- бидвома «чоловіками ми прове ли гарний час, останній з них був моряком, любив їздити, тож коли був на відпустці, ми завжди мандрували. Оцим моїм возом що на подвірї. Знаєте, скільки він зробив? Стопять- десять тисяч миль. Але, як він ішов до служби, я знову працювала в шпиталі. Власне я ввесь час працювала. Чого мені б'уло сидіти в хаті? Дітей не було, а гроші треба ощаджувати. Думаєт'е, що маючи ощадно сті, не мушу працювати?! таки правда: не буду! Знаєте що: я вибираюся заміж! Я почув, що Меріон сказала щось дивне і неприємне. При наймні мені стало якось так не виразно жаль. Не знаю, чи її, чи може себе, чи може нас, єв ропейців, що здебільша пере живають тільки одне подруж жя. А, оце людина прожила два життя, а тепер збирається жити третім... її очі дивилися прихильно й із зацікавленням. — Не боїтеся ви на старі ро ки входити в подружжя? — Чого? Є всі вигляди, що буду щаслива: він любить ґолф, я люб'лю танцювати, обоє любимо товариство. Побігла в кімнату своїм мо лодечим, дрібним і пружким кроком й принесла кишеневий атляс. — 'Подивіться: 'бачите Оре- ґон? Тут є Портленд. І там мій наречений має дім. Він пенсіо- ніст. Дім, прегарний травник, цвітки. Так, це над ПацисЬіком. Я дивився на атляс і -бачив гори і потім величезні просто ри Пацифіку. І думав: від пео- шої хвилини, коли я ступив- на ию землю, я став тужити. Мене гнала моя туга і я завжди ду мав, шо це до іПацтЬіку. Бо з його берегів ..видно“ суходіл, що я ПОКИНУВ його. — Я заздрю -вам! їхати ;й їха ти і десь там над океаном най ти дім, рідну людину і щастя... — А бачите! А там тепер те пло, і цвітуть троянди в саду. Правда, я бачив одного дня в пивниці коробку з засохлими трояндами. Я назіть понюхав їх і вони мали ще.запах вмира ючих квіток. — Так, то правда, то він при слав мені зо свого города. Теж немудра посилка! Вони всі зі- вяли і я кинула коробку біля печі, щоб спалити. Я приходив з праці завжди пізніше за Меріон. Я звик зу стрічати її на дверях її кімнати і чути її привітне ,,гело!“ Я звик дивитися в її великі сірі очі та думати про Паціфік. Я любив дивитися на її губки і думати про тих, що цілували їх. Боюся признатися самому собі: зу стріч із нею надавала коліру й обсягу моєму дневі. До того^ж я боявся днів, що швидко прий ти мають: коли вона виїде над Паціфік, щоб „ґет мерід“, спа ти до схочу і танцювати та від відувати приятелів свого но вого чоловіка. Я завидував їй вміння жити і будувати все но ве. Я, що ввесь будинок лишив позад себе і тепер був *як птах, що йому збурили гніздо й уби ли пару. Найчастіше вона лежала на своєму ліжку й, слухаючи ра дія, плела. Такі примітивні пря мокутники: в середині зелене, а довкруги біле. З грубої ба вовни. Це були стирочки до миття посуду. Яких за кілька центів дістанете в кожному склепі. Але вона з гордощами казала, що це на її нове госпо дарство. Отже й вона робила со-б’і виправу! Часом я дивився, як вона їла. З малої мисочки вона вибирала тонкими пальчиками щось не величке й смакувала його. Ко ли я бачив ці пальці, мені зда валося, що це пташка видзьо бує зернятка. Коли ж вона їла своїми пухкими губками й за пивала ковбасу холодним мо локом, я думав: киця. Така мя- ка, ласкава, ласунка киця. І як киця, вона не мала журб ні. про блем. Була така виразна й ла гідна і также стиха муркотіла- підспівувала. Стоячи на її дверях — ніколи не просила мене сісти, до іречі, на одинокому кріслі завжди закиданому суконками — я відпочивав. Я відпружувався, як тоді, коли гладив мою сіру, пухку кицьку й втулював лице в її кожушок. Але нині навіть кицька належала до минулого. — Що робитиму, як подру жуся? Спатиму! Багато, стіль ки, скільки захочу. Подумайте, ніколи не чути будильника! Чи не щастя? Так, я думав, що в дощеві дні назіть там над океаном я спав би. Але потім, о, потім! — Певно мій чоловік має мо- торівку й ми виїздитимем на море. А потім приятелі й танці! О-1 Я буду щаслива. Раз я приніс українську книж ку й переклав для неї новелю мого улюбленого автора. Я пе рекладав її тяжкою, незручною мовою, але я хотів, що'б вона хоч трохи зрозуміла, відкіля я і хто такий. Вона іввесь час ди вилася, на мене своїми велики ми і мудрими очима. Якже я покінчив, вона взяла англій ський часопис і розкладаючи його передімною, запитала: — Вмієте ви те читати? Тоді я дивився на неї так довго, доки не розсміявся: мо же з годину я перекладав для неї новелю! Чи вона.-ге зрозу міла моєї .мови, чи ж би була така непохожа на її власну? Невже я так зле перекладав? Але Меріон, незрівняна Ме ріон в зеленій піжамі, сказала: — Я бачу, ви знову пригно блені. Знаєте що: я провезу вас автом. Не -зараз же поможе вам, повірте! 'Потім ми сиділи в авті і Ме ріон везла мене. Вона тільки накинула на зелену піжаму пла щик. на голову х устк у і ми їха ли. Навіть v неоозлучних до машніх капиях. Ми їхали і сві тла міста танцювали обабіч і вгорі і перед і позаду нас і ми говорили так собі п р о н іщ о , і на ділі: мені полегшало. Кичтю сива в зеленій пижамі, дякую тобі! •> Спорожніла кімната. Мене ніхто не чекав на л в є р - я х . ані в ліжку, плетучи. Двері ві7т кім нати стояли отвопом - її ДОВ ГО ніхто не винаймяв. Але я не любив дивитися к р із ь них. Там не 'було її, моєї китті. Там було п у с т о . Через спушені занавіси просочувалося рожеваве світло і кімната виглядала як м у ш л я . Як пооожна мушля, що її по кинув мешканеиь. К уди ж рін поплив, куди по мандрував? Я думав часто про ПаиисЬік Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
