Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Знайдемо спільну мову! (Думки зприводу 22 січня) Впродовж довгих років су часної еміграції так багато го,- вориться, а то й пишеться про всякі розбіжності між Українг цями різних територіяльних по ходжень. Це зовсім зрозумілий та оправданий прояв. Часто- густо діти одної матері, коли вони різні вдачею, хоч звязані кровно, нелегко зживаються з собою. Що ж тут говорити про розбіжності спричинені прожи ванням десяти — а то й століт тями у сфері різних культурних вплирів? Своєрідна громадська насна га нашого життя та вічні ман дрівки доводять до частого ви мішування українців різних те риторій. Хто з нас не памятає тих перших зустрічей-зударів, хто з нас не пережив того вра ження? Перша хвиля емігрантів вдарила об західно-українські землі мабуть у 1905 р. Із недав ніх споминів В. Дорошенка до відуємось про ентузіястичне прийняття, яке стрінули ці пер ші виходці серед молоді захід- ньої України. Потім уже такі припливи і відпливи були час тіші та найбільшого посилення зазнали в роках підчас і після визвольної боротьби. Великі групи придніпрянської молоді, що брала активно участь у виз вольних змаганнях, спинились на постійне, або переходово на західних землях. Оцей недавній ще зудар укра їнців, що виросли у двох різних культурних сферах, добре ще памятаємо. Знаємо, що він про ходив бурливо, а нераз і воро же. Привички, защіплені століт тями, підхід до різних життє вих явищ, відштовхували. Зда валося, що говорять із собою одною мовою люди з різн и х планет. Здавалось, що між ни ми прірва, якої ніщо не вирів- нає. Та час — чудовий лікар. З ро ками зникло здивування одних, засклепилися рани у других. Знаходились спільні інтереси, виоостала конечність співпраці. Забувались первісні перешкоди, що здавалися тоді гоізними. Люди знаходили до себе доро гу й віднаходили в собі оте ве лике добро, що нас єднає — щире й тепле, українське серце. А вже діти цих обох сторін! Во ни й не тямили, що був у їхніх батьків якийсь такий конфлікт! Вони вже жили новим життям і зливались в одне, ціле українсь ке море. Проминуло двадцять літ і зно ву судилась нам нова мандрівка. Знову зударились українці різ них світів і почувань. Знову го рять пристрасті і хвилюють по чування невдоволення й злора- дости. Чи справді тут виходу немає? Здається, що зудари сперед 20-ти літ були смішні й незна чні супроти теперішніх. І справ ді різниці життєвого підходу тепер більші, обі групи уже ма сові й непорозуміння стає глиб шим. Але з другого боку й за гроза фізичного винищення на ції тепер поважніша, пережили ми куди більші моральні стру си, як давніше. Невже треба знову чекати аж ціле поколін ня на притуплення цієї ворож нечі? Перше подало собі руку зор ганізоване жіноцтво на скиталь- щині. На терені своєї організа ції не дозволило перенести гри зні та спорів. Мимо всяких пар тійних зазіхань воно встоялося до кінця у цілковитій згоді і єдності. Закріпилося це в 12 заповідях українки на чужині, де в ч. 9 сказано: Памятай, що ти потрібна гро маді, щоб спинити незгоду, притишувати сварки і плекати єдність серед українців. Ці заповіді пішли як дорого вказ членкам у різні країни но вого поселення. Найбільше чисельна няша но ва еміграція тепер в ЗДА і Ка наді. У них країнах зустріла во на третій чинник — поважне число давної еміграції, яка створила тут уже тривкі осно ви особистого й організаційно го життя. І знову зовсім оправ дані в початках непорозуміння, певна повздержливість у взає мовідносинах між одними й другими. І цікаво — коли на віддаль одні до других, віднес лись із теплотою та зрозумін ням (згадати велику й жеотвен- ну допомогу Рідному Краєві, а скитальцям зокрема), то пои перших зустрічах ці взаємовід носини охололи. Побіжна об сервація одних другими видви- гнула критичні завваги — з о- бох сторін зовсім оправдані че рез наскрізь відмінні життєві умовини давньої й нової емігра- Критика не є шкідлива, оскіль ки не переходить у злобну по смішку та збуджує нехіть і не- довіря. Одначе і це ми переборюємо. Треба тільки вибачливости в одних і других. Нові імігранти не сміють забувати, що вони все таки гістьми на цій землі і повинні шанувати певні тутеш ні звичаєві правила без крити ки й насмішок. Давні, вже в більшості американські грома дяни повинні зрозуміти, що їх Боже Провидіння зберегло від усіх страхіть одної й другої вій ни — які вплинули на певне по рушення нервової системи но воприбулих. З радістю мушу ствердити, що жінки й тут ведуть перед у порозумінні. Є всі 'дані на те, що вже скоро знайдемо спільну мову та рука в руку станемо до громадської праці. Пишу це під враженням IX. конвенції СУА яка дала в новій управі місце аж трьом новоприбулим, що зовсім не відповідає чисельно сті членок нової іміграції. Це завважується також у пра ці поодиноких відділів СУА, де тільки хочуть працювати ново прибулі. Також спільні гостину, як Свят-Вечорі чи Свячене вплива ють дуже корисно на взаїмне співжиття одних із другими. Поволи затираються побутові різниці, звикають одні і другі до інших форм громадської праці. Поволи знаходимо спіль ну мову й тут, так як знайшли її і в скитальчих таборах. Бо ж ми в першу чергу жінки і мате рі, які й на ділі виконують свя ту заповідь взаїмної любови. Ідемо за вродженим інстинктом збереження родини, який заста вляє нас дбати п р о святий обо- вязок збереження нації. Це не наша виключна думка. Подібні думки постали в зовсім іншому гурті в Канаді. Савеля Стечишин каже у своїй статті "На власному порозі” таке: (Продовження на Стороні 8-ій) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top