Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Пройдений шлях - мета перед очима Марія Ясінська, голова 23 Відділу СУА і Філії СУА в Дітройті Такі думки насуваються ко ли говорите з провідницями всіх наших Відділів — не тіль ки одного, 23-го в Дітіройті. Бо ви слухаєте як вони розказу ють про своє життя в дома се ред недостатків і темноти по- чатків цього століття .на наших селах чи -містечках і, думаєте: який шлях пройшли ці жінки 'ВІДТІЛЯ — до великих ІМІСТ Но вого Світу і до осягів в своїй суспільній праці! Яка ж мета мусить присвічувати їхнім о- чам, коли воии не розгубили ся й нерозтратили своїх при родних тала«ів, тільки зібрали їх і віддали на користь органі зації, а з нею й народові. Йому, що десь там в їхніх дитячих споминах залишився, як хтось жалкий і бідний. Так ото, іви говорите з голо вою 23 Відділу у Дітройті па нею Марією Ясінською і запи туєте: хто вчив вас суспільно працювати? Воїна розкакує про себе. Але так само можна ду мати, що це про якусь і-ншу жінку. Шлях їх усіх однаковий. — Я приїхала по першій вій ні. Мене властиво о^вїдомили поляки. У Львові була поль- гккО'Українська війна, а ми :на підльв:вському селі цілою ду шею й усіми силами були в вій ні. Ми шили, ми допомагали, приносили одяг і їду . Але не забутня це була подія, коли до нашого села привезли вбитого у Львові стрільця і справляли похорони. Потім польські лі таки над Львовом і польський прапор на читальні. Ми зірва ли його й заховали десь у по лові. Шукали, допитували Але я не могла доївше терпі ти неволі. До мене писав з А- меірики хлопець, що теж туди поїхав по війні. Мій теперішній чоловік. І я поїхала шукати ін шого краю, кращої долі. Дігройт. Вже з тристатисяч- ного села росте швидко в мі- ліонове місто. Вже через прерії і багна біжить асфальт і зачи нають миготіти мозайки світел. Ще на середній Вудворд і Дж. Кампу вечорами жаби виво дять концерти в прибічних баг нах. Але життя біжить невтом но, типовим американським темпом. Працює у фабриці, а вечора ми ходить до школи, вчиться англійського, шиття, варення. На спілку з чоловіком вихову ють дітей і працюють обоє в фабриках. — Хто вчив нас суспільно працювати? Ми самі вчилися, одна від одної. А там приходи ли газети й книжки з краю і приїжджали люди. Робили все, про що чули читали, все на те, щоб добути гроші. Гроші, і гроші, і гроші, їх слали в край на всі його потреби - ЧИ ТО були ПОЛІТ В'ЯЗНІ, чи шпиталь, твори Ко- билянської, сироти і старці, жі ночий журнал, Закарпатська Україна, Союз Українок у краю, дівоча бурса і багато, багато інших справ. Всюди, де треба було, ці жінки слали гроші й помагали. Вони відкликували- ся на всі заклики й на кожну ініціятиву. — Що робимо тепер? Те що досі: даємо різні імпрези і зби раємо гроші. Улаштовуємо різ ні свята й імпрези, щоб піддер жати духа патріотизму і не да ти заснути душі серед буднів чужини. Чуєте про УПА, Націо нальну Раду, скитальців, Аме риканський Червоний Хрест, інвалідів, твори Лесі Українки, а передовсім про школу. Перед очима стає величава будівля з галею, якої ми навіть у .краю не мали і -в великих містах. Не давно було посвячення. Нема лою сумою причинилися до бу дови жінки. Як уже не іншою імпрезою то бінґом. Муравлині зусилля, щоби видвигнути й у- держати рідну школу. Кидаєте оком на -стовпці ци- фер, що вам показує звіт: та найважнішої позиції там нем; І запитуєте: Скільки вас спов нює цю працю? Кажуть: Сто. Дивуєтеся: Не тисячі? А де ж решта? Де но воприбулі? Чотири — каже па ні Ясінська із стидливим усмі хом. Справді якось ’стидно. У Дітройті ж велика нова імігра ція. Де ж ті жінки? Але ж їхні діти потребують школи так са мо, а може ще більше як ста рих емігранток, що вже вспіди виховати своїх дітей. Потребує і шкрла їх і потребує цілий без*мір союзоукраїнської праці. Дрібної, муравлиної, жертвен- ної, такої, яку -впродовж років виконували оці Відділи Союзу Українок. Праці, якої темпер треба дуже і може в ще біль шому розмірі, щоб високо дер жати рідні прапори і причини тися до слави нашого імені. Але двадцять третій Відділ не розглядається на боки, й не чекає нікого. Він веде далі свою працю. Ведуть її жінки, що про них пишеться й дру кується в звітах і міститься їх ні знимки і ще більше таких, що їхні імена тихі й нікому не цікаві і їхніх знімок ніхто не містить. Назви і назви . числа і чи сла . Україна в чужині. Софія Парфано&ич
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
