Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Пройдений шлях - мета перед очима Марія Ясінська, голова 23 Відділу СУА і Філії СУА в Дітройті Такі думки насуваються ко ли говорите з провідницями всіх наших Відділів — не тіль ки одного, 23-го в Дітіройті. Бо ви слухаєте як вони розказу ють про своє життя в дома се ред недостатків і темноти по- чатків цього століття .на наших селах чи -містечках і, думаєте: який шлях пройшли ці жінки 'ВІДТІЛЯ — до великих ІМІСТ Но вого Світу і до осягів в своїй суспільній праці! Яка ж мета мусить присвічувати їхнім о- чам, коли воии не розгубили ся й нерозтратили своїх при родних тала«ів, тільки зібрали їх і віддали на користь органі зації, а з нею й народові. Йому, що десь там в їхніх дитячих споминах залишився, як хтось жалкий і бідний. Так ото, іви говорите з голо вою 23 Відділу у Дітройті па нею Марією Ясінською і запи туєте: хто вчив вас суспільно працювати? Воїна розкакує про себе. Але так само можна ду мати, що це про якусь і-ншу жінку. Шлях їх усіх однаковий. — Я приїхала по першій вій ні. Мене властиво о^вїдомили поляки. У Львові була поль- гккО'Українська війна, а ми :на підльв:вському селі цілою ду шею й усіми силами були в вій ні. Ми шили, ми допомагали, приносили одяг і їду . Але не забутня це була подія, коли до нашого села привезли вбитого у Львові стрільця і справляли похорони. Потім польські лі таки над Львовом і польський прапор на читальні. Ми зірва ли його й заховали десь у по лові. Шукали, допитували Але я не могла доївше терпі ти неволі. До мене писав з А- меірики хлопець, що теж туди поїхав по війні. Мій теперішній чоловік. І я поїхала шукати ін шого краю, кращої долі. Дігройт. Вже з тристатисяч- ного села росте швидко в мі- ліонове місто. Вже через прерії і багна біжить асфальт і зачи нають миготіти мозайки світел. Ще на середній Вудворд і Дж. Кампу вечорами жаби виво дять концерти в прибічних баг нах. Але життя біжить невтом но, типовим американським темпом. Працює у фабриці, а вечора ми ходить до школи, вчиться англійського, шиття, варення. На спілку з чоловіком вихову ють дітей і працюють обоє в фабриках. — Хто вчив нас суспільно працювати? Ми самі вчилися, одна від одної. А там приходи ли газети й книжки з краю і приїжджали люди. Робили все, про що чули читали, все на те, щоб добути гроші. Гроші, і гроші, і гроші, їх слали в край на всі його потреби - ЧИ ТО були ПОЛІТ В'ЯЗНІ, чи шпиталь, твори Ко- билянської, сироти і старці, жі ночий журнал, Закарпатська Україна, Союз Українок у краю, дівоча бурса і багато, багато інших справ. Всюди, де треба було, ці жінки слали гроші й помагали. Вони відкликували- ся на всі заклики й на кожну ініціятиву. — Що робимо тепер? Те що досі: даємо різні імпрези і зби раємо гроші. Улаштовуємо різ ні свята й імпрези, щоб піддер жати духа патріотизму і не да ти заснути душі серед буднів чужини. Чуєте про УПА, Націо нальну Раду, скитальців, Аме риканський Червоний Хрест, інвалідів, твори Лесі Українки, а передовсім про школу. Перед очима стає величава будівля з галею, якої ми навіть у .краю не мали і -в великих містах. Не давно було посвячення. Нема лою сумою причинилися до бу дови жінки. Як уже не іншою імпрезою то бінґом. Муравлині зусилля, щоби видвигнути й у- держати рідну школу. Кидаєте оком на -стовпці ци- фер, що вам показує звіт: та найважнішої позиції там нем; І запитуєте: Скільки вас спов нює цю працю? Кажуть: Сто. Дивуєтеся: Не тисячі? А де ж решта? Де но воприбулі? Чотири — каже па ні Ясінська із стидливим усмі хом. Справді якось ’стидно. У Дітройті ж велика нова імігра ція. Де ж ті жінки? Але ж їхні діти потребують школи так са мо, а може ще більше як ста рих емігранток, що вже вспіди виховати своїх дітей. Потребує і шкрла їх і потребує цілий без*мір союзоукраїнської праці. Дрібної, муравлиної, жертвен- ної, такої, яку -впродовж років виконували оці Відділи Союзу Українок. Праці, якої темпер треба дуже і може в ще біль шому розмірі, щоб високо дер жати рідні прапори і причини тися до слави нашого імені. Але двадцять третій Відділ не розглядається на боки, й не чекає нікого. Він веде далі свою працю. Ведуть її жінки, що про них пишеться й дру кується в звітах і міститься їх ні знимки і ще більше таких, що їхні імена тихі й нікому не цікаві і їхніх знімок ніхто не містить. Назви і назви . числа і чи сла . Україна в чужині. Софія Парфано&ич
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
