Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
За порадою тети Мілі Тета Мі ля на кожний клопіт знала дати пораду. Невелика ростом, з дрібними руками й ногами, все чинна, роботяща, усміхнена, ввічлива до всіх од наково, хто б то не був. Золоте у неї серце, золота рука. Хоч у неї не було майна, все знаходи лись дарунки для дітей .на Ми- колая — своїх, камяничних і призабутих у інституті, ба, на віть для чужих, що у той день до неї зайшли. Не одна своячка мала в неї конто, як до „пер шого” не ставало на прожиток. Всі знали, що в потребі не за веде^ а десь із якоїсь шуфляди витягне „позичку" і порятує. Як кір не хотів висипатись ма лому Юркові, тета Міля знала раду; як Марті прищі чоло по крили неначе горохом — дала зілля пити, що його вона тіль ки знала. Професор від матема тики „піпчив“ Славка і тут теж помогла інтервенція тети Мілі. Для -всіх мала час, хоч госпо дарка великої хати тільки на ній спочивала. А вже варила і пекла як артистка. Звичайна крупкова лакомиїнка виростала у формі неначе велико дна баба, душена бараболя смакувала як найкращий крем. І прийшов для мене трудний час. Такий рік зачався, що ніяк не кінчився клоціт. Ціла серія неуспіхів пригнобила мене, вже життя не було миле. Всі, навіть найближчі мені, докучали, ішли на нерви. Подразнена і вже дій сно безрадна, зайшла случайно до Тети. її також літа не поща дили. Схорована, маленька по стать губилася у старомодному фотелі. „Зміни зачіску!" — були її перші слова, коли я '.привітала її своїми клопотами. Хіба вона вже здитиніла, не розуміє, що в мене в душі ді ється?... „Усміхнися!" — упав другий наказ. Не встигли розговоритись, коли прийшли другі люди, су сіди. Мені нецікаво і ніяково було довше оставатися. Про щаючись, тета дала знов наказ: „Не забудь, що я тобі ка зала!" Овва! Тільки ради! Мабуть старість і найбиСтріший ум ні вечить. Шкода! Краще було т бачити її, не псувати собі обра зу всемогучої у раді тети, тієї з молодечих літ. Увечорі, вичісуючи волосся, пригадала -я собі наказ тети і зовсім підсвідомо глянула у дзеркало — механічно, не ду маючи, укладала нову зачіску. Зовсім незле виглядає! Сама не знаю, звідки зявйвся усміх на устах! Ранок застав мене гей би легшою. Добрий настрій, дав но призабутий, збудив мене ,з отуплшя. І нова зачіска вийшла краще, як у вечір. Моя голова має зовсім добру форму, поду мала, вже й одіж кращу вибра ла, пригладила, надягнула і ці ла неначе випростувала себе. Плечі стали 'прямі, ноги еля- стичіні. В дорозі до праці сонце кинуло мою сильветку в скло вистави-. Що то? Чи дійсно я ще добре виглядаю? Очі тих, що мене минали, не були такі байдужі, як ще вчора. Тето, чи ти дійсно дала мені доб’ру раду? Клопоти ще не зникли з мого життя, але куди легше було з ними дати раду. Поволі неначе злагідніли. Роз билася натуга удару невдачі на дрібні, менше болючі ударення. Знутра гуртувалися дефензивні сили, а піддержані заощадже ною психічною передишкою, перейшли в короткому часі до свідомого наступу. І сталося чудо! Наступив зво рот, переломився лаадюг не вдач. І я дійсно щиро сміятись почала. Ти, тето, велика філософка! Скільки то можна усміхом змі нити! Як багато собі особисто помогти, скільки непорозумінь у хаті, на праці, у громаді усу нути, як підійдеш до спірної справи з добросердним усміх неним наставленням. Усміх ви тягне злість і злобу накипілу в дискусії, як бібула чорнило. А вже на сухо — кожне чорнило під невтралізатором — зрівно важеним обопільним порозу мінням — зникне. Добре, добре! Але звідкіля взяти ту рівновагу? Де є дже рело того усміху? Звідкіля чер пати силу до цього? Та ж ясно! Змінити зачіску! Навчитися шукати джерела доброго .настрою у собі само му. Дивитися на сонце, на світ ясними, незакаламученими очи ма. Шукати джерела вдоволен ня у дрібницях щоденного жит тя. Так як лікарство беремо тричі деніно по їжі, щоб вилі кувати улькус чи ревматизмові помочи, так знайдім тричі ден но з будьякої щоденної події причину до доброго настрою. Тяжко рано встати до неми лої і непривичної роботи — ду- Ж тяжко! Але як чудово сонце тить. І як запахла свіжа ка ва! Скільки думок, відірваних від сірої дійсности насуне той аромат на екран уяви! Дякую Тобі, Господи, що жи ву й можу розпочати новий день! Передо мною ще кілька днів, а потім неділя. І чи не найдемо усміху? Поволі, при психічній дисци пліні, щоденна давка доброго настрою зможе перемінити нас зовсім. І непомітно окруження теж до нас приноровиться. Наш усміх найде відблиск у хаті, у громаді. Тето! Кожна галузка, кожна билина, защіплена твоєю ру кою, пускала коріння і пиша лась квітами на твоїм вікні. Ти защіпила мій усміх. Скільки він поміг мені у моєму житті! Блаженні сумні, бо такі вті шаться! Щасливі ті, що розумі ють тих, що не вміють знайти радости у житті і зуміють їм помогти, зуміють навчити їх сміятися. Блаженна ти була, тето! І. Б. НОВОПРИБУЛА СТУДЕНТКА ІНФОРМУЄ В часописі „Ді Ріпаблікен Гералд” із 17. лютого, що виходить у Вайноні, Мінн. появилася розмова трьох чу жинних студенток із представником газети. Одною з них це українка Во лодимира Дорошенко, що вчиться в каледжі св. Тереси там же. Оповідан ню її присвячено найбільше місця й уваги. Молода дівчина зясувала причину своєї мандрівки, зхарактери* зувала большевицький режім, що йо го пізнала підчас окупації Галичини і розказала обширно про геройську боротьбу нашого підпілля на Україні, Рівнож часопис “ Сент Пол Савді Паіо- нір Прес” перевів із нею розмову. Об* часописи подали її світлину. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
