Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Перші два дні Великодня ми нули в чеканні. Гнітюча, твер да, тяжка туга. Навіть тяжко співати, — ніяк його не співа лося. Але третій день приніс деяку розвагу. В полудень на раз почали зганяти на подвіря всіх положених. Ми, розумієть ся, сторчимо у вікні і кожен на магається щось там побачити. Полонених уставляють шерега ми. Це 'був дуже ранній Велик день, десь 12, Квітня* п ід нога ми болото з приморозком, по лонені дуже часто не мали ні якого Взуття І імй бачимо їх бо сі Ноги за вікном. Але їм розда вали по куснику паски, по двоє крашанок і по куснику ковбаси. Хтось, чутно, говорить до них промову, здається, наш свяще ник і між тим передімною миг нула постать моєї добірої зна йомої пані Хариті Кононенко. Харитя Кононенко, відома громадська діячка, стояка в той час на чолі нашого допо- могового комітету, що перед тим мав назву Український Червоний Хрест. Німцям ця на зва не подобалась, бо нагаду вала на деяку державність і во- і НИ її заборонили. Але ця праця комітету була дуже велика. Па ні Харитя, разом з іншими па нями — Галиною Варваровою, Пашків.ською, доказували чу дес. Організували велику гро мадську їдальню, велику кухню Цілі валки возів з харчами сті- калися зо всіх довколишних сіл із продуктами. Допомога голодуючому Києву, а особли во ті полонені, яких було без ліч і які гинули на очах від ти фу і голоду і яким треба було допомогти. Харитя щодня від відувала табори полонених, а їх було в Рівному три. Для то го треба було великого забез- печеня перед тифом. Пані Пашківська, не дивлячись на обережність, все таки захворі ла і померла. Пані Харитя була невтомною, ■вічно занятою, вічно повною гарячого бажання помогти тим, що допомоги потребують. І таких було тоді безліч. І от вона й тут, у цей час, між цими особливо бідними людьми. Во на роздає їм той шматок паски, їхні руки тримтять, їхні уста вимовляють подяку. Ми за сво їми гратами дякуємо тій жінці, тій дорогій, благородній люди ні. Дякуємо за тих людей, бо їх становище було тяжчим, ніж наше, не дивлячись, що ми вяз- ні, а вони всього лиш полонені. Переживши це гар-не видови ще, ми сиділи, або ходили і живо обговорювали подію. Згадували своїх дома, згадува ли минуле, коли ми могли бути між своїми в .цей час. І враз на шу розмову перебиває неспо діваний і невчасний брязкіт замка. Двері відчиняються і на порозі... Харитя! Яким чу дом? Це ж рішуче заборонено! Може це привид? Ні. Це вона Харитя, усміхнена, свіжа, чи сто одягнена. Кидаюсь до неї і — Христос 'Воскрес! Яке то бу- Харитя Кононенко Світлина з 1941 р. ло виняткове — те Христос Во скрес! Мої співвязні ридають мов діти. Харитя держить на руках два кусники тієї самої паски, яку перед хвилиною роз давала полоненим. Очі її зали ті сльозами. Вибачається, що не принесла нічого кращого, бо ж не вірила, що їй вдасться побачитись. За її плечима стоїть грізний начальник вяз- ниді, але він тепер зовсім не такий грізний. Не кричить, не матюкається, а задоволено, зовсім по людськи, посміхаєть ся. Я швидко і плутано -нама гаюсь переконати Харитю, що не подарунки мене тішать, а вона сама, такий вийнятковий гість, така чудесна з’ява. — Не журіться, — нарешті прихо дить вона до слова. За вас у ці дні випито стільки тостів, як ніколи. Ведеться велика акція за вашим звільненням і всі вірять, що все буде гаразд. Кріпіться і мужайтеоя! — Ну, але як же ви сюди попали? Як? Як? Як? — Дуже просто, — і вона по сміхнулась. Я звернулась ось до начальника, що хотіла б ба чити ще одного вязня, а він, навіть не питаючи кого, повів мене просто до вас... Ох, незабутня Харитю! Це не було так просто. Це ти, своєю великою любовю до людини так просто відчинила замок цієї вязниці. Тому начальнико ві, за його вчинок, могли за брати життя, але він видно в цей час про -це й не подумав. І тому це сталось так просто. Це було так коротко, бо на чальник все таки наглив. Він, видно, боявся. Двері зачинили ся і з’ява зникла. Я ще довго стояв біля замкнених дверей, бо не хотілося відходити з то го місця. Після ми всі поділили ту паску, їли, очі наші світили ся. А потім ми знов співали, перед моїм вікном стояли по лонені, я їм співав: „В Закар патті радість стала, Україна там повстала4* і не знали вони, ма буть, чому мені так весело спі вається. Рік пізніше, в тій самій вяз ниці, та сама Харитя, але вже не як гість, а як вязень сиділа і чекала розстрілу. їх була ціла група. Ніхто не міг її відвідати і ніхто не міг їй помогти. І ко ли прийшов той день, Харитю вивели разом з іншими. Вона знала куди їх ведуть, але вона була спокійна. Оповідають, що вона казала всім своїм спів- мандрівникам у життя вічне: — Не бійтесь! На нашій крові по встане Україна, а наше життя само по собі нічого не варте. І гордо відійшла на страту. її тіло разом з іншими спалено у лісі біля Рівного. Незабутня Харитю! В моєму житті немає 'Великодня коли б, розговляючись, я не згадав Те бе. І цього Великодня, з дале кої Канади посилаю Тобі: Хри стос Воскрес! Бо ти для мене не мертва! ---- ч » ----- Окружна Рада СУА у Филаделфії переводить показ писання писанок у дні 12. квітня в Централі СУА 866 Норт 7-ма вулиця.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
