Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10
Основна проблема (Дискусійна стаття) Но во п ри бу л ому укр аїн це ві .в Америці видається дивним ге що той сам українець який •умів по геройськи відпирати попонізаційний та русифіка ційний напір ’ протягом більш як 6 століть, тут на свобідній землі Вашінгтона забуває свою рідну мову, вважає її за непо трібну і покидає свої батьків ські звичаї та старається чим- скоріше пристосуватись до .свойого оточенн-я. Замітне також що серед ту тешньої української молоді так ;мало свідомих національно о- диниць, які добре знали б у- країнську мову та були б як слід обзнайомлені з українсь кою історією, географією й літературою. Також нема тут .майже жадного визначного у- -країнського поета чи письмен ника, а укр. національні поду вання більше схожі на сенти- мент до національного похо дження їх батьків як на вияв-- лення їхнього духового „я” Не входячи в подробичну ана лізу прйчин локального харак теру, слід ствердити одне — а це брак української школи у Злучених Державах. І дивно мені що на цю про блему, дарма що вона така наглядна, досі не звертали у- країнці належної уваги, не по ставили її як одне з найважні- щих питань. Правда, затрата національ ної свідомості є і серед інших національних груп в Америці, -але жадна з них не несе такої відповідальності як українці за долю свого народу та його .культури.' Коли про цю справу гово рите із старими [мігрантами, дискусія завжди зводиться до ;браку достатньої кількості у країнської інтелігенції яка змо гла б стати першою кадрою у- чителів в українських школах, та до неясних натяків що вла да не дозволить на школи у- •країнські, чи там інших націо нальних груп. Коли перша при чина може мати деяке виправ- адння, то друга непрадива, бо заборона навчання суперечить запорукам свободи у Злуче них Державах. Факт є що брак хочаб по чаткових шкіл українською мо вою навчання, чи, хочаб шкіл українознавства (мови, історії письменства, історії й геогра фії України), є причиною ма лої національної свідомості, чи радше збайдужніння ново го покоління американських українців до українських справ, ,що поволі веде до нівеляції у- країнства в Америці. Старі у- країнські імігранти, які приве зли національну свідомість із старого краю, поволі вимира ють, а молоді в більшості по чуваються американцями, у .висліді чого за якого пів сто ліття по українцях у Злучених Державах залишилися б тіль ки назви різних товариств і у- станов, -яких реклямоване сьо годні міліонове майно, стало б у великій кількості вичерпа не виплатою -'посмертного, а решта по суті не було б уже українське. Приїзд нових імігрантів при^ пинить на деякий час і до де якої міри цей природний про цес завмірання українства, ,але потім знову та сама загроза зависне і над новою українсь кою. іміграцією в Америці. Тому на ніщо не придасть ся бідкання українського квар тальний, що його американ ські українці не" передплачу ють та не читають, коли у них завмер уже інтерес і снага до читання та до включування: се- бе в чужу .вже частинно дані них українську проблематику. Щоб мати вдячних читачів у- країнського часопису, треба виховати таких читачів, а. виховати їх можна тільки в школі українській. Як українську школу розумі- ю таку в якій учитиме свідомий український учитель або учи телька, що вчитиме побіч обо- вязкових предметів, яких ви магає американська влада, та-, кож предметів української мо ви, літератури, історії, геогра фії, хочаб у формі скондензо- ваній до одного предмету, і буде старатись в часі науки защепити в дітей любов до : рідного >краю, пошану до рід ної мови та гордість з прина лежності до українського на роду. Сьогодні, із зачатком ново го шкільного року, я піддаю під розвагу кілька цих думок українським жінкам які на справді виховують наших ді тей і тим самим несуть відпо відальність, за те щоб із неї виросли свідомі українці та у- країнки на потіху батькам, на славу' українському родові. ляч В понеділок, 28 серпня, з вечора уладжено у Филаделфії несподіванку для дра Лонгина Цегельського, з нагоди 75-літ- тя з дня його народження. Представники українських організацій і приятелі зійшлись разом до прибраної залі в до мівці Союзу Українок Амери ки, куди привели товариші праці дра Цегельського. його вітали щиро по черзі усі пред ставники, зазначуючй що зій шлись не тільки, вшанувати йо го із 75-літтям життя, але та кож із 50-літтям його широкої, витривалої й завзятої праці як громадянського діяча, спершу на Західній Україні, потім у Відні, активного учасника у відбудові української держави в рр 1917—1920, а пізніше ди пломатичного представника у Вашингтоні, і вкінці політич ного імігранта та невтомного працівника для української справи в Америці. Др Цегельський відповів на це несподіване привітання, ка жучи, що він завжди радо тру дився як громадянський праці вник, бо вважав це своїм обо- вязком, і радів що може вико нати працю, яка дала зміст його життю. Це привітання було тільки вступне, бо організоване укра їнське громадянство 'Филадел фії приготовляє вшанувати довголітню працю дра Лонгина Цегельського у вересні на спе- ціяльному прийнятті, в якім візьмуть участь широкі кола, громадянства. Редакція Нашого Життя від себе також оце складає вель- мидостойному Ювілятові дру Лонгинові Цегельськоіму най- щиріші побажання кріпкого здоровя і продовжування .вель ми корисної праці для українсь кого народу. ПЕРША АМЕРИКАНСЬКА ГА ЗЕТА Перша газета в Америці по явилась була в Бостони 25 ве ресня, 1690 року, п. н. ,;Паблик Оккоренсес” (прилюдні події). ської зрілості. У воєнні роки господарської скрути виробляється також самостійність і підприемчивість у міського жіноц'гва, яке бе реться до ремесла і торгівлі, до праці в підприємствах і до само стійного ведення їх. Велика частина жінок з інтелігантських кол опинилась за межами Галичини, в німецьких та чеських країнах Австрії. На чужині проявляють вони немалу активність у ділянці опіки над раненими й полоненими українцями, і творять-для цього окремі комітети. По виперті російських військ та -акція перенеслась; і до краю, жінки працювали там по шпиталях, в Червоному Хре сті і в різних добродійних комітетах. Визвольні змагання, їх підготова, і сама боротьба, та корот кий час державної самостійності на східних і західних україн ських землях, мали незвичайно велике значення для вироблення української жінки громадянки. Вони поширили і піднесли укра їнську національну свідомість в широких масах жіноцтва., Ви знання жінкам всіх політичних прав урядами Східної і Західної Української Республики піднесло почуття обовязку до громад ської праці і відповідальності за її вислід. В Українській Народ ній Республиці в Києві виступали жінки як співтворці держав ного життя — Софія Русова, Людмила Старицька Черняхівська, Зінаіда. Мірна, В. О’Коннор Вілінська та сім інших входили до Центральної Ради. На дорібку жіночих організацій першої доби, на з’активі- зуванці широких мас жіноцтва протягом воєнних років, на зрості в роіках боротьби за державність, на признанні всіх політич них прав для жінки і своїми урядами за час їх короткого існу вання, і потім урядами займанців, — на тій то підготові почи нається розріст і поглиблення жіночого ,руху другого етапу. Та зріст цієї праці, в якій найбільшу ролю відограв Союз Українок (як переіменовано 1917 року „Жіночу Громаду"), на стільки великий, що вимагає окремого, подрібного обговорення і не «входить в обсяг цього огляду. У цім огляді, спертім на особистих споминах, переживаннях і спостереженнях, згадую нароком різні епізоди і дрібні детайлі, щоб читачкам легше було перенестись думкою в часи, в яких почала розвиватися громадська праця жінок. Наводжу різні імена також і менше відомих громадських робітниць, бо всі вони вкладали у свою працю багато ідеалізму, молодечого запалу, знання і доброї волі, словом найбільших цінностей своєї душі. Деякі з них віддали своє життя як жертви наших жорсто ких днів, багато з них виховали своїх дітей, так що ті не вагалися зложити своє молоде життя в боротьбі за волю батьківщини. Згадаймо їх тепер хоч одним щирим словом, віддаймо шану українській жінці як громадянці і як матері. Згадаймо їх на чу жині, серед нових умовин життя і праці, під час цього третього, важкоґо етапу організованої праці жінок. Не на українських землях ведеться.тепер праця наших жіно чих організацій. Перш усього в країнах, де здавна осіли наші сестри емігрантки, гнані туди економічною скрутою давніших, і політичними причинами новіших літ — і де/ знайшли вже нову батьківщину, у Злучених Державах Америки і в Канаді. Також і в Полудневій Америці та в місцях нового поселення, Австралії. А теж в різних державах Европи, в місцях тимчасового перебу вання на праці, чи у скитальчих таборах, гуртуються українські жінки у своїх окремих організаціях. Всі вони відчули потребу обєднатися для взаємної піддержки, для посилення праці та створили С. Ф. У. Ж. О. Збірними зусиллями, обєднані працею та спільною метою, довершать напевно діла гідного української жінки громадянки. У проводі цього обєднання жіночих організацій стоїть лю дина, яка своєю участю в перших установчих зборах першого жіночого товариства перед 65 роками і своєю працею в Жіночій Громаді, Союзі Українок і на сторінках „Жіночої Долі“ репре зентує тяглість і однодушність праці жінок на протязі більш як пів сотні літ. Голова СФУЖО, Олена Кисілевська, хоч старша віком але повна життєвої енергії і відданості справі. Всім відома її довголітня, невтомна праця, як редакторки „Жіночої Долі“ і як сенаторки. Ні одна з наших жінок не відбула стільки поїздок по селах і містах краю, не виголошувала стільки організаційних промов, не вела такого широкого листування у справах орга нізації жіноцтва. Поряд із нею стоять Олена Лотоцька, як репрезентантка найбільшої жіночої організації американських українок, Союзу Українок Америки, Ірина^ Павликовська, організаторка і провід ниця жінок у краю і потім на скитальщині, та представниця су часного жіноцтва Східної України, письменниця Людмила Івченко. Шлях третього етапу жіночої зорганізованої праці ще не пройдений та невідомий його кінець. Однак всі обєднані спіль ною працею жінки вірять і сподіваються, що новий, четвертий етап жіночої праці почнеться вже в самостійній, вільній укра їнській державі. # (Кінець). Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
