Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10
СФУЖО- Світова Федерація Українських Жіночих Організацій Олена Кисілевська ОДНА З РПИЛЬНІНІИХІ НАЙБІЛЬШ ВАЖЛИВИХ СПРАВ (Дискусійна стаття) Вісті, які -подає наїм біжуча, чужа преса про моральний стан сучасної -молоді, про захитані підвалини родинного життя че рез легкодушні розводи, що стали так модними в широкому світі, не можуть не занепокоїти й українське громадянство а в першу чергу нас матерей. Не заспокоюймо себе тим, ідо мо вляв де не торкається -нас, що наших хлопців покищо на щас тя нема на списках хлопячих ватаг злодійських, що наших дівчат (маймо надію) нема між тими тисячами учениць серед ніх шкіл, для яких життя вже немає ніяких тайн. Не поті шаймо себе й тим, що поки що у нас ще не виступає масо во пошесть розводів й розбит тя родин трапляються дуже рід ко й не 'проходить без осуду громади. Якщо ми завчасу не звернемо уваги на загрозливу небезпеку, ці моральні недуги можуть і в нас поширитися. Адже ми не живемо на яко мусь відділеному від решти світу острові ані ми не є ство рені з іншого тіста. ,3 поліцій- них звітів знаємо, що вломи, грабіжі, напади цілих бандит ських банд, довершувані неліт- німи злочинцями -не .походять із самого найнижчого, бездом ного світу. Знаходяться там не рідко діти таких домів, що са мі батьки тим заскочені й о- шоломлені. Адже доньки наші ходять до тих самих шкіл, бе руть участь у тому самому се редовищі, що й ці неацасні, з яких одна третина віддається легкому життю а на 15 тисяч шкільних дівчат одного амери канського міста аж 150 мало літніх дівчаток надіються ста ти в недовгому часі матерями... Адже в тих верствах, серед я- ких заникає почуття святости родинного вогнища й родин них обовязків, дуже часто на ші діти шукають собі пари, за кладаючи на тих захитаних ос новах свої родини. Це. все є речі на які нам не вільно занмикати очей, не віль но забувати їх, поминати мов чанкою. Ми мусимо тій гіркій правді гліянути у вічі, бо як за вчасу не звернемо належної у- ваги на цю небезпеку яка гро зить нашому родинному жит тю, то легко може й у нас дійти до катастрофи. Нашим обовяз- ком є запобігати недузі, хоро нити нашу молодь, наші роди ни перед нею доки ще час, а не починати лікування тоді, коли недуга наше моральне життя вже опанувала. Застановімся над цією справою й вискажім на сторінках жіночої преси свої помічення. Справа варта цьо го ! Нема сумніву що яйщо мо раль української громади по кищо вище других, то це без перечно в першу чергу завдя ки нашим родинним традиціям, нашій загальній релігійності, нашим давним культурним зви чаям, яікі так вросли в україн ську душу що до певної степе ні стали длія неї наче охорон ним щепленням. Одначе якщо не підтримаємо тих наших мо ральних вартостей в цих но вих обставинах, ця відпор- ність на моральні небезпеки може втратити свою силу й може й у нас дійти до того, до ■чого починає доходити чужа велико-міська молодь, чуже громадянство. Декуди в виїм кових обставинах є деякі по знаки, що кажуть нам звернути на цю справу якнайпильнішу увагу. IB іпершу чергу звертає мось до наших матерей, до дружин що тримають у своїх руках вихову дітей й щастя ро дини. Не йдіть безкритично за чужими примірами, за чужими звичаями, часто так супереч ними духові нашої нації. «Беріть із чужого те, що є дійсно варт не, для нас повчальне й корис не, що варто в нас заіщепити. Але шануйте й своє, що в. спад щині дістали ви від наших ви сококультурних предків. (Вихо- ва, дбайлива опіка над дітьми й престіж української, шаную чої себе, української родини, все був у нас на першому місці. Хай же він не сходить й у но вих обставинах на задній плян. Поміч у тому дасть нам наша церква, наші організації, для жінок в першу чергу жіночі, у виховній ділянці цілий ряд у- к р аїнських вих о вн и х ін ститу - цій з дитячого садка почавши, далі почерез Пласт виховні літ ні оселі, вакаційні літні курси українознавства, до універс#- * тетських курсів які вже є в де яких університетах. Поможе нам теж добра преса, як наша так і чужа — що у виховну лі тературу така багата. Коли ж в українській родині турбота про добре, христіянське, націо нальне виховання дітей й гро мадські, національні справи покладемо на першому місці, тоді й приступ неморальности й легкодушности це матиме так легкого приступу. Тому українська жінко, укра їнська мамо, українська органі зована жіноча громадо — по- зір! За тобою слово! Перший крок Вересень — це місяць шкіль них клопотів. Гомінкі дитячі голоси вливаються у шкільні залі, вранці й пополудні дитячі гуртки заповняють трамваї. Ді твора знову виходить із атмос фери дому в чуже оточення. Провадимо її туди з тривож ним почуттям. Це ж майже всю ди чужа школа! Та тут уже стараємось зара дити. Плянуемо курси україно знавства, вистави й покази для шкільної дітвори. Хоч це й не дорівнює шкільному навчанню, проте своє робить. Шукаємо нових шляхів і нових способів. А як мається справа з дитя чими садками? Чи наші най менші не 'потребують нашої у- ваги, чи перетомлені матері спокійні за свою' дріботу? Чи справді воно так важко рушити з місця 'цю справу? Мабуть, що так. Бо досі, — помимо «ількалітного вже по селення — немає жадного по- стійно'го дитячого садку. Спроб було багато. Згадати хочби га рно ведений дитячий садок у Вінніпегу, що проіснував біль ше як пів року та — не втри мався. Чи літню півоселю в Фи- ладелфіз, що пробувала пере творитися на постійну й не зу міла. Усюди почин розбивався об фінансову неспроможність підприємства. І справді — садок нелегко зробити самовистарчальним. О- піка над дітворою вимагає ес тетики й гігієни та упорядкова них відносин. Садок повинен бути в ясному, 'П ростором у приміщенні. Поза загальною ще є особливі вимоги до під логи, що на ній залюбки тов четься мала дітвора. Діти ви магають частіше теплої їжі, як дорослі. їх треба одягати і роз дягати та пильнувати харчу вання. Отже це підприємство вима гає певного вкладу. В держав них народів робить це місто або інша самоуправна устано ва. Подекуди садки удержують віроісповідні громади або до бродійні установи. Усюди ро зуміють та йдуть назустріч цій вихов(ній потребі. Стараються вже змалку втягати дитину у виховні рямці й відтяжити ма тір від надто великих обовяз ків. Для нас це питання ще більш пекуче. Бо наша молода мати не тільки працює зарібково по руч із чоловіком, але й зостав- ляючи дитину під опікою сусі дів, мусить приглядатись, як дитині калічиться мова, як із сприйманням чужого світу вди раються в її уяву чужі образи й поняття. Рідний садок стає тут необхідним. Щораз голосніше лунає цей клич. Українське Обєднання Жінок у Венезуелі постановило все своє зусилля спрямувати на садок. В тій цілі воно тісно співпрацює із Українською Громадою і всіми силами ста рається допомогти при будові дому. Бо в тому домі має на решті постати дитячий садок. „Тут тропікальний клімат, є маса заразливих недуг, а дітво-і ра наша на вулиці наражена на захворіння“ — пишуть звідтіля заклопотані матері. Організація Українок Канади ім. О. Басараб включила осно- вання садків у плян праці на 1950 рік. Та це могло б бути пустою фразою, коли б не шу калося у здійсненні нових до ріг. І справді — в дотичній по станові управи є ще такий до даток: де немає умовин для по стійного дитячого садку, по винні повстати „дитячі клюби“, де дітвора сходилась би двічі в тиждень на спільну гутірку або забаву. Дитячі клюби! Воно звучить дивовижно й неначе нереально — деж пак клюб для дітвори! Але воно вже здійснюється. В Содбури, Онт. (Канада), за початкувала це Олена Залізняк, відома вчителька й громадська діячка. Вона збирає двічі в тиж день дітвору на пів дня до залі Народного Дому. Там прово дить із ними час на гутірці й забаві. Дітвора приходить ра до. Це є для неї відміна від до машнього будня, вона привикає до свого гуртка, вивчає свою пісню й забаву. І матері раді такому відтяженню бодай двічі в тиждень, хоч малих дітей му сять приводити й відводити. Оце знову одна успішна спроба. Не лякаймося тут екс периментувати. Треба пробу,-) вати, пробиватись, докладати всіх зусиль. Треба хотіти. А то ді матимемо дитячі садки і збе режемо дітвору. JI. Б. ТІ, ЩО ВІДІШЛИ..1. Еля Олесницька З далекої Австралії наспіла вістка, що там відійшла на вічний спочинок незабут ня Еля з Новаків Олесницька. Великий гурт жінок памятай .оцю небу денну жінку. Вона була уроженкою Пере- миської землі і пройшла шлях, питомий уоім молодим дівчатам із інтелігентської сімї. Закінчивши освіту в Перемиському Інституті, вона дуже скоро вийшла заміж і стала матірю двох синів. Здавалось би, життя її промине рівним ходом, як бага тьох українських дружин і матерей. Та. молода жінка була здібна й уперта, а часи були суворі. Вона сягає за ремеслом, удо сконалюючись у кравецтві. Одною з пер ших інтелігенток вона поставила кравецьку робітню. Працюючи невпинно над собою^ вона зуміла осягнути в ній небувалий рі вень. Коли вже зрілим фахівцем вона стала на чолі робітні “Труду” у Львові, її смак, її стиль став відомий в українсько му Львові. Ревїї моди., що їх переводив 4‘Труд”, були товариською подією. Одначе фахове знання й фаховий успіх не вдоволили її. Воно стало їй пікладом до* дальшого вияву її здібностей. З заснован- ням Українського Оперного Театру у Львові с4гала Еля Олесницька завідуючою театральною майстернею. З-під її рук ви ходили мистецькі креації костюмів — істо ричні, народні, стилізовані. Згадати хоч би строї Донни Анни в “Камянім Госпо дарі”, що надав постаті Віри Левицької величнього чару. Українські артистки зав' дячують їй багато порад та вказівок у цій ділянці. Щойно в цій роботі виявила вона свій дійсний талант. Життя не щадило їй турбот. Вона була аразковою матірю й вложила багато зу силь для здобуття освіти своїм синам. А вкінці зложила ще найвищу жертву, бо її молодший син-лікар згинув у рядах УПА. У домі старшого сина закінчила вона своє життя, повне шукань та осягів. Гро мадка її прихильниць, що до них нале жать артистки української сцени та уче ниць “Труду”, згадають усюди щирим словом її небуденну постать. Л. Б. ПРИ КОЖНІЙ НАГОДІ ЖЕРТ ВУЙТЕ НА ПРЕСОВИЙ ФОНД
Page load link
Go to Top