Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2019 WWW. UNWLA .ORG 7 ( ЩОДЕННИК ЕМІҐРАНТКИ – прод. зі стор. 5 ) Мирон поїхав ровером до Сколього по пе - репустку, а ми чекаємо на якійсь площі в селі. Тут також чекає багато людей з кіньми, нащо — не знаю, може й на те, що ми. Т е чекання видається нам віком, а справді це було більше, як половина дня. Я починаю нервуватись, бо минуло більше як 6 год ин від часу його виїзду. А тут ще хтось сказав, що в Сколім на вулиці ла пають людей і висилають до Німеччини. Врешті, Мирон вертається з переп усткою через Бескид, Мадярщину й Словаччину на посаду до Дембіци у Польщі. Це все вистарався йому фор - стмайст ер (німець). На ці документи та літру горілки фельджандарми нас перепустили. Під Сколем злапала нас сильна буря й зли - ва, але не було де схоронитись й ми мусіли мокнути. Смерком ми доїхали до Сколього, і цей самий форстмайстер прийняв нас в своєму домі, де ми заночували. У нього також всюди повно валіз, пачок, бо й він завтра виїжд жає до свого «Hеimatland». Мадяри, які варили в його кухні, дали нам на вечер ю гарячу паприкову зупу. 29.VII.1944 (субота) . Рано їдемо до Тухлі. Дощу вже нема, а сонце з чистого, безхмарного неба гріє нас і сушить дорогу. Дорога весь час залита тренами. Як військо, так і втікачі, немилосердно викошують бойкам овес, що росте при дорозі – це єдиний їхній корм. Посуваємось досить поволі долиною Опору, бо дорога підноситься ве сь час догори, ще й до того дуже камениста. По обох боках дороги підносяться стіни г ір Карпатських. Над самим вечором добиваємось до Тухлі. Ніде не можна знайти якого небудь нічлігу, бо всюди повно втікачів. Врешті в школі, де і так є повно втікачів, розмі щуємось на ніч у сінях. На тоненькій верстві сіна, яке ми взяли з воза, розкладаємо нашу постіль й укладаємось до сну покотом один коло другого. 30.VII.1944 (неділя) . Цілий день січе дрібний дощ. Не їдемо нікуди – до Головецька не має сенсу, бо то в бік в ід головної дороги і там товчуться большевицькі партизани. Рано були ми в церкві на С лужбі Божій. Церква дуже гарна і багата. 31.VII.1944 (понеділок) . Сьогодні при - йшов до нас вуйко Едвард з Головецька. Він не думає нікуди їхати, а противно намовляє нас т акож залишитися в горах. Поборюємо його думку. 2.VIII.1944 (середа) . По кількох днях постою в Тухлі їдемо до Славська. Дощ мрячить цілий час, ховська дорога підноситься далі догори. Славське переповнене втікачами. Вони жиють під голим небом враз зі своїми циган - ськими возам – будами. Усі літниськові віллі заповнені. Нам трапилась добра кв атира в середині села, при дорозі, з нічлігом для нас на стриху стодоли на сін і, а для коней — на долині. Тут на подвір’ї та прибудівці хати, яка творила дах над возом, жи ве інж. Коцюба зі Стрия, а під прибудівкою стодоли — Міхновський з Києва. У селі є ба гато знайомих зі Стрия, як Дани - лишини, Дрогомірецькі. 10.VIII.1944 (четвер) . Тиждень про ми - нув у Славську, як на літниську. Можна стрі - нути майже всю інтеліґенцію зі Ст рия, яка в переїзді бодай кілька днів затримуєсь у Слав - ську. Три дні тому приїхав сю ди вуйко Едвард ( йдеться про Едварда Козака, відомого ху дож - ника, гумориста і редактора колишнього діа - спор ного сатиричного журналу «Лис Ми кита», брат а авторки цього «Що ден ни ка», — ред .) зі своєю родиною, Оля з Ольчиком (жінка Бог - дана), Богдан і Влод ко. Вони замешкали н а нашому подвір’ї в якімось старім кйоску, що стояв пустий при дорозі. Богдан і Влодко зголосили й Любка до війська, і на другий день пішли з іншими відступаючи ми розбитками на Мадярщину. Сьогодні несподівано налетів один літак і скинув на село три бомби та посіяв кулями зі скорострі ла. Одна з бомб впала на сусіднє подвір’я, так що в стодолі посипались на голову тріски й порох від подмуху. Усі схвилювались... деякі ще того дня по - чали пакуватись і втікати в гори, мовляв, тут небезпечно, бо в селі багато війська мотори - зованого, яке підсуваєсь на фронт, що став тепер в Сколім. Стрий зайняли більшовики 5.VII. й затримались у Сколім. 11.VIII.1944 (п’ятниця) . Рано дуже ба - гато людей виїхало зі Славська. Мущини, які стояли на нашому подвір’ї, пішли також кудись в гори шукати місця на вози. По полудні ми маємо п ереїхати глибше в гори й далі від головного шляху. Але перевозитись можна тільки частинами, бо дороги стромі й каме - нисті, й коні не візьмуть цілого тягаря. Отже, мужчини всі з частиною ладунку виїхали, а ми, жінки, з рештою остались ще на старому місці. Саме тоді налетіла невелика ескадра бомбардувальників і почала бити бор - товою зброєю по війс ькових автах, які стояли майже на кожному подвір’ї. Ми втекли до
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
