Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2019 WWW. UNWLA .ORG 7 ( ЩОДЕННИК ЕМІҐРАНТКИ – прод. зі стор. 5 ) Мирон поїхав ровером до Сколього по пе - репустку, а ми чекаємо на якійсь площі в селі. Тут також чекає багато людей з кіньми, нащо — не знаю, може й на те, що ми. Т е чекання видається нам віком, а справді це було більше, як половина дня. Я починаю нервуватись, бо минуло більше як 6 год ин від часу його виїзду. А тут ще хтось сказав, що в Сколім на вулиці ла пають людей і висилають до Німеччини. Врешті, Мирон вертається з переп усткою через Бескид, Мадярщину й Словаччину на посаду до Дембіци у Польщі. Це все вистарався йому фор - стмайст ер (німець). На ці документи та літру горілки фельджандарми нас перепустили. Під Сколем злапала нас сильна буря й зли - ва, але не було де схоронитись й ми мусіли мокнути. Смерком ми доїхали до Сколього, і цей самий форстмайстер прийняв нас в своєму домі, де ми заночували. У нього також всюди повно валіз, пачок, бо й він завтра виїжд жає до свого «Hеimatland». Мадяри, які варили в його кухні, дали нам на вечер ю гарячу паприкову зупу. 29.VII.1944 (субота) . Рано їдемо до Тухлі. Дощу вже нема, а сонце з чистого, безхмарного неба гріє нас і сушить дорогу. Дорога весь час залита тренами. Як військо, так і втікачі, немилосердно викошують бойкам овес, що росте при дорозі – це єдиний їхній корм. Посуваємось досить поволі долиною Опору, бо дорога підноситься ве сь час догори, ще й до того дуже камениста. По обох боках дороги підносяться стіни г ір Карпатських. Над самим вечором добиваємось до Тухлі. Ніде не можна знайти якого небудь нічлігу, бо всюди повно втікачів. Врешті в школі, де і так є повно втікачів, розмі щуємось на ніч у сінях. На тоненькій верстві сіна, яке ми взяли з воза, розкладаємо нашу постіль й укладаємось до сну покотом один коло другого. 30.VII.1944 (неділя) . Цілий день січе дрібний дощ. Не їдемо нікуди – до Головецька не має сенсу, бо то в бік в ід головної дороги і там товчуться большевицькі партизани. Рано були ми в церкві на С лужбі Божій. Церква дуже гарна і багата. 31.VII.1944 (понеділок) . Сьогодні при - йшов до нас вуйко Едвард з Головецька. Він не думає нікуди їхати, а противно намовляє нас т акож залишитися в горах. Поборюємо його думку. 2.VIII.1944 (середа) . По кількох днях постою в Тухлі їдемо до Славська. Дощ мрячить цілий час, ховська дорога підноситься далі догори. Славське переповнене втікачами. Вони жиють під голим небом враз зі своїми циган - ськими возам – будами. Усі літниськові віллі заповнені. Нам трапилась добра кв атира в середині села, при дорозі, з нічлігом для нас на стриху стодоли на сін і, а для коней — на долині. Тут на подвір’ї та прибудівці хати, яка творила дах над возом, жи ве інж. Коцюба зі Стрия, а під прибудівкою стодоли — Міхновський з Києва. У селі є ба гато знайомих зі Стрия, як Дани - лишини, Дрогомірецькі. 10.VIII.1944 (четвер) . Тиждень про ми - нув у Славську, як на літниську. Можна стрі - нути майже всю інтеліґенцію зі Ст рия, яка в переїзді бодай кілька днів затримуєсь у Слав - ську. Три дні тому приїхав сю ди вуйко Едвард ( йдеться про Едварда Козака, відомого ху дож - ника, гумориста і редактора колишнього діа - спор ного сатиричного журналу «Лис Ми кита», брат а авторки цього «Що ден ни ка», — ред .) зі своєю родиною, Оля з Ольчиком (жінка Бог - дана), Богдан і Влод ко. Вони замешкали н а нашому подвір’ї в якімось старім кйоску, що стояв пустий при дорозі. Богдан і Влодко зголосили й Любка до війська, і на другий день пішли з іншими відступаючи ми розбитками на Мадярщину. Сьогодні несподівано налетів один літак і скинув на село три бомби та посіяв кулями зі скорострі ла. Одна з бомб впала на сусіднє подвір’я, так що в стодолі посипались на голову тріски й порох від подмуху. Усі схвилювались... деякі ще того дня по - чали пакуватись і втікати в гори, мовляв, тут небезпечно, бо в селі багато війська мотори - зованого, яке підсуваєсь на фронт, що став тепер в Сколім. Стрий зайняли більшовики 5.VII. й затримались у Сколім. 11.VIII.1944 (п’ятниця) . Рано дуже ба - гато людей виїхало зі Славська. Мущини, які стояли на нашому подвір’ї, пішли також кудись в гори шукати місця на вози. По полудні ми маємо п ереїхати глибше в гори й далі від головного шляху. Але перевозитись можна тільки частинами, бо дороги стромі й каме - нисті, й коні не візьмуть цілого тягаря. Отже, мужчини всі з частиною ладунку виїхали, а ми, жінки, з рештою остались ще на старому місці. Саме тоді налетіла невелика ескадра бомбардувальників і почала бити бор - товою зброєю по війс ькових автах, які стояли майже на кожному подвір’ї. Ми втекли до
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
