Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2019 WWW. UNWLA .O RG 5 втікачі. До Олексич ми приїхали коло полудня. Вдома хаос, позбивані пачки, познимані килими, гарячка посліднього пакування. 23.VII.1944 (неділя) . Зі сходу суне ціла хв иля війська й утікачів. Маси евак уйованих з - над Стрипи тільки з на плечниками йде пішки, тільки десь колись вдається їм присісти на німецькі трени. По полудні приїхали родичі Мирона ще з якимись двома родинами, а ввечері якийсь старий професор з Тернополя п рийшов пішки тільки з наплечником . 25.VII.1944 . Гарматні постріли чути вже виразно й дуже близько. Говорять, що боль - шевики вже в Ходорові. Від суботи вдень і вночі бомбардують Стрий і заходить можли вість, що міст на Стрий може бути кожної хвилини зни - ще ний, а тоді прийшлося б нам накла дати кругом багато більшу дорогу. Рештки нашого хатнього інвентарю розвозим по сусідах, у хаті залишаються тільки пачки й валізки – меблі й начиння лишається на судьбу долі. Надвечір повертає німецька армія вже пішки. Жовні ри згорблені та запорошені, аж по чорнілі від зму - чення. Стоїмо при воротах і дивимося на цей сумний, похоронний похід Німеччини. Три ро - ки тому тими самими шляхами йшло німецьке військо на Схід. Яка різниця... Тоді гордість, самопевність, жага здобути світ пробивалась в очах, сьогодні — з мучення, обоятність, без си - лість. Тоді на сталевих танках, автах лімузинах їхали в широкий і далекий Схід – сьогодні в обідраних чоботах, з яких визирають пальці, повні міхурів, пригноблені, ледве тягнуть ногами на Захід. Тоді чисті, повні блискучих відзн ак на своїх ясно блакитних мундир ах – сьогодні завошені та брудні, в мундирах, які вже загубили в бруді свою первісний колір. Нас обгортає сум... десь за ними вже близь - ко пливе червона навала з новими порядками й страшною помстою. З відступаючими німця - ми й дуть і наші хлопці з Дивізії «Галичина»... Прийшов до нас Влодко і Богдан, які ледве во - лочили за собою ноги. Вони вирвались з ото - чення під Бродами, де вже певні були своєї смерти, й де згинуло багато цвіту українського народу. Запав вечір... небом плив уть нові ескадри бомбарду вальників, а близько - близько на сході б’ють гармати. 26.VII.1944 (середа) . Ранесенько, ще спа - ло село, як ми виїхали з Олексич. Один тільки сусід, Ярушевський Дмитро, з жінкою попра - щали нас. Вони обоє плакали – мабуть, зі страху перед непевним завтра. Ми всі мов чки йшли коло воза – серце давили тяжкі думи. Їхати з дому в «світ за очі» на непевне, на поневіряння не легко. Єдина надія проблискує в серці, що може це не надовго... Дорога була вільна, ч ас від часу минали нас тільки ван тажні німецькі авта та лімузини. День був хмарний, але теплий. Ліс тихо шумів і прощав нас в останнє. Здавалося, що немов спів пташат притих і посумнів, тільки за нами котились, мов грім, стріли гарматні щораз голосніші, як вісники бурі. Ми зітхнули з поле гшенням, коли по - бачили, що міст на Стрий ще стоїть. Довкруги нього поломані дерева та широкі лії в землі від бомб. Дрогобич, Самбір занятий вже біль - шовиками, і нам лишився останній шлях на Лавочне, а відтам на Мадярщину. У Дулібах, за Стриєм, ми зробили перший відпочинок. Тета Міля, майже хвора ві д нічних налетів, дала нам на дорогу рибних консервів, цукорків і стар - шого сина Любка. Їдемо далі... Дорогою минає нас багато військових авт і тренів. У Гірнім робимо другий перестанок, де довідуємось, що до Ско лього ева куйованих не пускають, але, помимо того, ми їдемо. Вуйки Влодко і Богдан, які були з нами, відлучились від нас і поїхали поїздом, бо хотіли бути скорше у своїх жінок, які від трьох місяців мешкають у Го ловецьку. Надвечір, коли ми доїжджали до Син е - відська Нижнього, розсипалось нам колесо в возі. Заночовуємо в тім селі, бо дальше нема права їхати. Я, Мирон і Любко заночовуємо в школі, решта — на возах під якимось дахом. Уночі знов гудуть літаки й чути дет онації бомб у Стрию. 27.VII.1944 (четвер) . Цей день сидимо в Синовідську Нижнім, бо треба роздобути нові колеса до воза. Дорога на Південь залита військом – у селі також розквартирувалось їх дуже багато. По полудні пішла я з Мироном на ріку Стрий, яка тут тече, і їздила дарабою. Ріка синя, як небо. На тлі зелених гір, які здається виска - кують нагло з - за ріки, а за ними висуваються інші ще вищі й вищі, що тануть в сивій млі. 28.VII.1944 (п’ятниця) . Раненько виїж - джа єм. У Синевідську Вижнім затримує нас фе ль джандармерія й каже лишати віз, коні, час тину речей і ладуватись до поїзду та їхат и до Німеччини, або їхати фірою на Турку. Люди в селі відраджують туди їхати, бо там по дорозі нападають большевицькі партизани, яких уно - чі скидають з літаків по горах. ( Продовження на стор. 7 )
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
