Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2019 WWW. UNWLA .O RG 5 втікачі. До Олексич ми приїхали коло полудня. Вдома хаос, позбивані пачки, познимані килими, гарячка посліднього пакування. 23.VII.1944 (неділя) . Зі сходу суне ціла хв иля війська й утікачів. Маси евак уйованих з - над Стрипи тільки з на плечниками йде пішки, тільки десь колись вдається їм присісти на німецькі трени. По полудні приїхали родичі Мирона ще з якимись двома родинами, а ввечері якийсь старий професор з Тернополя п рийшов пішки тільки з наплечником . 25.VII.1944 . Гарматні постріли чути вже виразно й дуже близько. Говорять, що боль - шевики вже в Ходорові. Від суботи вдень і вночі бомбардують Стрий і заходить можли вість, що міст на Стрий може бути кожної хвилини зни - ще ний, а тоді прийшлося б нам накла дати кругом багато більшу дорогу. Рештки нашого хатнього інвентарю розвозим по сусідах, у хаті залишаються тільки пачки й валізки – меблі й начиння лишається на судьбу долі. Надвечір повертає німецька армія вже пішки. Жовні ри згорблені та запорошені, аж по чорнілі від зму - чення. Стоїмо при воротах і дивимося на цей сумний, похоронний похід Німеччини. Три ро - ки тому тими самими шляхами йшло німецьке військо на Схід. Яка різниця... Тоді гордість, самопевність, жага здобути світ пробивалась в очах, сьогодні — з мучення, обоятність, без си - лість. Тоді на сталевих танках, автах лімузинах їхали в широкий і далекий Схід – сьогодні в обідраних чоботах, з яких визирають пальці, повні міхурів, пригноблені, ледве тягнуть ногами на Захід. Тоді чисті, повні блискучих відзн ак на своїх ясно блакитних мундир ах – сьогодні завошені та брудні, в мундирах, які вже загубили в бруді свою первісний колір. Нас обгортає сум... десь за ними вже близь - ко пливе червона навала з новими порядками й страшною помстою. З відступаючими німця - ми й дуть і наші хлопці з Дивізії «Галичина»... Прийшов до нас Влодко і Богдан, які ледве во - лочили за собою ноги. Вони вирвались з ото - чення під Бродами, де вже певні були своєї смерти, й де згинуло багато цвіту українського народу. Запав вечір... небом плив уть нові ескадри бомбарду вальників, а близько - близько на сході б’ють гармати. 26.VII.1944 (середа) . Ранесенько, ще спа - ло село, як ми виїхали з Олексич. Один тільки сусід, Ярушевський Дмитро, з жінкою попра - щали нас. Вони обоє плакали – мабуть, зі страху перед непевним завтра. Ми всі мов чки йшли коло воза – серце давили тяжкі думи. Їхати з дому в «світ за очі» на непевне, на поневіряння не легко. Єдина надія проблискує в серці, що може це не надовго... Дорога була вільна, ч ас від часу минали нас тільки ван тажні німецькі авта та лімузини. День був хмарний, але теплий. Ліс тихо шумів і прощав нас в останнє. Здавалося, що немов спів пташат притих і посумнів, тільки за нами котились, мов грім, стріли гарматні щораз голосніші, як вісники бурі. Ми зітхнули з поле гшенням, коли по - бачили, що міст на Стрий ще стоїть. Довкруги нього поломані дерева та широкі лії в землі від бомб. Дрогобич, Самбір занятий вже біль - шовиками, і нам лишився останній шлях на Лавочне, а відтам на Мадярщину. У Дулібах, за Стриєм, ми зробили перший відпочинок. Тета Міля, майже хвора ві д нічних налетів, дала нам на дорогу рибних консервів, цукорків і стар - шого сина Любка. Їдемо далі... Дорогою минає нас багато військових авт і тренів. У Гірнім робимо другий перестанок, де довідуємось, що до Ско лього ева куйованих не пускають, але, помимо того, ми їдемо. Вуйки Влодко і Богдан, які були з нами, відлучились від нас і поїхали поїздом, бо хотіли бути скорше у своїх жінок, які від трьох місяців мешкають у Го ловецьку. Надвечір, коли ми доїжджали до Син е - відська Нижнього, розсипалось нам колесо в возі. Заночовуємо в тім селі, бо дальше нема права їхати. Я, Мирон і Любко заночовуємо в школі, решта — на возах під якимось дахом. Уночі знов гудуть літаки й чути дет онації бомб у Стрию. 27.VII.1944 (четвер) . Цей день сидимо в Синовідську Нижнім, бо треба роздобути нові колеса до воза. Дорога на Південь залита військом – у селі також розквартирувалось їх дуже багато. По полудні пішла я з Мироном на ріку Стрий, яка тут тече, і їздила дарабою. Ріка синя, як небо. На тлі зелених гір, які здається виска - кують нагло з - за ріки, а за ними висуваються інші ще вищі й вищі, що тануть в сивій млі. 28.VII.1944 (п’ятниця) . Раненько виїж - джа єм. У Синевідську Вижнім затримує нас фе ль джандармерія й каже лишати віз, коні, час тину речей і ладуватись до поїзду та їхат и до Німеччини, або їхати фірою на Турку. Люди в селі відраджують туди їхати, бо там по дорозі нападають большевицькі партизани, яких уно - чі скидають з літаків по горах. ( Продовження на стор. 7 )
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
