Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
4 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2019 Редакція журналу отримала «Щоденник» еміґрантки Мирослави Сірої (з дому Козак), який нам прислала її донька Надія Нинка , членкиня 75 - го Відділу СУА (Ню Джерзі) та заступниця голови СУА для справ зв’язків. Уривкам з цього «Щоденника» передують думки Святосл ава Левицького у дописі «75 років масової еміґрації з України на Захід». 75 років масов ої еміґрації з України на Захід Назвати початок літа 1944 - го р. тривожним у серцях галичан є явно недостатнім, щоб розказати про той час, коли думки відбивалися болем у скронях: як вижити, куди податися, щоб врятувати своє життя, діточок? На сході нароста в гуркіт безпере рвних боїв. Московсько - совіцька орда, встеляючи трупами своїх солдат землю, яких гнали в пекло бою пострілами в спину «заґрадітельниє атряди», перла зно ву «асвабаждать» Західну Україну. Тривога мала всі підстави, бо в пам’яті ще добре збере глися оті неповних два роки репресій, що виросли у ґеноцид українського народу під час п ершої совіцької окупації в 1939 — 41 рр. Розмах репресій каральними органами ССС Р в Галичині під час першої окупації свідчив про те, що завданням совіцької влади було з нищити всю політичну та культурну інфраструктуру, яку українська інтеліґенція створила п ротягом останніх десятиліть, не дивлячись на далеко не сприятливі умови в часи а встро - угорського та польського господарювання в Галичині. Сліди жахливого ґеноциду більш овиків знаходимо не тільки в тюрмах з тисячами закатованих мученицькою смертю українців після поспішної втечі влітку 1941 - го р., але й по всіх землях Галичини. Тільки в Івано - Франківській області відкрито масові таємні поховання помордованих українців – Де м’янів Лаз, «Буковинка» (Надвірна), села Нагірна, Черемхів, Яблунів, Вовчківці, Ягодівка та ін. На смерть були приречені, найперше, інтеліґенція та свідоме селянство (« куркулі»), як і на масову депортацію в Сибір і Казахстан. За неповних два роки з Галичин и виселено понад 780 тис. осіб на холодну й голодну смерть. Депортація проводилась без суду, без попередження. На збори давали від пів до двох годин, залежало від «наст рою» карателів. Везли в «товарняках», час від часу викидаючи трупи з вагонів; по приїзді могли висадити просто на сніг. Ґеноцид, як справедливо вважали вцілілі галичани, був пе рерваний окупацією України фашистською Німеччиною. Святослав Левицький . _______________________________________________________________________________________________ ________ ЩОДЕННИК ЕМІҐРАНТКИ Частина 1 ( Друкується скорочено мовою ориґіналу ) 22. VII.1944 (субота) . Сьогоднішній день називаю першим днем нашої еміґрації. За кілька тижнів по своєму шлюбі я виїхала до Балич Зарічних (Стрийщина), де Мирон, себто мій м уж, мав посаду лісничого. Весь час нашого тижневого побуту ширились панічні вісті про близкість Червоної А рмії, через це пошлюбний тиждень був дуже поганий. Село було при - гнічене, тихе, чекало чогось грізного, що мало прийти вже за кілька днів. Досить тяж ко було ді стати в цей час фіру до Олексич, бо селяни за жадну ціну не хотіли да - ти фірманки. Старий фірман Мирона врешті зго дився поїхати, але він це робив радше з ми - лосердя над нашим становищем, ніж з вла - сного інтересу. Добрий, старий Стефан! У цей час було дуже небезпечно їхати кіньми з дому. Кожно ї хвилини могли ні мці зрек ві рувати воза й коні, а ліс, яким ми мусіли про їхати, був повний партизан — раз польських, а раз укра - їнських. Але цим разом ліс був повен німець - кого війська, яке відступало. Це були довгі трени військових возів , в які вмішувались і Мирослава Козак з нареченим Мироном.
Page load link
Go to Top