Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
8 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2019 півнички, на якій стояв кйоск і де жили вуйки, але це схоронище було дуже мізерне. Довкруги гупали бомби й тріскала бортівка. Горіли авта, палахкотіли збірники з бензиною, і вибухала амуніція . Під ясним сонцем зчинилось пекло, що червоним вогнем заливало все село. Горіли доми і стайні, зачинала горіти й наша стодола, а в ній, всередині, рештки нашого майна. Якісь військові помог ли нам зі стриху позабирати всі валізи та внесли на середину подві р’я. Коцюба в цей час пас коні десь на полонині, а його жінка з донькою сходили з розуму від то го, що тато міг бути вже вбитий. І коли, нарешті, дитина його побачила, то, по сильному напру - женні нервів, непритомна впала йому до ніг. Цей образ кожного стисн ув за серце... Доми горіли по обох боках дороги й гаряче полум’я стелилось з вітром дорогою. Цією вогненною дорогою по налеті вернулися кіньми мужчини, і ми поспіхом покинули село, яке горіло. 15.VIII.1944 . Кілька днів пройшло в спо - кою. Ми живемо всі в іншій стодолі на якійсь горі. Бойчиха (господиня) — брудна та не - хлюйка, хоч не виглядає на бідняч ку, і хата в неї така сама. Сього дні в полудень почався знов страшний налет на Славсько, головно на станцію, яка від нас дуже близько. На стації вибухнула бен зина і від вибуху вилетіли шиби в хаті, попадали горщики з полиць, обсипались стіни. Ми почулись і тут небезпечно. Прилипли до схилу глибокого рівчака за хатою, а літаки скаженіли в повітрі, сіючи смерть. Десь з боку собачкою гавкала зенітка, але вона була наче забавка проти шаліючих літаків, що пролітали тут над самими головами перестрашених людей. Я й Мирон пішли далі до гори шукати якусь безпечнішу хату. Була півгодинна передишка, а опісля почал ось нове бомбардування, що тривало від 3 - ї до 7 - ї години без перерви, зі зміною тільки ескадр. Бомби падали всюди: в глибокі дербі, в потоки, на полонини, лам али дерева густого лісу, вивертали дороги, палили хати. Не було перед ними захисту ніде. Я лежала в якомусь рові під деревами, навіть не звертаючи уваги на те , що лежу в болоті – людина в цей час жиє інстинктом самозбереження. Різкий свист падаючої бомби з аставляв прихиляти голову зовсім до землі та казати собі: «Зараз прийде кінець». А коли бомба експ льодувала вже десь недалеко, тоді знов підносилась до гори й нахилялися до землі під новим свистом. Уста тільки безперервно шепотіли молитву до Бога, яка з на ближенням свисту змінювалася на голосний зойк розпуки й безпорадности, зі страшною вірою в Божу си лу. Час минав довго і поволі. Здавалося, що лежимо в рові на межі життя й смерти. Вже сутеніло, коли ми рушили далі, знов в глибину гір. Дорога була дуже важк а та камениста. Усі вози пхали, спрягали коні по чотири, але ледве посувалис ь в гору. Скоро запала темна ніч і їхати по незнаному терені не було права. Фіри с тали одна за другою на дорозі, а на другий день раненько ми мали рушити далі. Ніч проспали ми на в еранді якоїсь гірської хати — без жодної постелі, накрившись своїми плащами. У хаті на підлозі роз ложились одна коло другої жінки з дітьми. Там була задуха, б риніли мухи, поплакували діти. Над нами висіла холодна спокійна ніч – мерехтіли зорі з дальших вис от. Ми боялись завтраш - нього дня та хотіли, щоб ніч тривала як най - довше. Однак вона здавалась найкоротшою. 16.VIII.1944 . Ранком висіла густа холодна осіння мряка, яка заповідала погідний сонячний день, а з ним і нові налети. Ледве шаріло, як вже всі були на ногах і рушили далі. Дорога далі, погана й камениста, ніяк не підходить до наших тяжких возів. До хати, яку ми намітили собі на квартиру, не можна було до їхати. Так що вози треба було розмістити в гайку поміж ярами якихось 50 метрів від хати. Один з му жчин лишався на варті коло воза, а решта розташувались в стодолі. У тих часах самого бойка ніхто про місце не просив і не платив за нього. Була стодола вільна – заходили до неї, розклались на нічліг — і все, а до хати приходили щось зварити. Літаки переліт али далі, але бомбардування вже не було – недалеко тільки відзивалася ще зенітка і звук її котивсь верхами. Ми були так перелякані, що коли чули звук літака, втікали всі до хати та з розпукою просили Бога про милосердя. (Далі буде...) Мирослава Сіра (з дом у Козак). _______________________________________
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
