Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
8 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2019 півнички, на якій стояв кйоск і де жили вуйки, але це схоронище було дуже мізерне. Довкруги гупали бомби й тріскала бортівка. Горіли авта, палахкотіли збірники з бензиною, і вибухала амуніція . Під ясним сонцем зчинилось пекло, що червоним вогнем заливало все село. Горіли доми і стайні, зачинала горіти й наша стодола, а в ній, всередині, рештки нашого майна. Якісь військові помог ли нам зі стриху позабирати всі валізи та внесли на середину подві р’я. Коцюба в цей час пас коні десь на полонині, а його жінка з донькою сходили з розуму від то го, що тато міг бути вже вбитий. І коли, нарешті, дитина його побачила, то, по сильному напру - женні нервів, непритомна впала йому до ніг. Цей образ кожного стисн ув за серце... Доми горіли по обох боках дороги й гаряче полум’я стелилось з вітром дорогою. Цією вогненною дорогою по налеті вернулися кіньми мужчини, і ми поспіхом покинули село, яке горіло. 15.VIII.1944 . Кілька днів пройшло в спо - кою. Ми живемо всі в іншій стодолі на якійсь горі. Бойчиха (господиня) — брудна та не - хлюйка, хоч не виглядає на бідняч ку, і хата в неї така сама. Сього дні в полудень почався знов страшний налет на Славсько, головно на станцію, яка від нас дуже близько. На стації вибухнула бен зина і від вибуху вилетіли шиби в хаті, попадали горщики з полиць, обсипались стіни. Ми почулись і тут небезпечно. Прилипли до схилу глибокого рівчака за хатою, а літаки скаженіли в повітрі, сіючи смерть. Десь з боку собачкою гавкала зенітка, але вона була наче забавка проти шаліючих літаків, що пролітали тут над самими головами перестрашених людей. Я й Мирон пішли далі до гори шукати якусь безпечнішу хату. Була півгодинна передишка, а опісля почал ось нове бомбардування, що тривало від 3 - ї до 7 - ї години без перерви, зі зміною тільки ескадр. Бомби падали всюди: в глибокі дербі, в потоки, на полонини, лам али дерева густого лісу, вивертали дороги, палили хати. Не було перед ними захисту ніде. Я лежала в якомусь рові під деревами, навіть не звертаючи уваги на те , що лежу в болоті – людина в цей час жиє інстинктом самозбереження. Різкий свист падаючої бомби з аставляв прихиляти голову зовсім до землі та казати собі: «Зараз прийде кінець». А коли бомба експ льодувала вже десь недалеко, тоді знов підносилась до гори й нахилялися до землі під новим свистом. Уста тільки безперервно шепотіли молитву до Бога, яка з на ближенням свисту змінювалася на голосний зойк розпуки й безпорадности, зі страшною вірою в Божу си лу. Час минав довго і поволі. Здавалося, що лежимо в рові на межі життя й смерти. Вже сутеніло, коли ми рушили далі, знов в глибину гір. Дорога була дуже важк а та камениста. Усі вози пхали, спрягали коні по чотири, але ледве посувалис ь в гору. Скоро запала темна ніч і їхати по незнаному терені не було права. Фіри с тали одна за другою на дорозі, а на другий день раненько ми мали рушити далі. Ніч проспали ми на в еранді якоїсь гірської хати — без жодної постелі, накрившись своїми плащами. У хаті на підлозі роз ложились одна коло другої жінки з дітьми. Там була задуха, б риніли мухи, поплакували діти. Над нами висіла холодна спокійна ніч – мерехтіли зорі з дальших вис от. Ми боялись завтраш - нього дня та хотіли, щоб ніч тривала як най - довше. Однак вона здавалась найкоротшою. 16.VIII.1944 . Ранком висіла густа холодна осіння мряка, яка заповідала погідний сонячний день, а з ним і нові налети. Ледве шаріло, як вже всі були на ногах і рушили далі. Дорога далі, погана й камениста, ніяк не підходить до наших тяжких возів. До хати, яку ми намітили собі на квартиру, не можна було до їхати. Так що вози треба було розмістити в гайку поміж ярами якихось 50 метрів від хати. Один з му жчин лишався на варті коло воза, а решта розташувались в стодолі. У тих часах самого бойка ніхто про місце не просив і не платив за нього. Була стодола вільна – заходили до неї, розклались на нічліг — і все, а до хати приходили щось зварити. Літаки переліт али далі, але бомбардування вже не було – недалеко тільки відзивалася ще зенітка і звук її котивсь верхами. Ми були так перелякані, що коли чули звук літака, втікали всі до хати та з розпукою просили Бога про милосердя. (Далі буде...) Мирослава Сіра (з дом у Козак). _______________________________________
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
