Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2017 WWW.UNWLA.ORG 7 УКРАЇНСЬКА МЕНТАЛЬНІСТЬ В ЕПОХУ РОСІЙСЬКОГО БІЛЬШОВИЗМУ: МЕХАНІЗМИ Й НАСЛІДКИ РУЙНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДУШІ Досліджуючи колективну й індиві- дуальну людську психологію в перехідну епоху (зокрема на межі ХVІІІ – ХІХ ст. і початку ХХ ст.), що позначена революційним струсом та кризовим станом суспільства, філософ Мі- шель Фуко зазначав, що ця божевільна епоха ще довго відлунюватиме у багатьох наступних поколіннях, нагадуючи про себе якщо не ду- шевними розладами, то схильністю до них. Аналізуючи суспільну ситуацію на зламі ХVІІІ – ХІХ ст. та відшукуючи причини ма- сового сплеску душевних захворювань у цей час, М. Фуко виявив прямий зв’язок психічних зрушень з історичними обставинами. «Скільки точок дотику має тут медицина з історією роду людського!» – стверджував ще один фран- цузький психіатр Пінель і вважав, що розквіт божевілля є неминучим наслідком цієї пере- хідної, жорстокої епохи революції, непевності, руйнування основ людського буття. Перехідна, невротична епоха межі ХІХ – ХХ ст. і першої половини ХХ ст. по- значена глобальною кризою в усіх сферах люд- ських знань і ціннісних орієнтацій. І якщо світоглядну кризу європейців спричинили тільки дві світові війни, то Україні довелося ще й зазнати тотального нищення основ націо- нального буття через більшовицьку окупацію, а з нею – насильницьке насадження чужої, прин- ципово відмінної ідеології та ментальності. Про фатальні наслідки такого початку століття для української нації писав український філософ і публіцист Микола Шлемкевич: «Це трагедія української людини... Ми втратили рідну землю, що нас в’язала... і той рідний, спільний для нас колись голубий небосхил... На перехресті доріг стоїть українська душа в ла- таній свитині, зшитій із поношених і потертих мислей». Позбавлена рідної землі, упорядко- ваного й спільного для всіх українців світо- гляду, розгублена душа української людини шукала порятунку, але не знаходила його ні в святинях науки, ні в мистецтві, ні в релігії. І, розчарована, пригадала та знову пережила стан мізерності, загубленості, самотності та страху у чужому й ворожому всесвіті. Кілька попередніх століть, що минули під знаком російського панування в Україні, не завдали такої нищівної шкоди внутрішньому світові української людини, як насильницький акт більшовицької окупації. Адже в основу політики нової влади було покладено бру- тальне вживлення чужої, ворожої ідеології та непритаманного українцям способу мислення й сприймання світу, знеособлення і стирання індивідуальної й колективної ментальної своє- рідності як особистості, так і цілої нації. Справ- ді фатальними стали 20 – 30-ті рр. минулого століття для цілої когорти української інтелі- ґенції, що її духовно й фізично нищив оку- паційний режим. Більшовицька влада фор- мувала суспільство пасивне, покірне, орієн- товане на тактику виживання та позбавлене почуття національного патріотизму. Але на- штовхувалася на притаманний українській на- ції індивідуалізм, потяг до волі та самореа- лізації. Для кожної людини важливими є дві провідні життєві настанови : одна зорієн- тована на майбутнє, а інша керує життям у теперішньому часі. Зорієнтованість тільки на майбутнє призводить до того, що кожний момент життя людина сприймає як засіб для досягнення щасливого, кращого майбуття. Відтак конкретне людське життя, душевні порухи й переживання стають лише засобом досягнення певної мети. Іншою є настанова «живи безумовно в самоцінній теперішності, не дай себе обманути будучиною, втрачаючи те, що важливе; не дозволь, щоб безпосередня дійсність ставала тільки засобом». Життєве кредо українців відповідає другому типу настанов і на шляху до втілення будь-якої мети, зокрема й найбільшої – побудови держави – українці віддають перевагу конкретній діяль- ності з перетворення суспільно-політичних явищ, що перешкоджають щасливо жити – жити тут і тепер! Українцям не притаманний і не зрозумілий вибір тяжкого кривавого шляху, принцип теперішньої самопожертви тільки в ім’я далекої й невиразної мети. Бо в українській свідомості глибоко закладено сприймання кожної миті життя як самоцінної, неповторної та важливої. Росіяни ж схильні відмовлятися від земних справ і земних благ, а конкретне людське життя (і взагалі сьогодення) сприй- мають лише як засіб для досягнення абстрак- тної мети заради омріяно-обожненого майбут- нього (як «загублений рай» у вигляді града Кітєжа на дні Біловодського озера, або світле комуністичне «завтра»). Недаремно святими в
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
