Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2017 WWW.UNWLA.ORG 7 УКРАЇНСЬКА МЕНТАЛЬНІСТЬ В ЕПОХУ РОСІЙСЬКОГО БІЛЬШОВИЗМУ: МЕХАНІЗМИ Й НАСЛІДКИ РУЙНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДУШІ Досліджуючи колективну й індиві- дуальну людську психологію в перехідну епоху (зокрема на межі ХVІІІ – ХІХ ст. і початку ХХ ст.), що позначена революційним струсом та кризовим станом суспільства, філософ Мі- шель Фуко зазначав, що ця божевільна епоха ще довго відлунюватиме у багатьох наступних поколіннях, нагадуючи про себе якщо не ду- шевними розладами, то схильністю до них. Аналізуючи суспільну ситуацію на зламі ХVІІІ – ХІХ ст. та відшукуючи причини ма- сового сплеску душевних захворювань у цей час, М. Фуко виявив прямий зв’язок психічних зрушень з історичними обставинами. «Скільки точок дотику має тут медицина з історією роду людського!» – стверджував ще один фран- цузький психіатр Пінель і вважав, що розквіт божевілля є неминучим наслідком цієї пере- хідної, жорстокої епохи революції, непевності, руйнування основ людського буття. Перехідна, невротична епоха межі ХІХ – ХХ ст. і першої половини ХХ ст. по- значена глобальною кризою в усіх сферах люд- ських знань і ціннісних орієнтацій. І якщо світоглядну кризу європейців спричинили тільки дві світові війни, то Україні довелося ще й зазнати тотального нищення основ націо- нального буття через більшовицьку окупацію, а з нею – насильницьке насадження чужої, прин- ципово відмінної ідеології та ментальності. Про фатальні наслідки такого початку століття для української нації писав український філософ і публіцист Микола Шлемкевич: «Це трагедія української людини... Ми втратили рідну землю, що нас в’язала... і той рідний, спільний для нас колись голубий небосхил... На перехресті доріг стоїть українська душа в ла- таній свитині, зшитій із поношених і потертих мислей». Позбавлена рідної землі, упорядко- ваного й спільного для всіх українців світо- гляду, розгублена душа української людини шукала порятунку, але не знаходила його ні в святинях науки, ні в мистецтві, ні в релігії. І, розчарована, пригадала та знову пережила стан мізерності, загубленості, самотності та страху у чужому й ворожому всесвіті. Кілька попередніх століть, що минули під знаком російського панування в Україні, не завдали такої нищівної шкоди внутрішньому світові української людини, як насильницький акт більшовицької окупації. Адже в основу політики нової влади було покладено бру- тальне вживлення чужої, ворожої ідеології та непритаманного українцям способу мислення й сприймання світу, знеособлення і стирання індивідуальної й колективної ментальної своє- рідності як особистості, так і цілої нації. Справ- ді фатальними стали 20 – 30-ті рр. минулого століття для цілої когорти української інтелі- ґенції, що її духовно й фізично нищив оку- паційний режим. Більшовицька влада фор- мувала суспільство пасивне, покірне, орієн- товане на тактику виживання та позбавлене почуття національного патріотизму. Але на- штовхувалася на притаманний українській на- ції індивідуалізм, потяг до волі та самореа- лізації. Для кожної людини важливими є дві провідні життєві настанови : одна зорієн- тована на майбутнє, а інша керує життям у теперішньому часі. Зорієнтованість тільки на майбутнє призводить до того, що кожний момент життя людина сприймає як засіб для досягнення щасливого, кращого майбуття. Відтак конкретне людське життя, душевні порухи й переживання стають лише засобом досягнення певної мети. Іншою є настанова «живи безумовно в самоцінній теперішності, не дай себе обманути будучиною, втрачаючи те, що важливе; не дозволь, щоб безпосередня дійсність ставала тільки засобом». Життєве кредо українців відповідає другому типу настанов і на шляху до втілення будь-якої мети, зокрема й найбільшої – побудови держави – українці віддають перевагу конкретній діяль- ності з перетворення суспільно-політичних явищ, що перешкоджають щасливо жити – жити тут і тепер! Українцям не притаманний і не зрозумілий вибір тяжкого кривавого шляху, принцип теперішньої самопожертви тільки в ім’я далекої й невиразної мети. Бо в українській свідомості глибоко закладено сприймання кожної миті життя як самоцінної, неповторної та важливої. Росіяни ж схильні відмовлятися від земних справ і земних благ, а конкретне людське життя (і взагалі сьогодення) сприй- мають лише як засіб для досягнення абстрак- тної мети заради омріяно-обожненого майбут- нього (як «загублений рай» у вигляді града Кітєжа на дні Біловодського озера, або світле комуністичне «завтра»). Недаремно святими в
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
