Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
24 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2017 Вишивані Вечорниці 56-й Відділ ім. Мілени Рудницької Со- юзу Українок Америки в Норт Порті‚ Флорида‚ не вперше проводить « Вишивані Вечорниці ». Це свято щорічне. І дуже миле. Майже всі союзянки відділу — гарні майстрині у вишиванні. На всі релігійні свята вони вдягають рідні українські сорочки‚ уквітчуючи себе кольористими крайками. Душа прагне до того‚ що любить з дитинства. І так ведеться від діда-прадіда‚ від свого коріння‚ що там‚ в Україні‚ в різних її куточках. Нині тут‚ в Америці‚ ця зустріч є тільки спомином‚ належним виявом пошани та поваги нашим давнім родам‚ жінкам‚ які багато вміли та плекали й розвивали в своїх родинах таке начебто просте ремесло. Напевне‚ вдягаючи вишиванку‚ кожна з нас пригадує‚ як то було колись удома‚ коли ще мама була молода‚ або бабця‚ яка без вишиванки й коралів не пішла б між люди. Чим далі ми від- даляємося в часі від рідного краю‚ тим го- стрішим є почуття втрати того цінного‚ що може нагадати про нього. Вдягаючи своїх дітей чи внуків у вишиванки‚ які тепер здебільшого привозимо з України‚ обов’язково розказуємо‚ в якому місті їх купили‚ як там живеться‚ кого з родини зустріли‚ з ким познайомилися‚ де побували. Кожна ж вишиванка різниться від іншої залежно від того‚ в якій місцевості її вишивали. Скажімо‚ про ту красну‚ що має в собі ще й чорну та синю волічку‚ кажуть Борщівська . А ота‚ що обов’язково має калинову гілочку або хмелевий завиток — з Полтавщини . І так‚ крок за кроком‚ можна перейти всі області нашої Батьківщини‚ бо всюди жіноцтво вишиває‚ вкладаючи в свої взори щось характерне для своєї місцевости. А там‚ де шумлять пшеничні поля‚ обов’язково знайдуться на полотні і золоті колоски‚ і червоні маки‚ і сині волошки‚ і дубове листя. А голубі незабудки — то вже всюди. І мусять бути‚ бо вони ніби промовляють: «Не забудь». Господи‚ пишу про « Вишивані Ве- чорниці » в Норт Порті‚ на Флориді‚ в Америці‚ а розповідаю про рідний край — ніби я там‚ серед того буяння квітів‚ яке бачу на наших вишиванках. Це дуже стисла данина тому чарівному дійству‚ бо про вишивання можна б розказувати без кінця. І не тільки про красу та вишуканість візерунків‚ але й про майстринь‚ що цю красу самі придумують і відтворюють на полотні барвистими нитками. Не вистачило б нам ні сторінок нашого поважного журналу‚ ні навіть великої-превеликої книжки‚ адже це рукоділля не припиняється‚ але все більше розвивається. Радіймо з того і пишаймося! А який чар криється у слові « Ве- чорниці »! Були « вишивані »‚ були... Але були й просто вечорниці ‚ де жінки пряли‚ виспівуючи сумних пісень: Ой‚ там за горою‚ тай за крем’яною Не по правді жиє чоловік з жоною ... А дівчата вклинювали інакші‚ веселіші жалі: Бодай ся когут знудив‚ що мене рано збудив‚ Малая нічка мала‚ я ще ся не виспала... Ті милі змагання завжди переривали хлопці — вони також не минали вечорниць ‚ бо це була й своєрідна забава . Десь знаходилася чарка‚ карафка сивухи і вже йшло по колу «На здоров’я»... Певне‚ тоді було не так‚ як у нас нині у Норт Порті. Бо ми мали тільки забаву — без кужелю з повісмом‚ з якого треба було на- прясти веретено‚ або й два, ниток на майбутнє полотно. Інакше на чому ж вишивати? Десь‚ ніби крізь марево‚ проглядає до мене образ тих давніх Вечорниць (це слово неодмінно хочеться писати тільки з великої букви). На лавках попід стінами сидять дівчата й молодиці‚ — прядуть. У тих лавках‚ в дуже старих хатах‚ завжди були дірки — для того‚ щоб ввіткнути куделю. Тому хату для ве- чорниць завжди вибирали стару‚ домовлялися з господарем і сім’я на ту ніч вибиралася до родини. Вимазана глиною долівка чекала на парубоцькі й дівочі ноги‚ що після котроїсь чарки під гру музик вже не могли встояти на місці. У нас, у Норт Порті, також грали музики — брати Сизоненки. Так грали, що наші гості‚ навіть дуже поважного віку‚ не могли всидіти. Танцювали всі! Про ті давні вечорниці багато вже роз- казано‚ навіть в поезіях відтворено. А душа все шукає ще чогось потаємного‚ навіть‚ містич- ного. Тоді хлопці розказували жарти‚ якісь страшні історії‚ посилали один одного на цвинтар‚ щоб приніс гілку з певного дерева‚ а тим часом за тим‚ що пішов‚ біг хтось‚ загорнутий в біле простирадло... Чого тільки не видумували! І все при тім згадували Гоголівські «Вечори на хуторі біля Диканьки». Це свідчить про те‚ що наші селяни були переважно
Page load link
Go to Top
