Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
24 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2017 Вишивані Вечорниці 56-й Відділ ім. Мілени Рудницької Со- юзу Українок Америки в Норт Порті‚ Флорида‚ не вперше проводить « Вишивані Вечорниці ». Це свято щорічне. І дуже миле. Майже всі союзянки відділу — гарні майстрині у вишиванні. На всі релігійні свята вони вдягають рідні українські сорочки‚ уквітчуючи себе кольористими крайками. Душа прагне до того‚ що любить з дитинства. І так ведеться від діда-прадіда‚ від свого коріння‚ що там‚ в Україні‚ в різних її куточках. Нині тут‚ в Америці‚ ця зустріч є тільки спомином‚ належним виявом пошани та поваги нашим давнім родам‚ жінкам‚ які багато вміли та плекали й розвивали в своїх родинах таке начебто просте ремесло. Напевне‚ вдягаючи вишиванку‚ кожна з нас пригадує‚ як то було колись удома‚ коли ще мама була молода‚ або бабця‚ яка без вишиванки й коралів не пішла б між люди. Чим далі ми від- даляємося в часі від рідного краю‚ тим го- стрішим є почуття втрати того цінного‚ що може нагадати про нього. Вдягаючи своїх дітей чи внуків у вишиванки‚ які тепер здебільшого привозимо з України‚ обов’язково розказуємо‚ в якому місті їх купили‚ як там живеться‚ кого з родини зустріли‚ з ким познайомилися‚ де побували. Кожна ж вишиванка різниться від іншої залежно від того‚ в якій місцевості її вишивали. Скажімо‚ про ту красну‚ що має в собі ще й чорну та синю волічку‚ кажуть Борщівська . А ота‚ що обов’язково має калинову гілочку або хмелевий завиток — з Полтавщини . І так‚ крок за кроком‚ можна перейти всі області нашої Батьківщини‚ бо всюди жіноцтво вишиває‚ вкладаючи в свої взори щось характерне для своєї місцевости. А там‚ де шумлять пшеничні поля‚ обов’язково знайдуться на полотні і золоті колоски‚ і червоні маки‚ і сині волошки‚ і дубове листя. А голубі незабудки — то вже всюди. І мусять бути‚ бо вони ніби промовляють: «Не забудь». Господи‚ пишу про « Вишивані Ве- чорниці » в Норт Порті‚ на Флориді‚ в Америці‚ а розповідаю про рідний край — ніби я там‚ серед того буяння квітів‚ яке бачу на наших вишиванках. Це дуже стисла данина тому чарівному дійству‚ бо про вишивання можна б розказувати без кінця. І не тільки про красу та вишуканість візерунків‚ але й про майстринь‚ що цю красу самі придумують і відтворюють на полотні барвистими нитками. Не вистачило б нам ні сторінок нашого поважного журналу‚ ні навіть великої-превеликої книжки‚ адже це рукоділля не припиняється‚ але все більше розвивається. Радіймо з того і пишаймося! А який чар криється у слові « Ве- чорниці »! Були « вишивані »‚ були... Але були й просто вечорниці ‚ де жінки пряли‚ виспівуючи сумних пісень: Ой‚ там за горою‚ тай за крем’яною Не по правді жиє чоловік з жоною ... А дівчата вклинювали інакші‚ веселіші жалі: Бодай ся когут знудив‚ що мене рано збудив‚ Малая нічка мала‚ я ще ся не виспала... Ті милі змагання завжди переривали хлопці — вони також не минали вечорниць ‚ бо це була й своєрідна забава . Десь знаходилася чарка‚ карафка сивухи і вже йшло по колу «На здоров’я»... Певне‚ тоді було не так‚ як у нас нині у Норт Порті. Бо ми мали тільки забаву — без кужелю з повісмом‚ з якого треба було на- прясти веретено‚ або й два, ниток на майбутнє полотно. Інакше на чому ж вишивати? Десь‚ ніби крізь марево‚ проглядає до мене образ тих давніх Вечорниць (це слово неодмінно хочеться писати тільки з великої букви). На лавках попід стінами сидять дівчата й молодиці‚ — прядуть. У тих лавках‚ в дуже старих хатах‚ завжди були дірки — для того‚ щоб ввіткнути куделю. Тому хату для ве- чорниць завжди вибирали стару‚ домовлялися з господарем і сім’я на ту ніч вибиралася до родини. Вимазана глиною долівка чекала на парубоцькі й дівочі ноги‚ що після котроїсь чарки під гру музик вже не могли встояти на місці. У нас, у Норт Порті, також грали музики — брати Сизоненки. Так грали, що наші гості‚ навіть дуже поважного віку‚ не могли всидіти. Танцювали всі! Про ті давні вечорниці багато вже роз- казано‚ навіть в поезіях відтворено. А душа все шукає ще чогось потаємного‚ навіть‚ містич- ного. Тоді хлопці розказували жарти‚ якісь страшні історії‚ посилали один одного на цвинтар‚ щоб приніс гілку з певного дерева‚ а тим часом за тим‚ що пішов‚ біг хтось‚ загорнутий в біле простирадло... Чого тільки не видумували! І все при тім згадували Гоголівські «Вечори на хуторі біля Диканьки». Це свідчить про те‚ що наші селяни були переважно
Page load link
Go to Top
