Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2017 WWW.UNWLA.ORG 17 Вона ж була нелегкою. Батька, Савелія Лишу, пропустили крізь жорна колективізаціі з тавром «запеклого куркуля», який каламутив селянські уми своїм критичним ставленням до так званої «хлібоздачі», внаслідок якої в 1933- му помре меншенький Степанко (напередодні всю сім’ю – батька з матір’ю та двох синів – викинули з рідної хати на вулицю). Мати, як лихо її не било («... Палиця стука в вікно, Щоб мати ішла на роботу Возить завірюху »), як не гнуло додолу гіркою травинкою, а таки зберегла родинне дерево-шатро та ще й Раїсу- поетку виростила: « На вершечку дерева світу співаю. ..» Відібрав колись пан у Наталчиного непокірного діда Дениса прізвище «Золотовус» і дав інше – «Невгамонний»... Але змінити жваву натуру та вийняти шляхетну душу з нащадків Денисових гнобителям різних мастей так і не вдалося. Тож і росла Раїса не тільки в повоєнні, що пахло попелищами, а й у « храмі білих конвалій », у « ритмах ромашок », серед шовкових трав родової пам’яті, що, мов скитські могили на краю їхнього села, не давали потонути в маршах п’ятирічок та комсомольських будов. Вслухатися б варто всім нам у цю мелодію... Можливо, щось і не в риму декому здасться (не забуваймо: Раїса Лиша є поетом- модерністом), зате б’ється під її пером кринично-жива думка, одягається у витончені метафоричні шати і змушує до переосмислення таких, здавалося б, буденних понять, як ми і наш родовід, сім’я, мати й дитя, рідна хата й прості, мов молитви, цінності, довколишня природа і материнська мова. Хоча б кілька цитат вкинути з її недавньої збірки «Зірнула зірниця» (Київ, «Ярославів вал», 2010): «... Дід Невгамонний привіз із степу шовкову траву. Щось золоте співає Коса виклепує думу. ..» Або: «... Мати вкрива рогозяний кошик Рушником білим із квітами.. . Сьогодні його маєм нести до Дніпра, Досхідсонця успіти ...» Іще ось: «... Мати випрала вітер і холодок. Вийди вийди сонечко у садок ... І все в Раїси вона, матуся... Навіть там, де й близько немає слова «мати», відчувається її тихе дихання за плечем: « Вишитий півник жде рушника ...» А почитати поему з семи видінь «Сон Дикого поля», то там не тільки незрима материна присутність, а й уся їхня Ялосоветівка, що переливається тихо та болісно в «Я-лиша-ветівку» (так жартома озвався на її залюбленість у рідне село чоловік Раїсин Юрій Вівташ – багаторічний не- виправний бунтівник-дисидент, митець, поет і літератор, родом також із недалекого козацького села Китайгород), і чуються « з того світу стривожені прабатьки », і болить комусь невидимому « шматок зчорнобленого хліба », і Богданова душа там « не в силі додумати свою думу », і « щасливі лише без’язикі »... Але ж дерева від діда-прадіда шумлять своє, вічне, і « Осокори, тополі, дуби Зібралися в коло Проти терору ...» Не диво, що й громадянська дума Раїси Лиші зволожена материною «живою водою», присмачена батьковим скупим напуттям: «Не ганяйся за грішми, дочко... Отож і прожила свої кращі роки не гнувши шиї, не злякавшись обшуків та безробіття... Довгий час не мала можливості друкуватись. Однак ніколи не переставала опиратись атмосфері духовного запустіння у суспільстві, де царювали як не «кузькина мать», так «пастухи» з «підпасками», обвішані орденами від «Корови- Лжі» (Раїсин епітет для СРСР)... де орачі, гнані п’ятирічками, мов батогами, « жайворонками степ розорювали » (дума-іронія «Про кав’я- рника невідомого гетьмана України»). До слова, цей «Кав’ярник» (написаний в 1992-му р. під враженням відвідин Москви), як багато чого й іншого з Раїсиного доробку, звучить і сьогодні гостро, актуально; інакше чи видрукував би поему торік у календарі пра- вославної церкви св. Покрови в с. Рубанів- ському на Дніпропетровщині настоятель о. Ва- силь Пишний – з тієї рідкісної категорії служителів православ’я, що не тільки з вівтаря вболівають за дні сущні України? Перший шанс на публічне читання сво- єї поезії Раїса Лиша дістане на зібранні Куль- турологічного клубу Києва влітку 1988-го р. Того ж таки року її вірші пролунають на радіо «Свобода» – з легкої руки Надії Світличної. Попливе льодівня кудись у минуле, яке не хотілося більше згадувати. Потепліє... А головне: злу так і не вдасться збороти її світ – дивний і чистий, мов щаслива сльоза. До неї, вчорашньої дисидентки, обернеться лицем її омріяна аудиторія – читачі львівської «Ка- федри», дніпропетровських «Порогів» (цей незалежний журнал сама ж і випускала, разом з Іваном та Орисею Сокульськими, о. Яро- славом Лесівим, Юрієм Вівташем, Петром Розумним та ін.), «Сучасності», де поезія її друкувалась і де вперше висловив своє вра- ження від Раїсиного слова побратим по духу, письменник-філософ Євген Сверстюк. Перша премія (ім. Василя Стуса, 1990), участь у Все- світньому фестивалі української поезії «Зо- лотий гомін» (1990), перша збірка (згаданий вище «Трисвіт», 1994) приведуть на її стежки
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
