Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2017 WWW.UNWLA.ORG 17 Вона ж була нелегкою. Батька, Савелія Лишу, пропустили крізь жорна колективізаціі з тавром «запеклого куркуля», який каламутив селянські уми своїм критичним ставленням до так званої «хлібоздачі», внаслідок якої в 1933- му помре меншенький Степанко (напередодні всю сім’ю – батька з матір’ю та двох синів – викинули з рідної хати на вулицю). Мати, як лихо її не било («... Палиця стука в вікно, Щоб мати ішла на роботу Возить завірюху »), як не гнуло додолу гіркою травинкою, а таки зберегла родинне дерево-шатро та ще й Раїсу- поетку виростила: « На вершечку дерева світу співаю. ..» Відібрав колись пан у Наталчиного непокірного діда Дениса прізвище «Золотовус» і дав інше – «Невгамонний»... Але змінити жваву натуру та вийняти шляхетну душу з нащадків Денисових гнобителям різних мастей так і не вдалося. Тож і росла Раїса не тільки в повоєнні, що пахло попелищами, а й у « храмі білих конвалій », у « ритмах ромашок », серед шовкових трав родової пам’яті, що, мов скитські могили на краю їхнього села, не давали потонути в маршах п’ятирічок та комсомольських будов. Вслухатися б варто всім нам у цю мелодію... Можливо, щось і не в риму декому здасться (не забуваймо: Раїса Лиша є поетом- модерністом), зате б’ється під її пером кринично-жива думка, одягається у витончені метафоричні шати і змушує до переосмислення таких, здавалося б, буденних понять, як ми і наш родовід, сім’я, мати й дитя, рідна хата й прості, мов молитви, цінності, довколишня природа і материнська мова. Хоча б кілька цитат вкинути з її недавньої збірки «Зірнула зірниця» (Київ, «Ярославів вал», 2010): «... Дід Невгамонний привіз із степу шовкову траву. Щось золоте співає Коса виклепує думу. ..» Або: «... Мати вкрива рогозяний кошик Рушником білим із квітами.. . Сьогодні його маєм нести до Дніпра, Досхідсонця успіти ...» Іще ось: «... Мати випрала вітер і холодок. Вийди вийди сонечко у садок ... І все в Раїси вона, матуся... Навіть там, де й близько немає слова «мати», відчувається її тихе дихання за плечем: « Вишитий півник жде рушника ...» А почитати поему з семи видінь «Сон Дикого поля», то там не тільки незрима материна присутність, а й уся їхня Ялосоветівка, що переливається тихо та болісно в «Я-лиша-ветівку» (так жартома озвався на її залюбленість у рідне село чоловік Раїсин Юрій Вівташ – багаторічний не- виправний бунтівник-дисидент, митець, поет і літератор, родом також із недалекого козацького села Китайгород), і чуються « з того світу стривожені прабатьки », і болить комусь невидимому « шматок зчорнобленого хліба », і Богданова душа там « не в силі додумати свою думу », і « щасливі лише без’язикі »... Але ж дерева від діда-прадіда шумлять своє, вічне, і « Осокори, тополі, дуби Зібралися в коло Проти терору ...» Не диво, що й громадянська дума Раїси Лиші зволожена материною «живою водою», присмачена батьковим скупим напуттям: «Не ганяйся за грішми, дочко... Отож і прожила свої кращі роки не гнувши шиї, не злякавшись обшуків та безробіття... Довгий час не мала можливості друкуватись. Однак ніколи не переставала опиратись атмосфері духовного запустіння у суспільстві, де царювали як не «кузькина мать», так «пастухи» з «підпасками», обвішані орденами від «Корови- Лжі» (Раїсин епітет для СРСР)... де орачі, гнані п’ятирічками, мов батогами, « жайворонками степ розорювали » (дума-іронія «Про кав’я- рника невідомого гетьмана України»). До слова, цей «Кав’ярник» (написаний в 1992-му р. під враженням відвідин Москви), як багато чого й іншого з Раїсиного доробку, звучить і сьогодні гостро, актуально; інакше чи видрукував би поему торік у календарі пра- вославної церкви св. Покрови в с. Рубанів- ському на Дніпропетровщині настоятель о. Ва- силь Пишний – з тієї рідкісної категорії служителів православ’я, що не тільки з вівтаря вболівають за дні сущні України? Перший шанс на публічне читання сво- єї поезії Раїса Лиша дістане на зібранні Куль- турологічного клубу Києва влітку 1988-го р. Того ж таки року її вірші пролунають на радіо «Свобода» – з легкої руки Надії Світличної. Попливе льодівня кудись у минуле, яке не хотілося більше згадувати. Потепліє... А головне: злу так і не вдасться збороти її світ – дивний і чистий, мов щаслива сльоза. До неї, вчорашньої дисидентки, обернеться лицем її омріяна аудиторія – читачі львівської «Ка- федри», дніпропетровських «Порогів» (цей незалежний журнал сама ж і випускала, разом з Іваном та Орисею Сокульськими, о. Яро- славом Лесівим, Юрієм Вівташем, Петром Розумним та ін.), «Сучасності», де поезія її друкувалась і де вперше висловив своє вра- ження від Раїсиного слова побратим по духу, письменник-філософ Євген Сверстюк. Перша премія (ім. Василя Стуса, 1990), участь у Все- світньому фестивалі української поезії «Зо- лотий гомін» (1990), перша збірка (згаданий вище «Трисвіт», 1994) приведуть на її стежки
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
