Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У РІЧНИЦЮ СМЕРТИ НАТАЛІЇ СТЕФАНІВ Наталія Стефанів (з дому Завад- ська) народилася 1904 року в с. Воскре- сінцях коло Коломиї на Гуцульщині у великій священичій родині о. Андрія Завадського. Була наймолодшою сест рою чотирьох братів і п’ятьох сестер. З дитинства виростала у великій лю бові до церкви, народу і всього укра їнського. Безжурні літа дитинства закінчи лися з вибухом Першої світової війни, яка принесла великі нещастя нашому народові, не поминувши і родини Ната лії, бо у воєнній хуртовині загинули два її брати — Андрій і Володимир. Улюблений батько о. Андрій також передчасно осиротив родину. Часи визвольних змагань 1918 року застали Наталю у Львові, де вчилася в учительській семінарії. Вона завжди знаходила час допомогти українським воякам, що обороняли Львів. Учительську семінарію закінчила в 1922 році. В наступному році поїхала на Закарпаття відвідати свою найстар шу сестру Стефанію Новаківську, яка проживала в Ужгороді. В той час на Закарпатті, хоч там була чеська влада, стояли частини Галицької Армії. В Ужго роді познайомилася з полковником Гнатом Стефановим, колишнім комен дантом українського війська у Львові. Знайомство перейшло у дружбу і увін чалося одруженням. Наталка вчителю вала в народних сільських школах. Загартована твердою дійсністю вчасної молодости, не піддавалася легко, пра цювала завзято і старалася прищеплю вати дітям любов до всього, що укра їнське. Чоловік Наталії, Гнат Стефанів, колишній старшина австрійської армії, прославлений комендант оборони Льво ва, відмовився прийняти пропозицію чеської влади і вступити до чеського війська. Його патріотичні почуття щи рого українця і бойовика не дозволили йому залишити своїх українських вояків і перейти задля користи на чужу служ бу. Тому прийняв "цивільну” працю при рубанні лісів і на тартаку. Родина в них збільшилася дочками Олею, Дарією, сином Гнатом (тепер полковник американської армії) та най молодшою Вірою. Прийшли трагічні події березня 1939 року. Мадяри зайняли Карпатську Україну і почалося горе для українців. Ціла родина, залишивши все, що мала, мусіла втікати до Румунії, опісля до Австрії, а в кінці вересня, після поразки Польщі, прибула на Лемківщину. Тут хоч на короткий час зажили спокійно. В атмосфері тихого села, підгірських золотих полів, шумливих лісів ожила мистецька муза. Наталія почала малю вати. Вроджені здібності збагачувала навчанням у славних малярів, і перш за все в Олени Кульчицької. Її картини, різні в техніці виконання, переважно квіти і краєвиди, здобули їй визнання. Під кінець Другої світової війни, після переїзду з цілою родиною до Баварії, осіли в Реґенсбурзі. Тут На талія включилася в активну громадську діяльність таборового життя, а вільний час присвячувала улюбленому маляр ству. По смерті чоловіка в 1948 році даль ший шлях простелився в Америку. По чалися нові труднощі, особливо фінан сові. Хоч дві старші дочки були вже одружені, молода 44-річна вдова з підростаючим сином і дочкою була змушена виконувати різну роботу, щоб прогодувати родину. У пригоді стало малярство: працювала в комерційній установі — малювала квіти. Поволі обставини нормалізувалися, наша мисткиня часу не гайнувала. За кінчила мистецьку школу при Темпл університеті, де удосконалила мистец тво кераміки, і свої знання передавала учням школи малярства при Мистецькій Студії у Філядельфії. Підтримувала тісні контакти з ви датними українськими малярами Пет ром Мегиком, Петром Андрусівим, Ва силем Дорошенком та іншими при ви даванні цінного журналу ’’Нотатки Мистецтва”. На виставках її картин, зібраних за довгий час наполегливої праці, укра їнська громада мала не раз нагоду ознайомитися з її дуже гарними і дбай ливо опрацьованими творами. Її пляни, покладені на себе обов’язки ніколи не кінчалися. Журилася тільки, що час вті кає, а завдань в неї ще багато. Затяжна хвороба, а також вік при вели її до передчасного спочинку 13 жовтня 1992 року. З відходом бл. п. Наталії Стефанів відійшла від нас щира українська патріотка, яка старалася завжди бути активною, належала до багатьох організацій, особливо близь кою їй була Марійська Дружина церкви Царя Христа, де знаходяться кілька її творів, а також Союз Українок Аме рики. Була довголітньою примірною членкою 20-го Відділу ім. Олени Теліги. ' Членки 20-го Відділу з великим су мом сприйняли відхід своєї дорогої по сестри та дорожать споминами про неї. Похорон відбувся у Філядельфії з української католицької катедри Непо рочного Зачаття на цвинтар Св. Марії на Факсчейзі. В доказ пошани, в пам’ять покійної членки 20-го Відділу склали на Пре совий Фонд журналу "Наше Життя” 160 дол. Нехай чужа, але привітна амери канська земля буде для неї легкою! Євгенія Новаківська. Українська громада Рочестеру, Нью- Йорк, провела в останню дорогу мґр Оксану Кулик, учительку школи ч. 36, яка упокоїлася в Бозі 29 жовтня 1993 року на 54-му році життя. Народилася Оксана в Україні, у 1949 році прибула з батьками до Аме рики, відтак замешкала у Канаді в місті Монтреалі, де пізнала свого майбут нього чоловіка Євгена Кулика. У 1966 році переїхала жити на постійно до Рочестеру, де відтак учителювала в багатьох школах міста, включно з укра їнською школою св. Йосафата. Вихо вана у Спілці Української Молоді і Пласті, була свідомою українкою, актив ною в Союзі Українок Америки, член- 36 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 1994 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top