Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Зеновій Красівський. Zynovij Krasiwskij. Однак розкошувати довго не судилося. За кілька місяців, одного березневого ранку, в моршинському домі на вулиці Миру, 11, Красівського заарештували і відправили досиджувати 8 місяців ув’язнення та 5 років заслання з попереднього вироку за створення Українського національного фронту, чим, між іншим, засвідчили безпідставне утримання в психіятричній тюрмі. Пообіцяли, що "невдовзі дзвін задзвонить” і по Олені. Писала Зеновію щодня. Наприкінці травня по їхала до нього, але марно: кімната для побачень була на ремонті. Восени при зустрічі він зауважив у дружини посивіле волосся, втомлене обличчя і натруджені руки. Потім були грудневий святковий тиждень спільного щастя на засланні у Томській області, нові сибірські зустрічі, добровільне Олен- чине заслання (розділила навпіл чоловікові страж дання) і, нарешті, повернення на Львівщину в 1985 році. Невдовзі після приїзду, у листопаді, писала дру зям у Нью-Йорк: ”Ми щасливі, що всі, нарешті, зібра лися вдома... Влаштовуємо своє життя у Львові... Я захоплено варю обіди, печу пироги і торти...” Але ця сімейна симфонія трагічно обірвалася на перших акордах. Недільного дня 2 лютого 1986 року Оленка до мовилася з давньою подругою Людмилою Шере- метьєвою-Дашкевич про зустріч сім’ями з нагоди Людмилиного сорокліття. Шофер таксі підвіз по дружжя Красівських на вулицю Леніна до кільця трамвая ч. 2 і висадив. О 8 годині 05 хвилин вечора на виході з повороту вагон зіштовхнув Оленку на бруківку під колеса вантажівки. Як розповідав пізніше Зеновій, ’’вона лежала навзнак поперек дороги, а там, де мала бути голова, лишилася приліпленою до асфальту шкіра з обличчя”. Страждання Зеновія було безмежним. Життя втратило сенс. На п’ятиліття загибелі дружини за писав: ’’Сльозу відром не зміряєш... Біль на вазі не зважиш. Парадокс її смерти перейшов у парадокс мого життя. Найвірогідніше, що я не пережив її, а тільки долаю свою долю у визначеному мені стані”. Він згорів скорботною свічкою. У вересні того ж 1991 р. Зеновій Красівський пішов за своєю Оленкою в інший світ. Прожила Олена Антонів коротке, дуже коротке життя, але повністю, до краплини, присвятила його людям. Прийшла на світ 17 листопада 1937 р. у Бібрці, що неподалік Львова. Закінчила медичний інститут, стала лікарем-фтизіятром. Багатьох зачаровувала вродою, але почуття свої 1963 р. віддала молодому оригінальному журналістові з Львівської телестудії Вячеславові Чорноволові. Працювали удвох у Виш- городі на комсомольській будові Київської гідро електростанції. Вона — лікарем, а він — редактором радіогазети. Випускали велику україномовну стін нівку. Гуртували довкола себе національно свідому молодь, проводили громадські й культурні заходи, протестували проти переслідувань інтелігенції. На початку червня 1964 р. народився у них син Тарас. Київський період Оленчиного життя тривав до весни 1966 p., коли вона була змушена повернутися у Львів до важко хворої матері. Восени того ж року мама померла від білокрів’я. За активну опозиційну діяльність Чорновола звільнили з роботи і виселили з кімнати бараку у Вишгороді під Києвом. Довелося переїхати до Львова. Але у серпні 1967 р. його за арештували і засудили до трьох років ув’язнення. Вирок оголосили у день її тридцятиліття — 17 листо пада. Оленка залишилася одна з трирічним Тараси- ком на руках. їздила в Трудове на Вінниччину, зокрема, у супроводі Надії Світличної та Євгена Сверстюка в колонію для зустрічі з чоловіком. У лютому 1969 р. за амнестією Вячеслав повернувся у Львів, але спокійного життя на вулиці Спокійній, 13, так і не дочекалися. Почалися переслідування, звіль нення з роботи. Наприклад, влітку 1969 р. Олена змушена була працювати в Добромилі у туберкульоз ній санаторії. А загалом за життя, будучи лікарем за фахом, ким вона тільки не працювала: прибиральни цею в аптеці, ученицею на швацькій фабриці, сані таркою, сторожем на будівництві, медсестрою!.. Перебуваючи у колі шістдесятників, Олена не могла залишатися поза боротьбою. Вона була спів- організатором мистецьких і літературних вечорів у Києві та Львові, писала й підписувала звернення до влади, протести проти каґебістських репресій, на приклад, з приводу арешту й засудження Валентина Мороза у 1970-71 pp. Допомагала випускати сам- 8 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 1994 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
