Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
видавний журнал ’’Український вісник” (одержувала інформації, передруковувала рукописи, розвозила готові примірники за вказаними адресами). Її неодно разово допитували в КҐБ, та вона часто відмовлялася свідчити, або давала покази лише на користь переслі дуваних. Допікали й періодичними обшуками. Але не боротьба стала її призначенням на землі, а доброта. Людина глибокої християнської віри, Олена обрала життєвим кредо не вимолювати допо моги у Бога собі й друзям, а самій робити добро, лікувати не лише тіло, але й душу. Вона стала близь ким другом, опорою всіх політв’язнів. Фото Оленки стояло на столику Юрія Шухевича у Володимирсь- кому централі. Казав, що то його дружина. Коли дізнався про одруження Зеновія, сказав: прости, брате! Олена постійно листувалася з засудженими, від відувала їх у таборах, возила й надсилала передачі, організовувала теплі зустрічі тим, що поверталися з неволі. її домівка зі завжди відчиненими для потре буючих тепла дверима була притулком окраденим долею і понівеченим системою. Власне їй було притаманне вміння виявити такий знак уваги, що він залишався в серці й пам’яті людей на довгі роки. Так, Надія Світлична і досі береже у далекій Америці алтайський едельвейс, подарова ний їй Оленкою після відвідин Івана Світличного на засланні. А Михайло Осадчий як найдорожчий обра- зок тримає на стіні у своїй маленькій однокімнатній квартирі серед картин Заливахи, Попова та Яремова пучечок безсмертників, надісланих йому Оленою 1979 р. з України у заслання на Печору разом зі словами привіту, чаєм, цукерками та іншими гостин цями. Вірогідно, з огляду на ці унікальні риси і душевну щедрість, Олені Антонів запропонували бути пред ставником заснованого Олександром Солженіциним фонду допомоги політв’язням та їхнім сім’ям. Звіти про витрату коштів вона надсилала до Москви. Серед широкого спектру методів придушення інакодумства КҐБ не останню ролю відводив прово каціям, інсинуаціям, дискредитації дисидентів. Тра пилася нагода застосувати цю методу і до Антонів. Під час обшуку у мешканця Москви Сергія Ходо- ровича були знайдені Оленчині фінансові звіти. По дальший хід подій неважко передбачити. Викликані у КҐБ опозиціонери, їхні дружини та родичі, боячись нашкодити Антонів і не відаючи про московські події, заявляли, що жодної допомоги не отримували. На їх підставі у газеті "Вільна Україна” 18 серпня 1982 р. з’явилася пасквільна стаття "Антонів і Клеопатра”. Чого Олені тільки не ставили на карб: і спекуляцію, і кількаразове заміжжя, і викривлене виховання сина у націоналістичному дусі, і аморальний спосіб життя, а головне — привласнення грошей згаданого фонду. Гідну оцінку цієї провокації дав ряд тогочасних самвидавних часописів. Але доказів брехливости на ведених фактів зустрічати не доводилось. Тому автор цієї статті вдався до невеличкого розслідування. Згаданий у статті "молодий чортополох” Іван Гель підтвердив, що ті кілька сотень карбованців з фонду його дружина Марія отримала, а на допитах у КҐБ інакше й не збиралася поводитись. Марія Гель до дала: "Оленка була дуже доброю, порядною і чесною людиною. Вона допомагала репресованим навіть з власних коштів, що зрідка діставала від родини з-за кордону. Я не сподівалася що мої відповіді в КҐБ використають як провокацію”. Одержав згадані у статті гроші й Михайло Осадчий. Ятрити людям душу малоетичними запитаннями з приводу брудної публікації далі не було сенсу. Тим більше, що окремі зі згаданих там осіб уже відійшли у ліпший світ або перебувають за межами України. Будучи жінкою витонченої краси й чарівности, гострого розуму, з багатим внутрішнім світом, Оленка могла жити весело й безтурботно. Вона мала вишу каний естетичний смак, кохалася в музиці Баха і Генделя, грала на фортепіяні й співала, любила на родне мистецтво й національне вбрання, організо вувала новорічні колядування, була чудовою госпо динею й прекрасним кулінаром (її пиріжками і тістеч ками ласували друзі не лише вдома, а й за табірними вежами), любила квіти і туризм, літні походи на бай дарках, говорила тихим спокійним голосом. Одним словом, була створена для щастя. Як згадували Святослав Караванський та Ніна Строката, "вона сама була музикою, живою мелодією доброти й то- вариськости у дикому царстві зла, жорстокости і тупости”. Оленка вартувала високих поетичних рядків і живописних полотен, світлої людської пам’яті. І одер жала їх. Частково за життя, а більше після смерти. Відомий художник, дисидент і політв'язень, таємно закоханий в Оленку, Опанас Заливаха намалював її портрет в образі "Весняночки”. Вірші їй присвятили Зеновій Красівський і Михайло Осадчий, Микола Руденко і Євген Сверстюк. Теплі спогади написали Надія Світлична і Святослав Караванський, Ніна Строката і Мирослав Маринович, Раїса Мороз і Юрій Шухевич, Анна-Галя Горбач і Вячеслав Чорновіл, Людмила Шереметьєва-Дашкевич і Олесь Назаренко, чимало інших, кого зігріла теплом своїх променистих очей, щедрістю душі. Роки, що збігають у минуле, не затьмарюють, а вирізьблюють все яскравіше образ Олени Антонів. Вклонімся доземно її світлій пам’яті. Й уста як молитву повторюють рядки одного з присвячених Оленці віршів багатолітнього політв’язня Ірини Сеник: О, Ти, Мадонно із Мадонн, Нехай ім’я твоє святиться. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 1994 9
Page load link
Go to Top