Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вихід у складних ситуаціях, колеґіяльности і гуман- ности. Кожного дня треба було зробити якесь добре діло, хай воно буде може непомітним, наприклад, підняти лушпинку з яблука на тротуарі, бо хтось може її не побачити, поховзнутися і зламати ногу. Це є якраз приклад, як на малому можна побудувати щось велике. Як старша сестра, Віра мала на нас, молодших дітей (була ще наймолодша сестра Ксеня, яка по мерла шестилітньою дівчинкою), великий вплив і ми завжди погоджувалися з її думкою. Коли одного разу батько влаштував родинну нараду, щоб ми ви рішили, до якої національности хочемо належати, бо наша мама не була українкою, то ми енергійно за явили, що будемо українками, бо Віра є українкою. Кажуть, що діти найкраще виховують дітей. В нашому випадку це дійсно справджувалося. Коли ми давали сестрі ’’Пластове слово”, хоч пластунами не були, то обов’язково дотримували обіцянки. Часом Віра давала нам малі ’’нагороди”, наприклад, "вікон це” чоколяди, яку вона дістала в подарунку, але сама не їла, хоч любила солодощі, бо в цей спосіб розвивала силу волі. Ми тоді зобов’язувалися щось виконати, або чогось не робити. Батько дивувався, що я стала регулярно вправляти на скрипці, хоч всі нагадування з боку батька і мами були безуспішні. Батько постановив тоді застосовувати подібні ме тоди у вихованні дітей. Силу волі Віра виробляла в собі також в той спосіб, що у певні дні не їла нічого, очевидно три мала це в таємниці перед батьками, які не дозво лили б це робити з уваги на шкідливість недоїдання для молодого організму, що знаходиться у стадії розвитку. Літній відпочинок наша родина проводила в селі. Сім років підряд, починаючи з того часу, коли Вірі було 13 років, ми їздили в Улицько Зарубане коло Рави-Руської. Батько хотів, щоб ми пізнали не легке, сповнене постійної праці життя селян, а також їх звичаї і традиції. Віра дуже скоро почала ціка витися народними піснями, весільними та обжинко вими звичаями, які вона записувала. Робила також знимки жінок, які дотримувалися ще стародавніх зви чаїв в одязі і носили білі полотняні свитки. Тоді вже стали проникати в це село різні ’’моди”, які нагаду вали в окремих деталях міський одяг. Студії на катедрі історії мистецтва у професора Подляхи у Львівському університеті дали їй можли вість систематично працювати над проблемами сві тового мистецтва, розширювати і поглиблювати знан ня в цьому напрямку. Рівночасно договірна праця практиканта в Національному музеї у Львові, зна йомство з українським мистецтвом, зокрема середньо вічним іконописом, виїзди у сільські місцевості зі Софією Паращуковою для реставрації іконостасів, зв’язує її назавжди з українським мистецтвом, яке стає для неї невичерпним джерелом подиву, пошу ків і досліджень. Віра захоплюється не тільки мистецтвом, але й українською і світовою літературою, клясичною сим фонічною музикою та українською народною піс нею. Особливо близька їй мужня творчість Лесі Укра їнки. Вона навіть організовує і очолює студентський гурток ім. Лесі Українки, який вивчає творчість по етеси. Першими книжками, які вона купила за за роблені гроші, були твори Лесі Українки. Радісною подією в її житті була подорож з батьком до Італії в 1936 p., де вони захоплювалися античними і ренесансними пам’ятками культури в Римі, Фльоренції та Венеції. В Римі відбувався тоді V Візантиністичний конґрес, на якому наш батько Іла- ріон Свєнціцький виступив з доповіддю. Після кон ґресу відвідали Василіянський монастир у Ґрота- Феррата, недалеко від Риму. На поворотній дорозі до Львова зупинилися у Відні і оглянули музеї та архітектуру міста, особливо захоплювалися Готичним собором св. Стефана. Віра мріяла тоді подорожувати у різні європейські країни, щоб пізнати їх мистецтво, але війна та повоєнні події не дали їй можливости здійснити ці пляни. Суспільної і громадської діяльности вона в той час не залишала і гостро реагувала на тодішні події. Вона належала до Союзу Українок, ’’Просвіти", а в 1939 році, після появи її першої книжки "Різьблені ручні хрести” (1939), стала членом Наукового това риства ім. Шевченка. Приблизно у 1938 році, коли Віра вже була аб- сольвенткою, тобто здала всі університетські іспити, проф. Подляха запропонував, не зважаючи на її без- компромісовий характер, посаду асистента на ка тедрі історії мистецтва, але вона не погодилася, бо, з однієї сторони, не хотіла покинути роботу в На ціональному музеї, яка була для неї справою су спільного обов’язку та джерелом радости, захоплен ня і надхнення, а з другої, — вона здавала собі справу, що за цей привілей треба заплатити. Віра спостерігала це на прикладі старших товаришів, які намагалися не афішувати свого українського похо дження. Проте сестра навіть не згадувала батькові про цю пропозицію професора. Вона знала, що батько дуже високо цінив працю у довоєнному уні верситеті, бо вона давала можливість всесторонньо розвиватися по професійній лінії. Магістерський сту пінь вона отримала восени 1939 р. після відповідних екзаменів в усній і письмовій формі та на підставі друкованої праці ’’Різьблені ручні хрести”. За часів німецької окупації продовжувала пра цювати в Національному музеї, але рівночасно ви конувала і суспільну роботу: опікувалася сиротами та покинутими дітьми (у зв’язку з воєнними подіями) в дитячому будинку на Погулянці. Віра дуже любила дітей і вміла до них промовляти. Вона організувала “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1991 7
Page load link
Go to Top