Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
бліотеках і вивчаючи пам’ятки середньовічного ми стецтва, в музеях Києва, Москви, Ленінграду, Нов города. Двічі виїжджала під час своєї відпустки до Польщі (1969) та Болгарії (1970) і вивчала пам’ятки українського середньовічного мистецтва (тобто іко ни) в Польщі та болгарського в Болгарії. Після смерти Олени Кульчицької у 1967 р. орга нізувала в її помешканні меморіяльний музей Олени Кульчицької і влаштовувала кожного року в її день народження наукову конференцію протягом багатьох років, коли цей Музей був підпорядкований відділові дорадянського мистецтва. На окрему увагу заслуговує її редакторська діяль ність. Завдяки її ін іц іа т и в і та проведенню редак торської роботи вийшов збірник, присвячений худож никові Іванові Трушеві, який містить критичні та ана літичні статті про мистця, а також спомини сучасни ків та родини. Вона збирала також матеріяли до сторіччя Олек си Новаківського та Олени Кульчицької, але у зв’яз ку з труднощами видання передала зібране у відділ мистецтва ХІХ-ХХ ст. Окрема заслуга належиться їй за проведення редакції та написання вступної статті до роботи Михайла Драгана ’’Українська декоративна різьба XVI-XVIII ст.” (Київ: ’’Наукова думка”, 1970). У своїй музейній діяльності почувала себе тісно зв’язаною з колективом працівників, намагаючись пробудити в окремих з них потребу творчого шукання і праці над собою. Адже робочий час треба вико ристовувати для праці, бо він ніколи не повернеться. Вона як дитина раділа, коли бачила творчу іскру у своїх молодих колеґах, намагалася підтримати їх, зацікавити, маючи надію, що ця іскра запалає ко лись яскравим полум’ям. Вона хотіла вірити, що во ни зуміють підпорядкувати життєві справи та осо бисті амбіції загальним суспільним потребам, зв’яза ним з Національним музеєм та його неоціненними скарбами. Незважаючи на те, що не раз мала підстави бути ЯК НАСТАНЕ НІЧ... Як настане ніч Різдвяна, Не тужіть — Ще живе земля кохана, Ще стоїть! Ще народиться в Карпатах Божий Син — Відбудуєм рідну хату Із руїн. І у Києві й у Львові До ладу t З а с п ів а л о Христові Коляду. Р. ЗАВАДОВИЧ ображеною, забувала про свої особисті кривди та переживання, коли йшлося про вирішення якогось важливого музейного питання і немов не пам’ятала про недавні непорозуміння. Я дивувалася і припису вала таку її поставу незрозумілій для мене добро душності, але основною причиною такої її поведінки було те, що загальну справу вона ставила вище і все інше їй підпорядковувала. Як член музейного колективу працівників-’чорно- робів”, до категорії яких зараховувала і себе, бо під час робочого часу не мала можливости працювати науково, вважала за необхідне принципово відстою вати право музейних працівників на першу публіка цію, якщо вони досліджують якесь мистецтвознавче питання, зв’язане з експонатами своєї установи, тобто Національного музею. Таке право застерігали собі також столичні музеї Москви і Ленінграду, які не мали статусу наукової інституції. В цей спосіб вони проявляли пошану до своїх власних праців ників. Мрією Віри-музейника було: дожити до часу, коли збірки ікон будуть перенесені з Вірменського собору у приміщення передвоєнного Промислового музею біля оперного театру. Як дослідник українського стародавнього ми стецтва, бажала написати науковий каталог ікон XIV- XVI ст., над яким працювала вже багато років, ма ючи в голові цілу систему. Окремі погляди, систе матика явищ, зв’язаних з українськими іконами того часу, вона вже висловила в багатьох статтях, які вважала підготовчими віхами до наукового каталогу. Але різні актуальні біжучі справи, яким необхідно було приділити час і увагу, не дозволили їй це здійснити. Хай наступні сміливі, мужні, компетентні і прин ципові ентузіясти музейної справи та дослідники укра їнського середньовічного мистецтва продовжать ці справи до переможного кінця. Львів, липень-серпень 1991 р. “НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1991 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
