Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
періоді, двічі обездолені — підвладна група під владного народу. Про яку історію тут можна гово рити? Щоб осмислити існування будь-якої суспільної групи, треба розглянути життя цілої групи, а не тільки окремих одиниць з неї, в контексті їхнього існування. Тут і головна проблема у вивченні жінок: бачимо часто або непересічних жінок, або якусь згори вирі шену пробематику, що називаємо “жіноче питання”. У двадцятому столітті українські жінки почали розуміти, що треба писаної історії України. Обширніші статті перших свідомих активісток на українських землях намагалися зафіксувати початки жіночих організацій. Мілена Рудницька, довголітня голова Союзу Українок, коли опинилася в США на початку 1950-х років, задумала підготувати збірну працю про історію жіночого руху на Україні. Рудницькій.на жаль, не вдалося здійснити цей задум, але вона дала поштовх Ірині Книш написати книжку про Наталю Кобринську “Смолоскип у Темряві", яку мусіла ви дати власним коштом.2 В 1969 році Н. Полонська- Василенко видала невелику книжку „Видатні жінки України” коштом Союзу Українок Канади. Ця ж орга нізація жінок перевидала в 1945 році працю Софії Русової ’’Наші визначні жінки”. Перше видання цієї праці, яка пов’язує особисті спомини з історичними описами, появилося в Коломиї в 1934 році у видав ництві Олени Кисілевської ’’Жіноча доля” . В п’ят десятих роках Об’єднання Українських Жінок на емі грації почало видавати серію під назвою „Визначні жінки України”. Так вийшли книжечки Любови Дра- жевської ’’Олена Пчілка — зірка українського Відро дження та Надії Данилевської про Старицьких, Черня- хівських, Сташенків ’’Загублений рід”. Союз Українок Америки в 1955 році видав 48 сторінкову поверховну брошурку ’’Жінка України: її участь в історичних подіях, в літературі, мистецтві та борбі за свободу”. Книжечка вийшла англійською мовою і розрахована на американського читача, але не давала достатніх причин зацікавитись Україною. В той час для україн ського читача в США та Канаді також виходили при нагідні альманахи та збірки про працю чи життя жінок. В Радянській Україні про історію жіночого руху на Україні багато не писали, бо така діяльність вважалася буржуазною, націоналістичною, а тому не заслуговувала на увагу. Виходили окремі праці, як, наприклад, Жанни Тимченко ’’Трудящі жінки в бо ротьбі за владу Рад на Україні” (Київ, 1966), які поглиблювали наше знання предмету. Частіше, одна че, появлялися випадкові видання про радісне життя колгоспниць та про прагнення миру серед україн ського жіноцтва. Ці праці не давали жодного кон кретного матеріялу ані про життя, ані про історію жінок. Виняток становлять праці письменниць та праці про них, особливо про Лесю Українку та про Наталю Кобринську. Але про намагання Кобринської організувати жінок писалося мало, і її власних ці кавих поглядів на тему жіночих питань не вивчено. Взагалі на Україні і поза нею тема дослідження жіночого руху чи тематика, пов’язана з жінками, не вважалася серйозною. І лише у 70-их роках, особли во у США та Великобританії, почалася систематична наукова праця над темами, пов’язаними з жінками. Про українську науку за кордоном і її зацікав лення тематикою, пов’язаною з жінками, можна ска зати те саме, що про Радянську Україну. Але тому що наукова праця в США не централізована і нау ковці, які цікавляться україністикою, також беруть участь у загальному розвитку наукової тематики в США, зрозуміння важливости дослідів над історією українського жіночого руху зростає серед україн ської громади в США і в Канаді, і серед науковців, які цікавляться українською тематикою. Жіночого питання як такого на існує. Є нерозв’я зані проблеми громади — праця поза домом, опіка над дітьми, шкільництво, здоров’я, освіта, побутові справи, житло, харчування, — які ми привикли на зивати жіночими питаннями, бо жінкам доводилось часто займатися ними. Існує питання прав людини і організації громади, суспільства і держави, які слід розглядати в контексті розвитку суспільства. Аб страктне вивчання прав людини не скаже нам нічого про розвиток та застосування тих прав. З тієї самої причини не можна обмежувати історію жінок до вив чання тільки фемінізму чи навіть до загального на магання жінок здобути рівноправність, бо це не ви черпує повного минулого життя жінок, особливо в країнах Східньої Европи. Історії народів Східньої Европи, в тому числі українського, звичайно пишемо з точки зору фор мування народу та держави, чи здобуття його не- залежности. Тобто, в тій чи іншій мірі ці історії беруть собі за тему прослідження розвитку націона лізму. Жінки звичайно виявляють нехіть до теоретично го думання та неохоче займаються формулюванням теорій. Тому вони слабо розвинули осмислення сво го місця в історії рідного народу та взагалі відно шення фемінізму до націоналізму.3 Навпаки, історію жінок пов’язують звичайно не з націоналізмом, тобто з розвитком нації, а з визвольним рухом чи емансипацією. Емансипація у Сполучених Штатах означає на магання поширити закон та права на ті верстви на селення, які через недогляд чи дискримінацію не попали у первинну інтерпретацію закону. Формулю вання жіночих прав в Европі та в Америці тісно пов’язане з розвитком теорії прав людини, з фран цузькою революцією та з визвольними змаганнями Америки. В історії України, одначе, поняття люд ських прав творить основу всього українського на родного руху. Хоч носіями та речниками українсь
Page load link
Go to Top