Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
БЕЗСОННА НІЧ У ЛІКАРНІ Лежу в лікарні. У носі — кисень, праве око за крите грубою пов’язкою, ліва рука прикріплена до дожильноі машини. Тихо і рівномірно просочуються каплі по довгій плястиковій рурці. Лікар каже: го стра бактерійна інфекція ока, рідкісний, але мож ливий випадок. Будемо лічити ззовні і зсередини. Треба багато часу і терпеливости. Війна в Перській затоці скінчилася, а мій старий організм змушують воювати на два фронти. Що години день і ніч потрійні краплі до очей, антибіотики дожильно, ще якісь таблетки ковтати... Збираю всю свою терпеливість, щоб заснути... Примикаю ліве око, і на голову натискає сітка з чорних, покручених залізних прутів. Вона пригнічує, відкриваю око. Ве чоріє, але на стіні виразно біліє великий кружок годинника. В осередку прикріплені три чорні руки. Найменша метушливо бігає, шукає дороги вирватися, пізнати, що там далі... То дитячий, молодечий вік рветься в простори. Та велика чорна рука старости тримає його сильно одним кінцем, і повільно слідкує, рефлектуючи своє життя. Середуща статечно іде за своїм призначенням. Надто суворі рефлексії. Рухаю рукою і натрапляю на пишну китицю квітів. Як приємно! Кажуть мені, це пані з Союзу Українок, ні не пані, то дорогі Сестри Союзянки співчувають мені, бажають скорого видужання, моляться за мене. Дякую з цілого серця! Побіч — квіти від дітей, внуків. Я не сама. Трошки задрімати... Примикаю око, але сітка давить голову. Око знов на кружку годинника. Коли всі три чорні руки звернулися в сторону дверей, з’явилася усміхнена червона красуня в короні ли скучих кіс довкола головки. Усміхаючись сказала: ’’Моє ім’я Лія. Я буду ваша нічна опіка”. І почала спритно змінювати перев’язку на оці. ”Чи ти прий шла з нубійської оази, красуне? Чому ти не в Го- ливуді?” Зневажливо махнула ручкою: ”Я стара... з Джамайки”. Старанно поправляє подушку, подає та блетки, воду, перевіряє машину. — Дякую, буду молитися за вас. — О, так, молитва потрібна, я була рано в церкві і тепер добре почуваюся цілий день. — А мене відвідав диякон з сусіднього костела з духовною потіхою, — хвалюся їй. — Ми маємо також диякона, але наша церква дуже далеко і він завжди зайнятий. Я не хотіла його турбувати. — А ви його потурбуйте, хай прийде помолитися. — І збиточно усміхаючись, заблищала білими зуб чиками. — Тоді ви не будете мусіли молитися! Тихо, може я задрімаю, але сон не приходить. Внизу загуділи сирени швидкої допомоги. Тальо, гальо! Нагла поміч?” — пригадалася гумореска з ”Не журись", та тут не гумореска. На сусіднє, вільне досі ліжко кладуть молоду жінку з проблемами нирок. Обслуга метушиться біля неї, настрашена товаришка стоїть розгублена в кінці ліжка. Хвора стогне з болю, скрипить стояк дожильноі машини. За вікнами по замотаних дорогах лікарні шум лять авта. Здорові люди тікають до затишних домів; насувається ніч. Так бажана, хоч легка дрімота не хоче загостити до мене. Густою хмарою налітають спомини. Кілька років тому з такої кімнати пару по верхів вище покинув довге життя "супутник моєї жизні”. Чи спочиває, чи мандрує безмірними шля хами батьківщини по стежках і полях похідних мар шів і боїв, чи шукає могил братів, чи блукає по чотирикутнику смерти в надії зустріти товаришів зброї, які там загинули? ”Не спіть, хлопці, своїми молитвами спомагайте новим поколінням здійснюва ти ідею, за яку ви жертвували”. В думках пересуваю зернятка вервиці... Чорні руки на білім-білім кружку годинника з’єднуються на часинку і втікають знов самітно. Кожна людина самітна. Самітний Святий Вечір на шпитальному коридорі біля ялинки медсестер. Родина поїхала, а до мене приходять всі рідні з "того світу”. Мовчки колядуємо. На столику повно відкритих коробок з солодощами, але для мене є тільки тарілка лискучих кубиків золотої желятинки. На різдвяний обід склян ка гарячого молока смакувала набагато більше, ніж німцям смажена гуска. Чому саме німці? Ага, бо був такий ДіПі шпиталь у Штутґардті, де ми лишили маленьку дівчинку саму по операції сліпої кишки. Дитина плакала, а сусідка — молодичка з Полтави — розважала її і заспокоювала. Десять років раніше так само коло маленького сина я могла бути днями і ночами в польській лікарні в рідному місті. Щоранку і щовечора дзвонив дзвінок на коридорі, і сестра Юдита в білому габіті, прекрасна як св. Магдалина, кликала всіх пацієнтів до голосної молитви: ”Ойце наш... Здровась Мария...”. Бабуня і дідо приходили щодня до найстаршого внука. А виздоровлення про тягалося... Хвора за плястиковою заслоною успокоїлася, злегка похрапує... Чорні руки годинника зійшлися знов і спільно піднялися вгору. Дожильні машини рівномірним весняним дощиком котять нову зброю на наших ворогів, злосливих бактерій. Легко бринить центральне огрівання. Під його подувом стрункі ба- летниці венецьких завісок на широкому вікні виво дять Граціозно балянсе. За стіною сухий кашель. Тихі кроки на коридорі. Лія владним рухом потя гнула шнурок, і танечниці зупинили свій виступ. Шкода... сон не приходить. — Лія, дай мені насонну піґулку. — Не знаю, чи дозволено. — Приносить засіб на успокоєння болю. — Але мене не болить. — То нічого, там є кодеїна, повинно помогти. Навіть шпитальний режим можна обманути. Ми- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
