Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СПІВИ НА ІВАНА КУПАЛА Сестриці дівчата! Літа молодії Минуться, ой швидко минуться! Минуться, з весною веселі надії, І вже їм повік не вернуться. Минеться гуляння, забудуться ночі І співи із рання до рання, Бо згодом за горем, крізь сльози жіночі Забудем ми давнє кохання. Поки у віночку, то тільки і долі! В спокої лягла я і встала. Ми човном поплинем гуляти на волі, Питати про щастя в Купала. Затягнуть русалки — нема що боятись, — Не двічі, не двічі вмирати. Співати ми будем, веселі, сміятись, — Що гарне на світі те й брати. Русалці так гарно отут під водою, Забувши немиле й кохане; Без сліз і без горя, повік молодою Щаслива русалкою стане. Чи тож і не щастя? Собі хто не схоче? Мов краще старою зігнуться? Гуляйте, дівчата! Минуться ці ночі, Минуться, ой швидко минуться! БОГ КУПАЛО (Казка з поганських часів) Скінчилося свято бога Коляди в дворищі госпо даря Стефана. Із всіх хат, де жила задруга, винесли сіно й снопи-дідухи на поле та й запалили, щоби загріти Даждьбога, бо надворі держав тріскучий мороз.* Коло всіх сусідніх дворищ палахкотіли огні, їх дим нісся під саме небо, що було покрите хма рами. Всі зібралися коло огню, ніхто не смів остати дома. „Негодиться”! — казав дід Стефан. Дівчата й діти гріли свої рученята над огнем і тупотіли ногами по замерзлім снігу, який хрупотів під їх чобітками. — Сходіться, дівчата, до Марійки чучилу Марени шити. Вже недовго їй панувати, — говорив Стефан до своїх, ще незамужних дочок і внучок. Лютує на дворі хуртовина, дзеленькотить шиба ми, свище в коминах, зриває клаптями солому зі стріх, а дівчата сидять у теплій світлиці в Марійки та й шиють з шматок ідола Марени. Вшили, випхали соломою, побілили лице вапном, нарисували очі, ніс та рот углем, одягли в стару юбку, кафтан і хустку та й зробили таку гидку бабу, як справдішна смерть, лиш коси бракує. Занесли в комору, ще й шнурком до сволока прив’язали. Досхочу нагулялася Марена з морозами, мете лицями та завірюхами. Води покрила грубими леда- ми, а землю обвинула сніговими покривалами смер ти, думаючи, що вбила її творчу силу. З вдоволен ням подивилася на Ладу, яка сиділа зі своїми си нами: богом Лєльом і Полєльом, на ступенях со- няшного престола Даждьбога. — Знаю, що в твоїм серці діється, Ладо... Де твої пишні цвіти? Де твої зелені гаї і ліси? Де твоя весна? Нема й не буде! Це тобі за те, що прогнала мене була в лісну темноту!.. Загляну ще в палату Купала, — воркотіла Марена побідоносно. На небі в палаті з золотих солімок збіж простяг нувся на моховій лежанці бог Купало. Його русява голова спочивала на пахучім сіні, голубі очі були замкнені, — він дрімав. Струнку високу стать покри вала літня золотиста шата; золоті сандали й пасок лежали на помості біля лежанки. Здовж стін світлиці були насипані різні насіння. — Спи, Купало, спи. Нічого більше тобі земля не виплекає, хоть би ти й усі насіння на неї висіяв, які тут маєш. Вона мертва. Ніколи вже тебе не порадує своїм урожаєм... Під одною стіною стояла золота колисочка. Марена зареготалася. — В тій колисочці лежала дитинка, що була пер ша народилася на світ від одної з тих дванадцять пар людей, що Даждьбог сотворив і поблагословив на родинне життя. Ти сам наповнив колисочку зіл лям, а богиня Лада положила на нього немовлятко. На це малесеньке чудо дивилися здивовані люди, його батько й мати сяли щастям. А ти, Купало, чи був менше радий, як ті люди? Вони не можуть забути тої золотої колиски й тебе, хоч з того часу минули віки. З роду в рід передають той день і святкують його. В той день наповняють колисочки пахучим зіллям та цвітами, танцюють кругом них, перескакують їх і співають у твою честь пісні.* Цього всього тепер вже не буде, бо земля покрита льодами та снігами. Люди й усе на землі мусить померти. Ти, Купало, боже урожаю, будеш з твоїми насіннями й колисочкою вічно дрімати на своїй лежанці, — говорила злобно й не бачила, що діється на землі. Купало підніс голову, сказав до неї: — Подивись на землю! Понад землю літав західній вітер і разом з теп лими лучами сонця топив сніги та льоди. Всюди течуть потоки; кригами пливе лід по ріках і зникає. Дід Стефан скликав свою задругу. — Час, діти, — каже, — втопити Марену, щоб Лада зійшла з неба до нас. Вже п’ють золоторогі тури бога Волоса воду з Дніпра. Винесли ідола Марени з комори, прив’язали до довгого дручка, понесли зі співом та музикою до ріки. Кинули в воду, відтручують дручками від бере га. Втопили, спішать збирати фіолетні веснянки й білі дзвіночки квіток підсніжинок. Наплели віночків і вкрасили ними ідола Лади, що стояв у саду діда Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top