Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СПІВИ НА ІВАНА КУПАЛА Сестриці дівчата! Літа молодії Минуться, ой швидко минуться! Минуться, з весною веселі надії, І вже їм повік не вернуться. Минеться гуляння, забудуться ночі І співи із рання до рання, Бо згодом за горем, крізь сльози жіночі Забудем ми давнє кохання. Поки у віночку, то тільки і долі! В спокої лягла я і встала. Ми човном поплинем гуляти на волі, Питати про щастя в Купала. Затягнуть русалки — нема що боятись, — Не двічі, не двічі вмирати. Співати ми будем, веселі, сміятись, — Що гарне на світі те й брати. Русалці так гарно отут під водою, Забувши немиле й кохане; Без сліз і без горя, повік молодою Щаслива русалкою стане. Чи тож і не щастя? Собі хто не схоче? Мов краще старою зігнуться? Гуляйте, дівчата! Минуться ці ночі, Минуться, ой швидко минуться! БОГ КУПАЛО (Казка з поганських часів) Скінчилося свято бога Коляди в дворищі госпо даря Стефана. Із всіх хат, де жила задруга, винесли сіно й снопи-дідухи на поле та й запалили, щоби загріти Даждьбога, бо надворі держав тріскучий мороз.* Коло всіх сусідніх дворищ палахкотіли огні, їх дим нісся під саме небо, що було покрите хма рами. Всі зібралися коло огню, ніхто не смів остати дома. „Негодиться”! — казав дід Стефан. Дівчата й діти гріли свої рученята над огнем і тупотіли ногами по замерзлім снігу, який хрупотів під їх чобітками. — Сходіться, дівчата, до Марійки чучилу Марени шити. Вже недовго їй панувати, — говорив Стефан до своїх, ще незамужних дочок і внучок. Лютує на дворі хуртовина, дзеленькотить шиба ми, свище в коминах, зриває клаптями солому зі стріх, а дівчата сидять у теплій світлиці в Марійки та й шиють з шматок ідола Марени. Вшили, випхали соломою, побілили лице вапном, нарисували очі, ніс та рот углем, одягли в стару юбку, кафтан і хустку та й зробили таку гидку бабу, як справдішна смерть, лиш коси бракує. Занесли в комору, ще й шнурком до сволока прив’язали. Досхочу нагулялася Марена з морозами, мете лицями та завірюхами. Води покрила грубими леда- ми, а землю обвинула сніговими покривалами смер ти, думаючи, що вбила її творчу силу. З вдоволен ням подивилася на Ладу, яка сиділа зі своїми си нами: богом Лєльом і Полєльом, на ступенях со- няшного престола Даждьбога. — Знаю, що в твоїм серці діється, Ладо... Де твої пишні цвіти? Де твої зелені гаї і ліси? Де твоя весна? Нема й не буде! Це тобі за те, що прогнала мене була в лісну темноту!.. Загляну ще в палату Купала, — воркотіла Марена побідоносно. На небі в палаті з золотих солімок збіж простяг нувся на моховій лежанці бог Купало. Його русява голова спочивала на пахучім сіні, голубі очі були замкнені, — він дрімав. Струнку високу стать покри вала літня золотиста шата; золоті сандали й пасок лежали на помості біля лежанки. Здовж стін світлиці були насипані різні насіння. — Спи, Купало, спи. Нічого більше тобі земля не виплекає, хоть би ти й усі насіння на неї висіяв, які тут маєш. Вона мертва. Ніколи вже тебе не порадує своїм урожаєм... Під одною стіною стояла золота колисочка. Марена зареготалася. — В тій колисочці лежала дитинка, що була пер ша народилася на світ від одної з тих дванадцять пар людей, що Даждьбог сотворив і поблагословив на родинне життя. Ти сам наповнив колисочку зіл лям, а богиня Лада положила на нього немовлятко. На це малесеньке чудо дивилися здивовані люди, його батько й мати сяли щастям. А ти, Купало, чи був менше радий, як ті люди? Вони не можуть забути тої золотої колиски й тебе, хоч з того часу минули віки. З роду в рід передають той день і святкують його. В той день наповняють колисочки пахучим зіллям та цвітами, танцюють кругом них, перескакують їх і співають у твою честь пісні.* Цього всього тепер вже не буде, бо земля покрита льодами та снігами. Люди й усе на землі мусить померти. Ти, Купало, боже урожаю, будеш з твоїми насіннями й колисочкою вічно дрімати на своїй лежанці, — говорила злобно й не бачила, що діється на землі. Купало підніс голову, сказав до неї: — Подивись на землю! Понад землю літав західній вітер і разом з теп лими лучами сонця топив сніги та льоди. Всюди течуть потоки; кригами пливе лід по ріках і зникає. Дід Стефан скликав свою задругу. — Час, діти, — каже, — втопити Марену, щоб Лада зійшла з неба до нас. Вже п’ють золоторогі тури бога Волоса воду з Дніпра. Винесли ідола Марени з комори, прив’язали до довгого дручка, понесли зі співом та музикою до ріки. Кинули в воду, відтручують дручками від бере га. Втопили, спішать збирати фіолетні веснянки й білі дзвіночки квіток підсніжинок. Наплели віночків і вкрасили ними ідола Лади, що стояв у саду діда Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
