Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
В 1905 році Ольга Петрівна виїжджала у складі української делегації з 4-х осіб до Петербургу, до міністра Вітте, клопотати про дозвіл друкованого слова українською мовою. Енергійна і кмітлива Ольга Петрівна могла бути в кожній делегації, була здібна організаторка біблі отек, товариств, клюбів. Могла писати статті на різні теми, але не цуралась різної чорної, марудної роботи. Без діла не була ніколи. ЗЕЛЕНИЙ ГАЙ Тихий прозорий Псьол. Ліс. Лесі шкодила вогка болотяна Волинь і щоб вона могла проводити літо разом з родиною, вирішили їздити на літо на Полтавщину, до Гадячого. За дві верстви від міста, просто в лісі на високо му березі Псла в 1899 році вивели двоповерховий будинок за власним проектом Ольги Петрівни — з українськими візерунками на вікнах і бальконах. Назвали "Зеленим Гаєм” і жаліли дерева рубати: лапасте гілля лізло у вікна, утворювало зеленопрозо- рі візерунчасті рамки, а в зелені просвіти видно було Псьол, сіножаті, широкі простори. В хатах прохолода, зелений присмерк. А людей, людей... Улітку з’їжджається вся своя родина: дочки, сини, кузини й кузени, їхні товаришки і товариші, тітки, старі приятельки. Гостей стільки, що не вистачає всім місця спати, і Оксана Косач та Аріядна Драгоманова дістають титули герцогинь де Комор, бо сплять у коморі. Кого тут тільки не бувало: веселий, товариський Коцюбинський, що любив розповідати поетичні істо рії, задумливий Франко, типовий старий холостяк Нечуй-Левицький, що ходив в таких великих кальо- шах, які хіба в Золотоноші побачити можна, маляр Труш, який пізніше одружився з дочкою Михайла Драгоманова — Аріядною, Стефаник, Лисенко, за думлива, стримана Ольга Кобилянська, що жила в одній кімнаті з Лесею. Ольга Петрівна збирала всю українську інтелігенцію, причетну до друкованого слова. У додаток до старої компанії Колодяжного тут було більше молодого українського покоління. А сперечались як! Тут бо зустрічались українці кількох поколінь, різних поглядів, різних партій. Старші "етнографи” продовжували збирати пісні й вишивки, а діти їх поділились на есерів та есдеків, поміркованих та щирих, самостійників та федера лістів і сперечались, сперечались. Ольга Петрівна пише в своїй автобіографії: ”Со- ціялістична течія пробивалась і йшла самостійним од нас — старшого покоління — шляхом”, а далі: "Я бачила... тих активних молодих, що йшли в громад ському житті на наше місце, бачила, що вже й без мене українське життя ітиме своїм шляхом.” Ольга Петрівна належала до старшого покоління. Вона рідко сперечалась з молодими, а тихо одходила вбік, продовжуючи свою муравлину працю в тому ж напрямі — етнографія, слово. І навіть ті ’’молоді”, що вже десь позаочі вважали Ольгу Петрівну відсталою, завжди захоплювалися її надзвичайно чистою і бага тою мовою. А молодь все сперечалась! Під час російсько- японської війни ’’пораженці" та "патріоти” зняли такий галас у зеленкуватій вітальні ’’Зеленого Гаю”, що одна проста душа, яка проходила повз будинок, подумала, що то Косачі спадщину ділять. Досить суперечок! На човни! Веселий гурт спі шить на тихі води Псла. Старше покоління, на чолі з Ольгою Петрівною, обережно спускається "стезею благоразумія”, що в’ється між густими деревами кру того берега, а молодь стрибає по "козиній стежці”, що стрімко летить униз. На човнах до пізньої ночі. А вдома — піяніно, співи. Знову Шопен, Бетговен, старовинні вальси. Ольга Петрівна завжди в товаристві, воно не стоїть на перешкоді її роботи. Молодь грає, жартує, співає, а вона сидить у вітальні за столом із стосом паперів та книжок. Для праці їй не треба самотности, їй потрібне життя. Продовження в наступному числі Олена Пчілка, 1876 р. (Рік першого видання збірника "Укра їнських Узорів"). Фото з архіву УМ в Нью-Йорку. Oiena Pchilka, 1876. (The year of the first publication of “Ukra- inskykh Uzoriv"). Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top