Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Діброва смутная вже листячко ронила, Додолу у журбі клонилася чолом; Зима, скрадаючись, повіяла крилом І снігом — біллю білою — покрила. Дібровонька тоді, шумлячи, зголосила: — О зимо! не лякай безрадісним кінцем, Не покривай мене холодним тим вінцем, Нехай моя пишає ще краса і сила. Най гордим поглядом іще я подивлюсь, Нехай в промінні багряниця ще палає, Нехай востаннє світлом сонячним уп’юсь, Най пташка хоть одна ще заспіває! І перший сніг на віттю розтопивсь, Неначе слізьми гіркими поливсь. ми. Так одного разу майбутня лікарка і ніяка не письменниця Ольга дістала першу премію за опо відання на тему ’’Вона”. Любили музику. Леся грала Шопена, Бетговена. Оксана, як підросла, теж грала клясиків, а тітки, згадуючи молодість, грали старовинні мазурки й вальси. Бувало, вже всі попрощаються "на добраніч” і йдуть спати. Раптом крізь одчинені вікна летять у літню ніч звуки вальса — то тьотя Саша знову сіла за рояль. І знову закружляли пари молодого по коління Косачів, кузенів, гостей. Ольга Петрівна завжди серед людей. їй не зава жають розмови, співи, дитячий галас. Сидить у їдальні серед гурту і пише, править коректу, читає. Скільки то вона написала, переклала, відреда гувала! Скільки чорнової, муравлиної роботи зробле но, скільки ґрунту підготовано для майбутніх поко лінь. Глухі були 80-90 роки для українського слова в Росії. Саме діяв Валуєвський наказ ”нє било, нєт і бить нє может”. Трудно було щось видати, трудно було знайти шлях до читача, трудно було знайти і самого читача. Українське село було масово-непись- менне, а українська інтелігенція тільки народжува лась, нараховувалась одиницями. Діти Ольги Петрів ни були одні з перших, що з дитинства вчились українською мовою, читали українські книжки. Через те, що на Великій Україні видавати книжки було дуже важко, Ольга Петрівна посилала свої опо відання та вірші, а також і вірші Лесі Українки до галицьких журналів "Зоря” і "Дзвінок”. Там же писали Нечуй-Левицький, Грінченко, Старицький, Орест Ле- вицький. В своїй автобіографії Ольга Петрівна пише: "Хочу я сказати, що я стала постійним співробіт ником "Зорі”, дякуючи ретельним заходам редак торів, що один по одному писали мені листи, заохо чуючи до писання. І можна сказати, що завдяки їх листам, я стала письменницею”. Через брата Михайла Драгоманова Ольга Петрів на зв’язалась з галичанами: Іваном Франком та Павликом. Далі знайомства поглибились. Наталя Кобринська звернулась до Ольги Петрівни з листом, запрошуючи допомогти у виданні "Перший Вінок”. Ольга Петрівна взяла на себе половину витрат. Альманах вийшов у Львові в 1887 році і мав великий успіх. Уміщені були лише твори жінок і виключно з жіночого життя. Були надруковані твори Олени Пчілки, Лесі Українки, Л. М. Старицької, Ган- ни Барвінок, Дніпрової Чайки. Іронія долі! Твір тоді ще маловідомої Ольги Кобилянської був забрако- ваний, хоч Ольга Петрівна обстоювала вміщення її оповідання. З кінця 1890 років Косачі більше бували в Києві. ГРОМАДСЬКА ДІЯЧКА Крім того, що на кінець 90 років Олена Пчілка була відомою письменницею і авторкою етнографіч них розвідок — Ольга Петрівна Косач була широко, відома як організаторка українського громадянства і культурного життя. На всіх концертах і зборах в Києві видно її сивіючу голову, чути її гострий язик. Ольга Петрівна славиться гостротою, вона не любить компромісів, може гостро обрізати і в друж ній полеміці і принципового ворога. Розповідають, що десь у 900-х роках до Києва приїхав відомий літературознавець академік Перетц і зустрівся на якихось українських зборах з Ольгою Петрівною. Вона до нього звернулась з такими сло вами: "О, ви вже так добре обізнались з українською мовою, що мабуть і українські приказки вивчили, ну хоча б про ласкаве телятко, що двох маток ссе?” Академік не розгубився: ”Та я не тільки це знаю! Я знаю, що є і така українська приказка: "Це така баба, що їй сам чорт на махових вилах чоботи подавав”. В 1903 році на відкриття пам’ятника Котлярев ському до Полтави з’їхалась вся українська інтеліген ція, були й делегати з Галичини. В останню хвилину поліція заборонила промови українською мовою, але Ольга Петрівна була єдина з наддніпрянців, що говорила українською мовою, і її промова була першою, виголошеною на "території Росії” по-укра їнському в офіційній обстановці.
Page load link
Go to Top