Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
тиці в часи селянських воєн ці вольності були втра чені. Коли царизм ішов широким фронтом проти народу, потрібна була перш за все зброя, яку підня ли гайдамаки і яїцьке козацтво, і від якої кошовий відмовився. Облудна віра запорозької старшини в милість деспотів оплачувалася спершу медалями й георгіївськими стрічками, а потім — тюрмою. Вільне життя Калнишевського було свідком останніх воєн них спалахів проти абсолютизму у XVIII столітті — кошового отамана ув’язнили зразу після страти Пу- гачова. Чверть століття ув’язнення в Головленковій і Прядильній тю рмах С оловецького монастиря, чверть століття покути за віру в милосердя власть імущих і незламної витримки в цій покуті йшло в парі з остаточним закріпленням народів Російської ім перії. І нарешті: смерть наздогнала 112-річного Кални шевського. З призми історії подвиг останнього ко шового здається нам символом незламності народу, потенціяльно здатного повстати проти деспотизму. Ціла епоха пройшла поруч із життям останнього кошового Запорозької Січі. Вона варта історичних романів, і постать Калнишевського повинна посісти належне місце в зображенні цієї епохи. Я не ставлю перед собою завдання переповісти історію Соловецького монастиря. Подані вище фак ти й міркування викликані швидше враженнями від подорожі на острови Студеного моря, а ще, певно, потребою висвітлення недослідженої ланки історії. Працюючи над темою з історії України другої поло вини XVIII століття, я натрапив на матеріял, який сумлінно досліджений у працях професора Г. Ф ру- менкова, ректора Архангельського педагогічного ін ституту. Але прочитати — одне, а побачити на власні очі, ступити ногою в сліди історії — то зовсім інше. Та Соловки здавалося мені надто далеким, наче й недосяжним шматком землі: так ми уявляємо собі Шпіцберген чи землю Франца Йосифа. Довго я зби рався, вагаючись, поки врешті професор Фрумен- ков, який листовно консультував мене з різних пи тань, запросив до себе. В Архангельську я вдруге зустрів у цьому році весну: вона почалась тут у половині червня. Споді вався побачити це північне старовинне місто дещо інакшим. На жаль, в Архангельську майже не зберег лося архітектурних пам’ятників минулого — крім Гостинного двора на набережній Північної Двіни. У центрі міста збереглося кілька дерев’яних будівель, та обступили їх з усіх боків нові високі квартали, і напевно скоро не залишиться й цих ветхих свідків старовини. До Архангельська, зрештою, швидко зви каєш: тут відсутня знервованість великих міст, люди привітні, спокійні, а широка Двіна обмиваючи місь кий фасад, тихо, без портової метушні відносить ко раблі в лиман. Професор Фруменков взявся насамперед влаш тувати нас на один з теплоходів, що курсують між материком і Соловецькими островами. Теплоходів, лише два і ходять вони по разу на тиждень. Великий ’’НАШЕ Ж ИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1990 — ’’Буковина” — відійшов на день раніше, а ”Со- ловки” стояв ще на рейді. Несподівано для самого професора вільної каюти уже не було. ’’Паломництво” на Соловки велике. Туристські путівки дістають за довго до відходу теплоходів, хоч і не завжди вони потрапляють до рук людей, зацікавлених історією. Важко назвати нормальним те, що в каютах роз міщуються за профспілковими путівками любителі погуляти, а фахівці з різних кінців країни отримують місця на палубі. Та нам не дісталось би навіть і такого, коли б не авторитет Фруменкова, та ще й те, що капітаном виявився наш земляк Михайло Мар- ченко із Києва. Далеко простягнувся лиман Двіни між звивисти ми берегами, Обминаючи безліч великих і малих островів. Тільки за дві години теплохід виходить на свинцеву гладінь Білого моря, де і в перший місяць літа плаває крига, сліпуче виблискуючи на сонці, що вже майже не ховається за обрій. Від дельти Двіни до Соловецьких островів десять годин ходу. Коли сонце, на часину занурившись у воду, спливає на вранішньому прузі, тоді на кований свинець води лягають густі тумани, крізь які про ступають обриси Соловецьких островів. Заяцький і Муксальма — праворуч, попереду — Великий Со- ловецький, він вигинається дугою ліворуч, й десь на Микільська башта Соловвцького кремля, в якій був ув’язнений Кальнишевський. Mykilsky Tower of the Solovetsky fortress where Kalnyshevsky was imprisoned.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
