Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Соловвцький монастир. The Solovetsky monastery. сія Михайловича та настольною грамотою новго родського митрополита Никона надається Соло- вецькому монастиреві архімандрія, — замість ігуме на головою стає архімандрит. За Катерини II Соло- вецький монастир дістає ставропігію, він уже не під лягає архангелогородському єпархіальному відом ству, а переходить у безпосереднє підпорядкування Синоду. Монастирські владці виявились неабиякими гос подарями. Використовуючи дешеву силу рядових ченців і морських селян, вони бурхливо розвинули соляну, ткацьку, рибальську, дереворубну проми словості. Подиву гідні канали, які з’єднують п’ятде- сять шість соловецьких озер в єдину водну систему для водопроводів і млинів (ці канали збереглись і донині); в трапезну йшов квасопровід з квасоварної башти. Та зовсім фантастичним виглядає вирощу вання південних фруктів у краю, де зима триває понад дев’ять місяців. На Олександрівській горі, за кілька кілометрів від Кремля, монахи вибілювали віск. Тепло з цієї примітивної фабрики підводили по трубах під корінняя яблунь, виноградних кущів, аб рикосів, і вони щедро плодоносили. Ті яблуні і нині родять яблука завбільшки з вишню. Монастирські будівлі: кілометрова стіна в шість метрів завширшки і десять висотою, викладена з ба гатотонних диких валунів, вісім височенних масив них башт, що виростають із стіни, Спасо-Преобра- женських, Успенський, Благовіщенський собори, єдина в своєму роді колосальна трапезна (460 кв.м.), склепіння якої спирається на одну колону, знамени та архімандритська дача, в глибині острова, Голго- фо-розп’ятий скит на Анзермському острові — все це вражає величністю й геніяльністю російського зодчества. Проте Соловки найчіткіше й найболісніше впи салися в історію Російської імперії страшною таєм ницею, яка розкрилася для людей далеко згодом — аж у кінці XX століття. Лише протягом ста років з п’ятсотрічної історії Соловецького монастиря чернечою функцією було служіння богові, промисли та оборона краю з пів ночі. Соловецький архіпелаг, одрізаний од світу мо рем і позбавлений дев’ять місяців на рік будь-якого зв’язку з материком, став найзручнішим місцем за слання особливо небезпечних політичних в’язнів, про яких не повинен був знати закріпачений світ царської Росії. Монахи взяли на себе одну функцію, з якою справлялися педантично й навдивовижу жорстоко, — функцію катів в рясах. Обов’язки військової зало ги, підпорядкованої повністю тюремному комендан тові — архімандриту, зводилися в мирний час до на гляду за в’язнями. Жахливішу винахідливість у справі мордування в’язнів, до якої додумувались ченці, важко уявити. В підвальні порохові погреби під баштами, в ті кам’яні мішки, які сконструював для воєнних потреб архі- тектор-монах Трифон, навічно замуровували полі тичних в’язнів, годуючи їх "хлібом сльозним". До не покірних застосовували тортури ”з пристрастієм”: биття батогами, накладання оков ножних, ручних, ошийних, стінних, вирізування язика та виривання ніздрів. Мало того, до половини XVIII століття, а може, й далі, існували так звані земляні тюрми-ями під келарською палатою та в інших місцях мона стиря, кудии кидали людей, прирікаючи їх на з’їдан ня щурам. Глухі чутки ходили поміж народом про страшні Соловки, але ніхто не міг сказати чогось конкрет ного: в глибокій таємниці зберігалась документація про в’язнів та листування архімандритів з архангель ськими губернаторами й Синодом. Перший підніс завісу над моторошною історією соловецьких казематів учений народницького спря мування П.С. Єфіменко, який 1875 р. опублікував у листопадовій книжці "Русскої стариньї" статтю "Кал- ньішевский — последний кошевой Запорожской Сечи”. Видатний військовий і політичний діяч України XVIII століття Петро Іванович Калнишевський, ув’яз нений фаворитом Катерини II Григорієм Потьом- кіним 1775 року, здавалося, був навічно відданий за буттю. Сто років мовчала історія, та ось П.С. Єфі менко знаходить могилу кошового перед фасадою соловецького Спасо-Преображенського собору. Біо графія Калнишевського та багатьох інших в’язнів Соловецького монастиря перестала бути загадкою. Про Соловки з’являється література. Трагічна доля запорозького полководця викли кає обурення і подив, захоплення і співчуття. Однак, коли абстрагуватися від емоцій і вникнути в політич ну сутність трагедії Калнишевського, то перед нами постане ланцюг складних суспільних перипетій, ха рактерних для історії України й Росії другої полови ни XVIII століття. Десять років Калнишевський був незмінним ко шовим отаманом, проводив помірковану політику, проявляючи неабияку дипломатичну гнучкість з ме тою зберегти Запорозькі Вольності. Несподівано для Калнишевського, проте неминуче при такій полі 6 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1990 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
