Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ОСТРОВИ НА СТУДЕНОМУ МОРІ Знову женуть мене, знову з рідного дому стоси несписаного паперу. Тепер — на північні шляхи на шої історії. Через колишній Петербург з його акаде міями, фортецями, ермітажами й соборами до пів нічного форпосту — дерев’яного Архангельська, а звідти до островів, які ще й нині окутані недосяж ною таємничістю. Більше п’ятиста років тому непевним морським шляхом на плоті або човні, а може, на вутлому карбасі, придбаному в зубожілого купця, втекли від грішного світу два боголюбиві іноки: Савватій — по- стриженець Білозерського монастиря і Герман з ка рельського берега. Знали-бо вони, що десь серед студеного моря лежать незаймані острови, які нале жать Новгородській землі, звані Соловецькими, де можна усамотнитись і віддати себе всеціло служін ню господньому. Дістались островів улітку й, напевне, були вра жені соловецькою природою, бо замість безплідної пустелі побачили чарівні ліси, повні звірів і птаства, сотні чистих багаторибних озер, затишні долини, соляні заплави моря. Побудувавши дерев’яну цер ковцю й поставивши високого хреста поблизу Чу дової гори, інколи вернулися на материк вербувати ченців для сукупного проживання на Соловках, аби вести там рибний та соляний промисли. Савватій помер у Холмогорах, а нову партію іно- ків очолив новгородський ієромонах Зосим, який звана в його честь. Як міг, Калнишевський старався вести самостійну, мирну політику, щоб уникнути конфронтації з царським режимом. Тому й не можна годитися з твердженням деяких дослідників, що, на їх думку, Калнишевський ’’вірою і правдою служив цариці та російському уряду”. Відносини між обома сторонами були далеко не безхмарними. Так, у січні 1767 року полковий стар шина Павло Савицький написав у Петербург донос про те, що Петро Калнишевський разом з військовим писарем Іваном Глобою і військовим осаулом Пав лом Головатим вирішили: якщо найближчим часом прикордонні суперечки між Кошем і Росією не роз в’яжуться на користь Січі, "вибрати у війську з двад цять чоловіків добрих і послати їх до турецького імператора з проханням прийняти під турецьку про текцію”. Всупереч заявам Г. Фуменкова, який своїми дослідженнями старався доказати, що царський 1436 року побудував на місці сьогоднішнього мона стиря чернечу келію. Слідом почали сюди прибува ти на постриження помори, фінни, карели, норвежці. Правителі Русі швидко оцінили стратегічне зна чення Соловецьких островів у боротьбі проти північ них сусідів. Новгородська посадниця Марфа Бо рецька приписала монастиреві землі на узбережжі Білого моря, названого Студеним. Монастир швидко виріс обгородився. Особливо він зміцнів за Івана Грозного, який перетворив святу оселю на міцну фортецю в боротьбі проти шведів та "каянських нім ців”, як назвали тоді фіннів за іменем міста Каяна. Монахи, відчувши свою силу й потрібність государе ві, почали домагатися військової залоги. Іван IV вдо вольнив їхню просьбу й вислав на острови воєводу Михайла Озерова, а з ним чотирьох гармашів, де сятеро стрільців, сто рушниць, багато пудів зілля (пороху) й залізних ядер. Згодом залога чисельно та збройно збільшувалась і підлягала вже не царським військовим частинам, а ігуменові. Соловецький монастир упродовж століть віді гравав недругорядну роль у війнах із шведськими, литовськими та англійськими інтервентами. З рока ми монастир збагачувався й поступово з обителі сми рення переростав у багатого північноросійського феодала, чиї земельні володіння простяглися на все біломорське узбережжя. Зростала його вага і в сис темі церковної влади. 1651 року указом царя Олек- уряд уважав цей донос безпідставним 1 наклепниць ким, Данило Кулиняк, автор цієї розвідки і статті, до ходить до висновку, що якраз цей донос став почат ком оскарження Калнишевського Москвою та його засуду на заслання. Акція нищення Січі та русифікація невпинно продовжувалася. 1753 року заборонено викладання в Києво-Могилянській Академії українською мовою. 1764 року скасовано гетьманство. 1769 року розпо рядженням синоду вилучено українські букварі, а 1775 року після знищення Січі, закрито взагалі укра їнські школи при полкових козацьких канцеляріях. Ворожий уряд безпощадно ліквідував усі залишки автономії України. Отож можна зрозуміти безнадійні наміри Петра Калнишевського в одчайдушній спробі порятунку рідного краю. В и б ра л а О льга Р у д е н с ь ка Продовження в наступному числі "НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1990 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
