Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НА СІЧ У серпні цього року українці показали, що вони"браття, козацького роду”. Сотні тисяч їх — з України, з інших частин не-Союзу, з Европи, з-за океанів — з’їхалися на Січ, щоб відзначити Дні козацької слави. Беручи все це на здоровий розум, треба ствердити, що в цьому році це вже друга велика подія, яку задумали новітні матері й батьки народу, точніше лідери Руху, яка не мала найменших шансів на успіх. Першою такою подією була "Українська хвиля” — жи вий ланцюг, який відзначив річницю соборности України полученням рук і сердець на тра сі від Києва до Львова і ще далі до Івано-Франківська. Серед зими, в країні, де харчові крамниці виставляють порожні полиці, такого роду ідея приречена на невдачу. Але здо ровий розум помилився: народ вийшов, і виїхав, і подав собі руку. На початку серпня матері й батьки народу задумали відзначити, як писала "Літера турна Україна”, 500-ту річницю "виникнення вольнолюбного Запорозького козацтва”, а також 300-ту річницю від дня народження останнього отамана війська Запорозького Пе тра Калнишевського і 310-ту річницю від дня смерти кошового отамана Івана Сірка, моги ла якого знаходиться на Дніпропетровщині, там де понад двісті років існували різні січі. Цей задум, на здоровий розум, також не мав ніяких шансів на успіх. Адже ще три роки то му запляновані книги літописця козацтва Дмитра Яворницького, "Історія запорізьких ко заків”, які вже були передплачені охочими читачами, не вийшли і видавництву прийшлось віддавати людям гроші. А ще два десятки років тому могутній ”бос" України Петро Ше лест втратив свою посаду після того як видав книжку "Україно наша, Радянська", в якій надто захоплювався козацтвом, що не було під смак його колеґам в центрі імперії. А те пер? Тепер населення Дніпропетровщини і Запоріжжя просто "не хотіло” всіх тих при їжджих, ще коли довідалося від своїх партійних лідерів, що до них збирається зграя озброєних "западняків”, які будуть по них стріляти. Ці лідери пробували заборонити будь-які наїзди на територію січей. їхні однодумці у Верховній Раді, ті, яких демократи називають "залізобетонним бльоком" або ЗБ, вдавали ся до хитромудрости, мовляв, запорожці нікого до себе не пускали, ні королів, ні царів, то чому тепер творити клопоти їхнім нащадкам. Але знову здоровий розум пішов в кут. Одна студентка з Америки розповідає, що коли вона прибула на один місяць на Україну за два тижні до серпневих святкувань, то тільки й чула: ”Чи ти їдеш на Січ?”, ”Як ти їдеш на Січ?’у ’Коли ти їдеш на Січ?” Для неї, випускниці школи українознавства і пластунки, Січ завжди була чимсь уявним хоч і часто згадуваним, тому нагода побачити зблизька територію козацької слави, могилу справжнього козака, була бездискусійною. Вона також розповідає, як організатори святкувань розповсюдили інформацію про поїздку на Січ. Кожний з учасників Днів козацької слави мав з собою взяти: коц, харчі на три дні, документи, пляшку з водою, свічку і трохи землі, щоб курган пам’яті мав землю з усіх частин України. А афіші з тими інформаціями були розліплені навіть у темних кори дорах міських житлових будинків. ’’НАШЕ Ж ИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1990 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
