Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Я довго був у задушливій атмосфері громад ської пасивності, коли ти — лише студент, лише вчи тель, лише аспірант, коли несеш мінімальний обов’я зок. При такому навантаженні духовна мускулатура не розвивається, і людина до свого призначення не підіймається. Тільки робота на повну силу і навіть понад силу дає людині радість (і втіху). Ми все списуємо на обставини. То правда — ми студіювали предмети, до яких серйозно не стави лись, здавали екзамени, як спортивні вправи, кон спектували книги без інтересу до них і писали до слідження дрібні й неістотні. Такі обставини розбе щують людину, і якщо вона сама не вибере собі важ кого ярма на шию, то пробіжить по життю порожня ком по реп’яхах медалей, (*) і чинів. Українець без ярма, якщо його край у ярмі, — то не особа. Ярмо має бути важким і постійним. Але коли у тебе є хист — ти його можеш назвати радістю творчості, а розплату за творчість — осяйним страж данням. Це доля людини на землі — витерпіти все і подякувати Богові за ту долю, яку тобі суджено. І що важливо — треба бути гідним своєї долі. Але треба пам’ятати про тих, з Нагірної пропові ді, святеників, які напускають на себе міну, коли по стять. Кожному припадають сонячні галявини і дар мові розсипи радості. Вся штука в тому, щоб бе регти, сіяти і культивувати їх на своїй ниві. Проста штука життя в тому, щоб наповнити енергією, пра цею і віддачею кожну хвилину життя. Як часто мені не давалась ця (проста) штука, як часто я чув питан ня: ’’Чого ти такий сумний?”. Попробуй бути веселим все своє життя! Ці думки здаються мені актуальними зараз, коли проходимо оживлений і освітлений надією відрізок дороги, а разом з тим усвідомлюємо, що на цій до розі потрібний великий (*). Попереду немає нових квітів. Позаду — великі апокаліптичні руїни і спусто шення на землі і в серцях. Та жити треба гідно і за цих умов — сміятись і радіти. Може, ніколи ще в історії з такою очевидністю не збувались пророцтва. Може, ніколи ще не давав ся нам такий урок християнської мудрості — живи в радості. Не має значення прогноз для планети, твоя роль вічно однакова — світитись і любити на своєму відрізку дороги. І прожити свій день, як день остан ній. Зараз нам в Україні приносить радість почуття знову знайденої рідні за океаном. Дарма що не Ви, а ми — бідні родичі. Ми стали нечутливими до власно сті — адже ми все даром (*). А втім, і ми дечим бага ті. Талантів у нас так багато, !що і ліку їм нема. До брих людей стільки, що й не знаєш про них. Без господарно розсипані наші багатства, може, зійдуть гарними талантами в добру годину (*). Кажуть, що там, у ваших широтах, люди привіт но усміхаються один одному, навіть незнайомі. Я схиляюсь перед усіма — добрими, ласкавими і му дро відданими високим ідеалам. Особливо мені хо четься поклонитись сьогодні жінкам, які творять Минають наші роки минають наші сили і минає наш кінь яким об’їжджають суджене а з ним і шанси наші минають. А ми втішаємось що день минув безслідно і безболісно і надіємось що так минуть літа неволі і прийде чиста година (зітхнути і чисто заснути) Ми покоління відречених ми покоління приречених світити самоспаленням крізь безоку ніч і зігрівати вічні зерна добрих начал і живити надію що злий посів по нас крізь нас пройде безслідно по дорозі в країну правди і добра V. 80 Із збірки, яка готується до друку, як видання ОУП "Слово” ЄВ ГЕН С В Е Р С Т Ю К навколо себе чарівний куточок України, де б вони не були, — Мадоннам мого краю, що крізь світову хугу зберегли і бережуть честь і добру славу того краю. Учителькам, що несуть (леліють), і передають усім живим навколо себе традицію, добрий звичай і дух. О, скільки муз таких на світі — у кожнім городі, повіті! — укрили б зверху вниз Парнас, — писав Котляревський, і це досі — правда. Адже є у нас вчительки, які за каторжних умов праці в зросій щень школі виховують дітей так, що діти приходять на екзамен з польовими квітами і у вишиваних со рочках. Наш найбільший поет найбільше звеличав укра їнську матір. Схиляюсь перед цим образом в нашу чорнобильську епоху і вірю в диво. Якщо буде оновлення і відродження, то - через матір. Кланяюсь вам. 27 лютого 1989 року Київ (телефоном). * нерозбірливо. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1989 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
