Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Я довго був у задушливій атмосфері громад ської пасивності, коли ти — лише студент, лише вчи тель, лише аспірант, коли несеш мінімальний обов’я зок. При такому навантаженні духовна мускулатура не розвивається, і людина до свого призначення не підіймається. Тільки робота на повну силу і навіть понад силу дає людині радість (і втіху). Ми все списуємо на обставини. То правда — ми студіювали предмети, до яких серйозно не стави лись, здавали екзамени, як спортивні вправи, кон спектували книги без інтересу до них і писали до слідження дрібні й неістотні. Такі обставини розбе щують людину, і якщо вона сама не вибере собі важ кого ярма на шию, то пробіжить по життю порожня ком по реп’яхах медалей, (*) і чинів. Українець без ярма, якщо його край у ярмі, — то не особа. Ярмо має бути важким і постійним. Але коли у тебе є хист — ти його можеш назвати радістю творчості, а розплату за творчість — осяйним страж данням. Це доля людини на землі — витерпіти все і подякувати Богові за ту долю, яку тобі суджено. І що важливо — треба бути гідним своєї долі. Але треба пам’ятати про тих, з Нагірної пропові ді, святеників, які напускають на себе міну, коли по стять. Кожному припадають сонячні галявини і дар мові розсипи радості. Вся штука в тому, щоб бе регти, сіяти і культивувати їх на своїй ниві. Проста штука життя в тому, щоб наповнити енергією, пра цею і віддачею кожну хвилину життя. Як часто мені не давалась ця (проста) штука, як часто я чув питан ня: ’’Чого ти такий сумний?”. Попробуй бути веселим все своє життя! Ці думки здаються мені актуальними зараз, коли проходимо оживлений і освітлений надією відрізок дороги, а разом з тим усвідомлюємо, що на цій до розі потрібний великий (*). Попереду немає нових квітів. Позаду — великі апокаліптичні руїни і спусто шення на землі і в серцях. Та жити треба гідно і за цих умов — сміятись і радіти. Може, ніколи ще в історії з такою очевидністю не збувались пророцтва. Може, ніколи ще не давав ся нам такий урок християнської мудрості — живи в радості. Не має значення прогноз для планети, твоя роль вічно однакова — світитись і любити на своєму відрізку дороги. І прожити свій день, як день остан ній. Зараз нам в Україні приносить радість почуття знову знайденої рідні за океаном. Дарма що не Ви, а ми — бідні родичі. Ми стали нечутливими до власно сті — адже ми все даром (*). А втім, і ми дечим бага ті. Талантів у нас так багато, !що і ліку їм нема. До брих людей стільки, що й не знаєш про них. Без господарно розсипані наші багатства, може, зійдуть гарними талантами в добру годину (*). Кажуть, що там, у ваших широтах, люди привіт но усміхаються один одному, навіть незнайомі. Я схиляюсь перед усіма — добрими, ласкавими і му дро відданими високим ідеалам. Особливо мені хо четься поклонитись сьогодні жінкам, які творять Минають наші роки минають наші сили і минає наш кінь яким об’їжджають суджене а з ним і шанси наші минають. А ми втішаємось що день минув безслідно і безболісно і надіємось що так минуть літа неволі і прийде чиста година (зітхнути і чисто заснути) Ми покоління відречених ми покоління приречених світити самоспаленням крізь безоку ніч і зігрівати вічні зерна добрих начал і живити надію що злий посів по нас крізь нас пройде безслідно по дорозі в країну правди і добра V. 80 Із збірки, яка готується до друку, як видання ОУП "Слово” ЄВ ГЕН С В Е Р С Т Ю К навколо себе чарівний куточок України, де б вони не були, — Мадоннам мого краю, що крізь світову хугу зберегли і бережуть честь і добру славу того краю. Учителькам, що несуть (леліють), і передають усім живим навколо себе традицію, добрий звичай і дух. О, скільки муз таких на світі — у кожнім городі, повіті! — укрили б зверху вниз Парнас, — писав Котляревський, і це досі — правда. Адже є у нас вчительки, які за каторжних умов праці в зросій щень школі виховують дітей так, що діти приходять на екзамен з польовими квітами і у вишиваних со рочках. Наш найбільший поет найбільше звеличав укра їнську матір. Схиляюсь перед цим образом в нашу чорнобильську епоху і вірю в диво. Якщо буде оновлення і відродження, то - через матір. Кланяюсь вам. 27 лютого 1989 року Київ (телефоном). * нерозбірливо. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1989 7
Page load link
Go to Top