Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ЧИ МОЖНА ЗАБУТИ?.. Х.Н. — Який чудовий, теплий ранок, хоч вже перше вересня — подумала Марта гля нувши крізь вікно. — Мушу швидко вдягатися, просила мене директорка, щоб я поїхала на летовище полагодити важливу справу зіклієнтом — далі снується думка. Вже о 9-ій годині ранку Марта сиділа в автобусі, який їхав на Скнилів — львівське летовище. Доїхавши, довідалася, де міститься ресторан, якого власник винен гроші за содову воду, які вона мусіла дістати. Марта працювала книговодом у фабриці содових і мінеральних вод ’’Здоров’я”, якої власничкою була Олександра Домбчевська-Гірняк, одна з перших жінок в Галичині, які провадили підприємство. Полагодивши справу, Марта прямує до автобусу, але на її велике здивування, при виході з летовища стоїть військова варта, якої перше не було. Вояк задержує Марту і грізно каже: ’’довуд особісти”. На щастя Марта мала його при собі. Її прізвище може бу ти польське, а якого віроісповідання у виказці не подавано. Вояк питає, що вона тут робить? Марта дуже доброю польською мовою подає причину її поїздки на летовище. — Потелефонуй до ресторану, чи це правда — каже другому воякові. Марта далі не може собі уявити, що діється. Все в порядку і її відпускають. Над’їз дить автобус і Марта швидко всідає. В половині дороги до Львова чує якісь вибухи, але ніхто не знає де. Врешті автобус спиняється на Городецькій вулиці, де треба пе ресісти ,на ’’одинку”. Як тільки ввійшла до фабрики — знов вибухи. Робітники зане покоєні. Марта вибігає на вулицю. Люди не знають що діється. Хтось каже — німці бомбардують Львів. На Скнилові впали бомби, коло костела св. Єлисавети, на Городецькій... Чи це можливе? Чи це війна? — Я ж щойно була на Скнилові, яке щастя, що виїхала може на кілька хвилин перед бомбардуванням. Хаос — люди непевні що діється. Так — це почалася війна першого вересня 1939 року. Німці ввійшли на польську територію. Поляки бороняться, а у Львові починають арештувати українців. Радіо подає одне — люди говорять друге, але у всіх одна журба про невідоме ’’завтра”. Крамниці починають порожніти. Хто може, хоче себе хоч трохи забезпечити. Треба стояти в довгих чергах по хліб, молоко, м’ясо. Одного ранку Марта вибралася на Ринок, де казали, що буде м’ясо. 5-та година ранку, а черга безконечна. Стоять самі жінки і шепочуть, бояться голосно говорити, бо не знати хто слухає. Вже 8-ма, крамниця ще замкнена а тут стрілянина кулеметів — треба втікати, і Марта вертається додому без м’яса, але з новим досвідом про страх. Німці обстрілюють Львів — це вже третій тиждень вересня. Марта з мамою живуть на Задвір’янській вулиці, близько Сапіги. Обидві ще працюють, але щораз більший страх, бо бомби падають на Львів. Ранком 18-го вересня стукіт до дверей. Питаємо хто це? Знайомий інженер С. з жінкою і синком. — Нам збомбардували хату — чи можете при- няти нас до себе? — Очевидно, мама приймає, але ми вже спали у підвалі, бо натретьому поверсі небезпечно. Мешканці кам’яниці самі поляки. Хлопчик не знає польської мови. Просимо, щоб не говорив — боїмося. Інженер — колишній Січовий Стрілець. Проходять ще два дні. 20- го вересня німецькі літаки скидають не бомби, а летючки, ’’Якщо поляки не здадуть Львова до 12 год. по полудні 21-го вересня, Львів буде цілковито збомбардуваний”. Всіх огортає жах. — Що буде? Ніхто не спить в ночі з 20-го на 21-ше. Тиша... Полу день і далі тиша ... Проходить ще година — нічого... Марта не витримує і каже тихенько — іду подивитися, що діється. Не зважаючи на мамин протест — виходить на вулицю. Ні живого духа... Підходить до рогу Сапіги — нічого не видно, аж десь здалеку чути гуркіт. Не знає що це, здається, що земля труситься... Дивиться в бік, звідки доходить звук і бачить здалеку величезні танки. Кілька осіб являються в брамах кам’яниць. За кін ч е н н я на ст ор. 16 ’НАШЕ Ж ИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 1986 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
