Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ЧИ МОЖНА ЗАБУТИ?.. Х.Н. — Який чудовий, теплий ранок, хоч вже перше вересня — подумала Марта гля нувши крізь вікно. — Мушу швидко вдягатися, просила мене директорка, щоб я поїхала на летовище полагодити важливу справу зіклієнтом — далі снується думка. Вже о 9-ій годині ранку Марта сиділа в автобусі, який їхав на Скнилів — львівське летовище. Доїхавши, довідалася, де міститься ресторан, якого власник винен гроші за содову воду, які вона мусіла дістати. Марта працювала книговодом у фабриці содових і мінеральних вод ’’Здоров’я”, якої власничкою була Олександра Домбчевська-Гірняк, одна з перших жінок в Галичині, які провадили підприємство. Полагодивши справу, Марта прямує до автобусу, але на її велике здивування, при виході з летовища стоїть військова варта, якої перше не було. Вояк задержує Марту і грізно каже: ’’довуд особісти”. На щастя Марта мала його при собі. Її прізвище може бу ти польське, а якого віроісповідання у виказці не подавано. Вояк питає, що вона тут робить? Марта дуже доброю польською мовою подає причину її поїздки на летовище. — Потелефонуй до ресторану, чи це правда — каже другому воякові. Марта далі не може собі уявити, що діється. Все в порядку і її відпускають. Над’їз дить автобус і Марта швидко всідає. В половині дороги до Львова чує якісь вибухи, але ніхто не знає де. Врешті автобус спиняється на Городецькій вулиці, де треба пе ресісти ,на ’’одинку”. Як тільки ввійшла до фабрики — знов вибухи. Робітники зане покоєні. Марта вибігає на вулицю. Люди не знають що діється. Хтось каже — німці бомбардують Львів. На Скнилові впали бомби, коло костела св. Єлисавети, на Городецькій... Чи це можливе? Чи це війна? — Я ж щойно була на Скнилові, яке щастя, що виїхала може на кілька хвилин перед бомбардуванням. Хаос — люди непевні що діється. Так — це почалася війна першого вересня 1939 року. Німці ввійшли на польську територію. Поляки бороняться, а у Львові починають арештувати українців. Радіо подає одне — люди говорять друге, але у всіх одна журба про невідоме ’’завтра”. Крамниці починають порожніти. Хто може, хоче себе хоч трохи забезпечити. Треба стояти в довгих чергах по хліб, молоко, м’ясо. Одного ранку Марта вибралася на Ринок, де казали, що буде м’ясо. 5-та година ранку, а черга безконечна. Стоять самі жінки і шепочуть, бояться голосно говорити, бо не знати хто слухає. Вже 8-ма, крамниця ще замкнена а тут стрілянина кулеметів — треба втікати, і Марта вертається додому без м’яса, але з новим досвідом про страх. Німці обстрілюють Львів — це вже третій тиждень вересня. Марта з мамою живуть на Задвір’янській вулиці, близько Сапіги. Обидві ще працюють, але щораз більший страх, бо бомби падають на Львів. Ранком 18-го вересня стукіт до дверей. Питаємо хто це? Знайомий інженер С. з жінкою і синком. — Нам збомбардували хату — чи можете при- няти нас до себе? — Очевидно, мама приймає, але ми вже спали у підвалі, бо натретьому поверсі небезпечно. Мешканці кам’яниці самі поляки. Хлопчик не знає польської мови. Просимо, щоб не говорив — боїмося. Інженер — колишній Січовий Стрілець. Проходять ще два дні. 20- го вересня німецькі літаки скидають не бомби, а летючки, ’’Якщо поляки не здадуть Львова до 12 год. по полудні 21-го вересня, Львів буде цілковито збомбардуваний”. Всіх огортає жах. — Що буде? Ніхто не спить в ночі з 20-го на 21-ше. Тиша... Полу день і далі тиша ... Проходить ще година — нічого... Марта не витримує і каже тихенько — іду подивитися, що діється. Не зважаючи на мамин протест — виходить на вулицю. Ні живого духа... Підходить до рогу Сапіги — нічого не видно, аж десь здалеку чути гуркіт. Не знає що це, здається, що земля труситься... Дивиться в бік, звідки доходить звук і бачить здалеку величезні танки. Кілька осіб являються в брамах кам’яниць. За кін ч е н н я на ст ор. 16 ’НАШЕ Ж ИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 1986 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
