Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
а діти весело перестрибували з каменя на камінь, поспішаючи за ним. Марія спостерігала. Поки вони були на суші, в душі у неї панував спокій. Та щойно матрас опинивсь у воді, якраз навпроти острівця, її охопила тривога. Марія встала і, не дивлячись у бік пані Ольги, рушила понад самою водою та йшла доти, поки тако ж опи нилась навпроти острівця. Степан і діти вже пропливли половину відстані. І якою ж далекою вона Марії тепер здавалася! Мати стежила за дітьми. Бачила, що вони вже втомлені. Такі безпомічні! Звичайно, можна потриматись за матрас, відпочити... Ах, як вона докоряла тепер сама собі. Т ака легковажність! Як можна було дозволи ти?!... Напевно, майже крадькома озирнулась Марія назад, хоч знала, що пані Ольга не може її бачити. Євген був біля човна... Ось уж е в човні... Від чалює... Гребе просто до М аріїних малюків. Щ етрохи — й вони вже дряпаються до нього в човен, а Степан зручніш е вмощується на матрасі. І всі пливуть до острова. Марія була безм ежно вдячна тої миті Євгенові й ще більше пані Ользі, яка, виявилося, зовсім не була такою лихою. Мабуть, злякалась за дітей і послала сина на допомогу. Марія не стояла більше, немов прикута. Тягар спав і вона рушила назад. їй хотілося чим швидше бути поруч пані Ольги, щоб подякувати. Вона ішла тепер стеж ко ю нагорі, поміж бур’янами, щоб скоро тити дорогу, й зривала голубі та жовті колючі квіти. Вона думала про те, як добре дітям на острові. Я кі- то там квіти?... Марія наблизилась до пані Ольги й, замість подяки, в неї вирвалося: — Як це, що ви пустили Євгена на острів? Правда, вона сказала це з миром в душі й з ла гідною усміш кою , але відчула, що звучать ці слова не д уж е-то ввічливо. Проте пані Ольга ані трохи не збентежилась. — А я його не пустила, — спокійно відповіла вона. — Він буде покараний. — За що? — жахнулась Марія й знову побачила, як Євген виловлював з води потомлених дітей. — А дж е це шляхетний вчинок. — Ще такого не було, щоб Євген двічі мене не послухався. — Було, мамо — зауважила Соня. — Ні, не було. Марія почувала себе страшенно незручно. — Пані Ольго, — сказала вона. — Чому ви заборонили поїздку на острів? — Тому, що це небезпечно. — Дурниці, — сказала Соня. — Яка тут може бути небезпека? — Акули! — Ах мамо, краще мовчи, коли не розумієш, — сказала Соня. — Т ут нема відкритого моря, сюди акули не заходять. — Добре, що ти все розумієш! Я знаю випадок, коли акулу привабив червоний матрас, — якраз такий, як у вашого чоловіка, — і в мить було по ньому. Признатись, Марії стало моторошно, хоч вона бачила, що ніхто не боявся, а навколо острівця сну вало кілька гумових човників, не більших за матрас. Вона замовкла й перебирала голубі й жовті колючки, роблячи букет. Бачила чоловіка й дітей на острові: вони обходили його навколо й Степан носив на голові матрас. ’’Від сонця захищається”, — подумала. Ось вони наблизились до човника. Діти посідали у нього з Євгеном. Степан поплив на матрасі. — Цікаво, чи допливуть вони до берега! — ска зала пані Ольга. У Марії почало калатати серце. Вона не могла відвести погляд від тих, що пливли. Та вони допливли. І вийшли на берег. І Марія бачила, як С тепан шикує їх. І в кож ного був малень кий букет квітів. Вони ішли один за одним, з квітами в руках, і в М аріїних дітей світилася радість в кожнім русі, а обличчя Євгена, ба і вся його постать виявляли збентеження. І Леся простягнула Марії квіти, а Василь — Соні. І квіти були такі, яких Марія ніколи раніше не бачила. Голубі колючі кулі. І ще там були травинки. І якась гілочка зі сріблястими листочками. І Марія була щаслива і вдячна. А Євген простянув букет своїй мамі. І вона вдарила сина по руці, і вибила квіти, і вони впали на землю й розсипалися. А мати відвернулася. І Євген^оглянув винувато всіх по черзі. І такий він був молодий, і чистий, і дуж ий , і гарний. І були в його душі зародки шляхетности. Проростуть? Чи задихнуться, зіпріють, згниють? ’’Вибач, Є вгене, ми не хотіли заподіяти тобі стільки прикрости. Просто в нас інше ж и ття”, — подумала Марія. — Вибачте, пані Ольго, — сказала вона вголос. І вони зі С тепаном зібрали свої речі та разом з дітьми пішли геть, додому, хоч наближалась дванад цята година і сонце палило немилосердно... ЗАОХОЧУЄМО ЧИТАЧІВ ЖЕРТВОДАВЦІВ ЖЕРТВУВАТИ НА РІЗНІ ЦІЛІ З ПРИВОДУ РАДІСНИХ ПОДІЙ У РОДИНІ! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
