Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
а діти весело перестрибували з каменя на камінь, поспішаючи за ним. Марія спостерігала. Поки вони були на суші, в душі у неї панував спокій. Та щойно матрас опинивсь у воді, якраз навпроти острівця, її охопила тривога. Марія встала і, не дивлячись у бік пані Ольги, рушила понад самою водою та йшла доти, поки тако ж опи нилась навпроти острівця. Степан і діти вже пропливли половину відстані. І якою ж далекою вона Марії тепер здавалася! Мати стежила за дітьми. Бачила, що вони вже втомлені. Такі безпомічні! Звичайно, можна потриматись за матрас, відпочити... Ах, як вона докоряла тепер сама собі. Т ака легковажність! Як можна було дозволи ти?!... Напевно, майже крадькома озирнулась Марія назад, хоч знала, що пані Ольга не може її бачити. Євген був біля човна... Ось уж е в човні... Від чалює... Гребе просто до М аріїних малюків. Щ етрохи — й вони вже дряпаються до нього в човен, а Степан зручніш е вмощується на матрасі. І всі пливуть до острова. Марія була безм ежно вдячна тої миті Євгенові й ще більше пані Ользі, яка, виявилося, зовсім не була такою лихою. Мабуть, злякалась за дітей і послала сина на допомогу. Марія не стояла більше, немов прикута. Тягар спав і вона рушила назад. їй хотілося чим швидше бути поруч пані Ольги, щоб подякувати. Вона ішла тепер стеж ко ю нагорі, поміж бур’янами, щоб скоро тити дорогу, й зривала голубі та жовті колючі квіти. Вона думала про те, як добре дітям на острові. Я кі- то там квіти?... Марія наблизилась до пані Ольги й, замість подяки, в неї вирвалося: — Як це, що ви пустили Євгена на острів? Правда, вона сказала це з миром в душі й з ла гідною усміш кою , але відчула, що звучать ці слова не д уж е-то ввічливо. Проте пані Ольга ані трохи не збентежилась. — А я його не пустила, — спокійно відповіла вона. — Він буде покараний. — За що? — жахнулась Марія й знову побачила, як Євген виловлював з води потомлених дітей. — А дж е це шляхетний вчинок. — Ще такого не було, щоб Євген двічі мене не послухався. — Було, мамо — зауважила Соня. — Ні, не було. Марія почувала себе страшенно незручно. — Пані Ольго, — сказала вона. — Чому ви заборонили поїздку на острів? — Тому, що це небезпечно. — Дурниці, — сказала Соня. — Яка тут може бути небезпека? — Акули! — Ах мамо, краще мовчи, коли не розумієш, — сказала Соня. — Т ут нема відкритого моря, сюди акули не заходять. — Добре, що ти все розумієш! Я знаю випадок, коли акулу привабив червоний матрас, — якраз такий, як у вашого чоловіка, — і в мить було по ньому. Признатись, Марії стало моторошно, хоч вона бачила, що ніхто не боявся, а навколо острівця сну вало кілька гумових човників, не більших за матрас. Вона замовкла й перебирала голубі й жовті колючки, роблячи букет. Бачила чоловіка й дітей на острові: вони обходили його навколо й Степан носив на голові матрас. ’’Від сонця захищається”, — подумала. Ось вони наблизились до човника. Діти посідали у нього з Євгеном. Степан поплив на матрасі. — Цікаво, чи допливуть вони до берега! — ска зала пані Ольга. У Марії почало калатати серце. Вона не могла відвести погляд від тих, що пливли. Та вони допливли. І вийшли на берег. І Марія бачила, як С тепан шикує їх. І в кож ного був малень кий букет квітів. Вони ішли один за одним, з квітами в руках, і в М аріїних дітей світилася радість в кожнім русі, а обличчя Євгена, ба і вся його постать виявляли збентеження. І Леся простягнула Марії квіти, а Василь — Соні. І квіти були такі, яких Марія ніколи раніше не бачила. Голубі колючі кулі. І ще там були травинки. І якась гілочка зі сріблястими листочками. І Марія була щаслива і вдячна. А Євген простянув букет своїй мамі. І вона вдарила сина по руці, і вибила квіти, і вони впали на землю й розсипалися. А мати відвернулася. І Євген^оглянув винувато всіх по черзі. І такий він був молодий, і чистий, і дуж ий , і гарний. І були в його душі зародки шляхетности. Проростуть? Чи задихнуться, зіпріють, згниють? ’’Вибач, Є вгене, ми не хотіли заподіяти тобі стільки прикрости. Просто в нас інше ж и ття”, — подумала Марія. — Вибачте, пані Ольго, — сказала вона вголос. І вони зі С тепаном зібрали свої речі та разом з дітьми пішли геть, додому, хоч наближалась дванад цята година і сонце палило немилосердно... ЗАОХОЧУЄМО ЧИТАЧІВ ЖЕРТВОДАВЦІВ ЖЕРТВУВАТИ НА РІЗНІ ЦІЛІ З ПРИВОДУ РАДІСНИХ ПОДІЙ У РОДИНІ! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
