Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
намне своїм солдатам вуха? Та годі вам, пані Ольго, удавати, ніби ви сердитесь! — Але я справді серджуся, — вагомо сказала вона. Марія замовкла: до острівця плив жовтий мо торний човен. Він обійшов його навколо й поплив до Степана. А слідом — блакитний каяк... Степан поп росив когось покликати дітей... Ось вони вже при ньому... Ось уже рушають до матерів і сестри... Марія посміхалася, чекаючи на них... — Ви також повинні покарати дітей. Якщо ми хочемо зберегти свій авторитет, то мусимо висту пити зі спільних позицій. Чого ви все посміхаєтесь, не розумію? — звернулась до неї пані Ольга. Після цих її слів обличчя Марії зробилося пох мурим. Пані Ольга таки домоглася того, що вона перестала посміхатися! — Ну, це вже занадто! — сказала Марія. — Ставши в цьому випадку на ваші позиції, я раз і назавжди втрачу свій авторитет. Мої діти не звикли, щоб їх карали без провини. І незважаючи більше на пані Ольгу, вона набли зилась до води й сказала дітям, які вже виходили з човна: — Виявляється, Євгене, твоя мама не знала, що ви збиралися їхати на острівець. Навіщо Марія це зробила? Що сподівалася тим врятувати? їй про це ніколи було подумати. Вона діяла інстинктово і, звичайно, нічого не врятувала. Євген зробив крок до матері. — Мамо... — хотів він щось сказати. Мама дала своєму синові ляпаса. Потім другого. Все було надуте: ґумовий човен, Леся, Василь, ґумові матраси, Євген, пані Ольга, Степан і т.д. Вони навіщось обійшли затоку, минувши пляж, і зупинитися в такому місці, де купатись було не мислимо: надто мілко й водорості чіпали за ноги. Товариство розділилося. Пані Ольга з дочкою й сином сиділи далі від води, на високому березі, в холодочку, а сім’я Степана влаштувалась на при бережнім камінні, під палючим сонцем, в прозорому повітрі, над прозорою водою. Під оливою панували тиша, нерухомість і голод. Пані Ольга вирішила покарати сина і не давала йому їсти. Над водою снідали. — Що ж тепер буде? — питала Леся. — Ми ж навіть не роздивились як слід на острові. А він такий прекрасний! Які там квіти! А яка крупна малина! Ми навіть не встигли наїстися. — Які ж там можуть бути квіти? Певно, колючки, як і скрізь у Муртері? — Ні, ні! — живо заперечив Василь. — Ми тут таких квітів ніде не зустрічали. — Як бачу, на острові все незвичайно прекрасне. — Ну, чому ти нам не віриш? І як ми можемо тобі довести? Це ж би ще раз треба було поїхати на острів... Підійшов Євген. Почав оглядати човен. Леся і Василь теж, наче маґнітом притягнуті, наблизились до нього й усі троє про щось таємниче зашепотіли. — Так що, Євгене, поїдемо знову на острів? — спитала Марія. — Мама заборонила, — відповів Євген. — Ска зала, що як не послухаюсь, тиждень не дозволить купатися. — Це остаточно? — Остаточно. Степан, який загорав, лежачи на матрасі, підвівся. — Попробую позичити в когось човен, — сказав він і пішов у напрямі палаток та причалу. Діти побігли слідом, а Євген повернувся до матері, опустився на матрас і сидів мовчки, сумний, ледь всміхаючись іронічно. Марія задрімала на сонці й не зчулася, як Степан з дітьми знову опинився поруч неї. — Не вийшло! — спитала. — Ні, не виходить. — Тату, — просили діти. — Це ж зовсім бли зенько! Давай попливемо з надувним матрасом! — Не так це близько, як здається, — зауважив Степан. Діти спробували гратись, але нічого не виходило. — Якби ви тільки побачили, які там квіти! — мовила Леся. — І малина! — додав Василь. — Подумайте, — сказала Леся, — яка ця пані Ольга! Я її ненавиджу! — Так не можна, Лесю. — А чому вона забороняє пливти на острів? — Виховує Євгена. Він не послухався її. — Це не правда! — палко сказала Леся. — Вона вчора була присутня під час розмови, чула, що ми збиралися на острів, і не боронила! — Лесю! Спокій, тихо! Дорослі знають, що роб лять. Ти ще всього не розумієш. — А що тут розуміти? Ми весь час мріяли про острів, а тепер сидимо перед ним і тільки облизу ємося! — Лесю! — Хіба не так? А який це чудовий острів! Він просто створений для того, щоб пережити аварію і врятуватися на ньому. — А найгірше те, що ми сюди, може, й не прий демо ніколи... — додав і своє Василь. — Знаєш, — сказав Степан. — Я з ними попливу на матрасі. — Ну, спробуйте, — згодилась Марія, тут же лаючи себе за легкодухість. — Спробуйте, але якщо пливти буде важко, зразу ж вертайтесь. — Не турбуйся, — сказав Степан. Він узяв надутий матрас на плечі й пішов берегом, ’НАШЕ Ж ИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 1986 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
