Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МІЛЕНА РУДНИЦЬКА Львівське жіноцтво під час листопадового перевороту Спомини й рефлексії Якщо про більшу частину галицької суспільно- сти можна сказати, що великі події, перші роковини яких оце відзначаємо, зустріли її непідготовленою для виповнення важливих завдань, що чекали на неї, то тим паче слід це винести до загалу нашого інте лігентного жіноцтва. У противенстві до жіноцтва з т.зв. інтелігент ських кіл, що їх воєнне лихоліття не тільки не штовх нуло наперед у його розвитку, але під багатьма оглядами, головно ж припиненням гарно розпочатої роботи в жіночих організаціях, відсунуло назад, — у противенстві до нього, жіночі селянські маси під час кількох воєнних років пішли вперед на цілі десяти ліття. Війна була для наших селянок жорстокою, але й незвичайно успішною школою життя. Селянка не тільки виповнила понад усяке сподівання свої господарські обов’язки, заступаючи чоловіка, батька й сина при земельнім варстаті та рятуючи цим робом від голоду свою рідню, міське населення й мільйонову армію, — вона стала також доволі зрі лою громадянкою. З усіх-усюдів доходили до нас вісті, як то селянки обстоюють свої кривди по уста новах і перед всілякого роду окупантами, як сміливо й розумно промовляють на зборах та як загально зросло в них зацікавлення громадськими і націо нальними справами. їм тільки недоставало доціль ного проводу, до якого з природи речі повинно було бути покликаним жіноцтво з кіл інтелігенції. Та саме воно підвело. Непідготовленим зустріла його Українська Кон- ституанта, що в день 19 жовтня 1918 р. своєю відо мою постановою признала нас рівноправними чле нами української держави. Ця постанова не була вислідом наших організаційних змагань, вона впала без наших заслуг, неначе спілий овоч з дерева в руки випадкового прохожого. В дійсності рішення Української Конституанти є вислідом визвольної бо ротьби свідомого жіноцтва Західньої Европи й здо бутком всесвітньої революції. Незорганізовані, розбиті були наші ряди напере додні незабутнього дня 1 листопада 1918 р. Але сам день історичного перевороту немов зі стихійною си лою вирвав нас зі сну й відразу поставив перед нами наші завдання й обов’язки. Кожна з нас усвідомила собі, що під цю пору не може сидіти в хаті зі складе ними руками, кожна відчула, що всяка праця, хоч би і як корисна й гарна, яка одначе не є безпосеред ньою працею при будові нашої держави, є тепер зайвою й пустою, та кожна з нас вірила непохитно, що нашої помочі не відкинуть, не знехтують доброї волі й запалу наших гарячих сердець. Тямлю, ми перебігли з товаришкою з почуван ням несказанного щастя й гордости вулиці Львова, Мінена Рудницька Milena Rudnytsky цього після семисот літ справді нашого міста, й біля год. 10 зранку прийшли до Народнього Дому, що був тоді мозком нашого молодого державного організ му. Ми застали там уже багато жінок, яких загнала не цікавість, але жадоба причинитися всіма своїми силами до реалізації великого діла. Руки рвалися до праці, душу переповнювало почування бадьорости й енергії. Та чи повірите? Ми ходили від одної влади до другої, від установи до установи, жертвували свої сили, знання і досвід, і ... всюди зустрічалися з від мовою. В цей мент, коли кожна свідома українська людина у Львові повинна була рахуватися на вагу золота, а вже прямо неоціненну вартість мав кожен інтелігент, — нашого жіноцтва ніхто не закликав до праці, ніхто його не заохотив, навпаки — ми мусіли добувати собі право на працю, хоча на підставі зако нів ми були вже буцімто рівноправними з мужчинами громадянками... По двох-трьох днях я довідалася, що в військо вій кухні Народнього Дому треба сил до праці. Я не гайно зголосилася, хоча, правду кажучи, ніяково й соромно було братися за роботу, до якої в мене не було жадних кваліфікацій, ні хисту. Та годі було сидіти бездіяльним, коли на вулицях міста плила кров наших героїв. Зн ім ка з альм анаху "У к р а їн с ь к о ї Ж ін о ч о ї Г ром ади в Н ь ю -Й о р ку , 1921-1931". ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1986 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
