Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ДОПОМОЖІТЬ! Я, дружина політв’язня Юрія Бадзя і мати двох дітей, звертаюся до міжнародних ж іночих організацій з проханням допомогти моїм дітям побачити батька і врятувати мого чоловіка від м ожливої загибелі. Іде четвертий рік неволі Юрія Бадзя за судженого до 7 років таборів і 5 заслання тільки за те, що він написав — нікому, навіть найближчим друзям не показуючи — наукову працю про дж ере ла і суть соціалізму. Радянська держбезпека, вважаючи своїм головним ворогом ж и ву думку, вистежила, де Юрій зберігає незакінчену книгу, захопила вж е написані розділи і за саму лише спро бу осмислити суть нашого жит т я — тільки за це, бо Юрій, повторюю, нікому не показував своєї праці! — прирекла його на 12 років кат оржної не волі. За три з гаком роки нам дозволили всього одне тривале (від 1 до 3 діб) побачення — одразу після того, як чоловік прибув до табору, хоча в радян ському Виправно-трудовому кодексі написано, що в’язень має право на таке побачення щороку. І ось тепер нас черговий раз позбавили тривалого (в найкращому випадку всього лиш тридобового) по бачення до квітня 1983 року. Рік за роком діти ні на секунду не можут ь наблизитися до батька, потримати його за руку, довірливо поговорити з ним, розпитати без тюремників про здоров’я, роз повісти про себе. Лише один раз на півроку нам дають коротке (від 2 до 4 годин) побачення, при чому на цьому побаченні нас розділяє величезний стіл, який стоїть у напівтемній кімнаті, де за на ми пильно стежать — і звичайно ж слухають нашу розмову — троє, а то й четверо наглядачів, так що забуваються найпростіші людські слова, пересихає горло і дерев’яніє язик. Як сказав мені минулого року замполіт зони, Юрія позбавили тривалого побачення за заяви, адресовані 26 з’їздові КПРС (березень 81) Брежнєву (квітень 81 p.). Ці заяви, за словами зам політа, свідчили, що Бадзьо "не став на шлях виправлення, оскільки зводить наклеп на рад/учську дійсність, називаючи себе політв’язнем, хоча за суджений за особливо небезпечний державний злочин”. Людина, яка звернулася до державної установи не з покаянним проханням, а зі спра ведливою, на його погляд, вимогою, порушила, виявляється, внутрішньотабірний режим, і її позбавили за це побачення, гарантованого їй зако ном! Відтоді минув рік. За цей час Юрій табірного реж им у не порушував — навіть з погляду дріб’яз ково прискіпливих наглядачів, бо ж одних заяв чи скарг не писав. У характеристиці, яку видала йому адміністрація табору, сказано, що він ’’спокійний, урівноважений, підкреслено ввічливий з адміні страцією” (слово "підкреслено" вжит о, з усього видно, через невіру наглядачів у природність постійної, рівної ввічливости). Норму Юрій вико нує, хоча її постійно збільшують, от же позбавля ти його побачення нібито нема за що — нема навіть сякого-такого приводу. І тоді йому оголо шують, що, по-перше, він одного разу завчасно пі шов з роботи і, по-друге, не виконав денної робочої норми. А м іж тим Юрій весь той день був на очах у бригадира, який міг би підтвердити, що пішов він вчасно, однак питати бригадира наглядачі відмо вилися; та й норму в’язні зобов’язані виконувати мі сячну (за денним виробітком їхньої роботи досі не визначили), а її місячну норму, Юрій постійно виконує / навіть іноді перевиконує, хоч це невимовно т яж ко — особливо для нього — через сильну близькозорість і прогресуючу катаракту. Отже, привід для позбавлення чергового побачення знайшли — привід відверто знущальний і безглуздий. Це переконує мене в тому, що тюрем ники мають намір позбавляти нас побачень до кін ця невільницького жит т я мого чоловіка — напев но, тому, що знають його глибоку прив'язаність до родини й дітей. Але ж крім цього постійно перешкоджають і нашому письмовому спілкуван ню, бо листи то надовго затримуються в дорозі, то взагалі ’’пропадають”, то їх офіційно конфіс кують наглядачі, — і спробуй доведи потім, що нічого ’’крамольного” в них не було. Мого чоловіка загнали на каторгу за думки, довірені тільки паперові; причому він мав намір послати свою книгу, закінчивши її, до вищих партійно-державних органів, і в нього, на додачу до всього іншого, віднімають навіть ті крихти прав, які надає в’язням радянський закон. Чоловік сказав мені, що досі він на знак протесту проти позбав лення його побачень оголошував недовгі голодівки та звертався зі скаргами до Прокуратури СРСР, але, якщо так триватиме й надалі, він оголосить голодівку смертельну, і ніщо не змусить його потім змінити своє рішення. Ю рій Бадзьо
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
