Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
у 40-ЛІТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ передруковуємо статтю, яка була поміщена в ’’Нашому Ж ит ті” в числі за січень 1944 р. Заховуємо правопис ориґіналу ТИСЯЧІ ЖІНОК ГЕРОЇНЬ В УПА Денник Ді Індіянаполіс Отар подав інтересну ко респонденцію ’’Шикаго Трибюн Пресс Сервис” з Деґендорфу, в Німеччині, про українку героїню, ’’сміливу синьооку Ольгу”, що протягом двох років в рядах Української Повстанської Армії боролась за волю України, і згодом разом з іншими своїми това ришами зброї пробилась через опановану больше- виками Східну Европу на Захід та була інтернована американцями в західній Німеччині. В кореспонденції пишеться: Ольга має 21 років і два роки вона служила в Ук раїнській Повстанській Армії. Вона має великі сині очі, її лиця румяні від життя в лісі, а її усмішка пере конує, що попілом з лісового вогнища можна вдержати сніжно-білий полиск зубів не гірше ніж патентовим порошком. Її струнка постать можливо, не має того ’’нового вигляду”, але від неї бє старо модним чаром сміливості. Ольга, козацька дочка, є примусовою громадян кою Совітського Союзу, придержаною американ ською окупаційною армією для можливої ре- патріяції. Якщоб її відіслати назад додому, вона навряд чи оминулаб кари смерті за революцію. Вона була борцем в мало описуваній партизанській війні за залізною заслоною, яку вона й тисячі її бойових другів називають визвольною боротьбою України проти Кремля за свою незалежність. Молі Пічер, обслуговуючи гармату свого чолові ка підчас Американської Революції, була жінкою бунтівником в очах бритійців, але героїнею для коло ністів. Однак Ольга, хоч вона бачила далеко більше боїв ніж це доводилось Молі Пічер, навряд чі^ буде записана в історії і то з двох причин. Перше — її справа стоїть перед загрозою поразки злученими червоними полками Росії, Польщі й Чехословач- чини, а друге — є тисячі інших ’’жінок бунтівників”, або жінок героїнь, які борються проти червоної армії в Україні. Ольга це єдине ім’я, яке вона подала, пересту пивши кілька тижнів тому кордон з Чехословаччини до Німеччини разом із 7 іншими українцями, теж озброєними, які опісля здалися американським полі- ційним військам. У розмові з кореспондентом ”Ді Трибюн” вона заявила, що під цим іменем вона боро лась і не хоче зраджувати свого прізвища, бо большевики в Україні заарештувалиб або постріля- либ її рідних за її діла. Малому відділові, з яким вона перейшла чесько- німецький кордон, не віддано стільки уваги у пресі, як тому великому відділові зо 112 вояків УПА, що приблизно в тім самім часі пробився із зброєю в ру ках з Совітського Союзу через Польщу й Чехосло- ваччину до Західної Німеччини. Але їх місія була та ка сама. їхня Верховна Команда доручила їм пере нести в широкий світ вістку споза совітської залізної заслони про визвольну боротьбу України. Теж їхні вигляди такі самі. Потсдамський договір передбачує їхню видачу в руки червоної армії. — Я вступила до Української Повстанської Армії в 1945 році як піклунка ранених — оповідає Ольга — бо большевики ллюндрують мою країну, яка вже так багато витерпіла від німців і росіян підчас війни. Україна бореться за свою незалежність, щоб звіль нити себе від большевизму, від невольничих праць, від голоду та політичного терору — продовжує вона. — Чи ви носили зброю? — питають її, пише ко респондент. — Тільки пістолю — відповідає вона з милою ус мішкою. — Але я вмію стріляти теж з автомату. І я це робила — сказала вона. питає кореспон- — Проти кого Ви стріляли? дент. — 1 січня большевицько-польські війська заата- кували наш повстанський шпиталь в Карпатах. Троє з наших дівчат полягли у тій боротьбі, але ми врятува ли шпиталь. Я не належала до одної з наших жіно чих піхотних сотень, але я опісля знову боролася, щоб врятувати наш пункт допомоги перед наступом, в боротьбі проти якого втратили життя чотири наші дівчини. — Я брала участь теж в багатьох інших менших боях, з яких складається партизанська війна, — говорила дальше. Ми мали теж перестрілку з боль- шевицькими вояками на польсько-чеськім кордоні підчас нашої теперішньої місії до Німеччини. У цій перестрілці був вбитий один з наших вояків. — Що Ви хочете робити тепер, чи бажалиб діста тись до Америки? — запитують Ольгу дальше. — Я радо поїхалаб до Америки, але тільки після успішного закінчення боротьби за визволення Украї ни та допомоги здобути її незалежність — відпові дає вона рішуче. — А чи Ви маєте свого ’’світгарта” в УПА? — за питує цікавий американець. — Ні — як одна дівчина вояк бореться рамя об рамя у відділі, зложеному із 126 вояків хлопців, вона не може вибрати собі між ними одного коханого і залишитись у приязні з усіми іншими — відповідає Ольга. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
