Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
у 40-ЛІТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ передруковуємо статтю, яка була поміщена в ’’Нашому Ж ит ті” в числі за січень 1944 р. Заховуємо правопис ориґіналу ТИСЯЧІ ЖІНОК ГЕРОЇНЬ В УПА Денник Ді Індіянаполіс Отар подав інтересну ко респонденцію ’’Шикаго Трибюн Пресс Сервис” з Деґендорфу, в Німеччині, про українку героїню, ’’сміливу синьооку Ольгу”, що протягом двох років в рядах Української Повстанської Армії боролась за волю України, і згодом разом з іншими своїми това ришами зброї пробилась через опановану больше- виками Східну Европу на Захід та була інтернована американцями в західній Німеччині. В кореспонденції пишеться: Ольга має 21 років і два роки вона служила в Ук раїнській Повстанській Армії. Вона має великі сині очі, її лиця румяні від життя в лісі, а її усмішка пере конує, що попілом з лісового вогнища можна вдержати сніжно-білий полиск зубів не гірше ніж патентовим порошком. Її струнка постать можливо, не має того ’’нового вигляду”, але від неї бє старо модним чаром сміливості. Ольга, козацька дочка, є примусовою громадян кою Совітського Союзу, придержаною американ ською окупаційною армією для можливої ре- патріяції. Якщоб її відіслати назад додому, вона навряд чи оминулаб кари смерті за революцію. Вона була борцем в мало описуваній партизанській війні за залізною заслоною, яку вона й тисячі її бойових другів називають визвольною боротьбою України проти Кремля за свою незалежність. Молі Пічер, обслуговуючи гармату свого чолові ка підчас Американської Революції, була жінкою бунтівником в очах бритійців, але героїнею для коло ністів. Однак Ольга, хоч вона бачила далеко більше боїв ніж це доводилось Молі Пічер, навряд чі^ буде записана в історії і то з двох причин. Перше — її справа стоїть перед загрозою поразки злученими червоними полками Росії, Польщі й Чехословач- чини, а друге — є тисячі інших ’’жінок бунтівників”, або жінок героїнь, які борються проти червоної армії в Україні. Ольга це єдине ім’я, яке вона подала, пересту пивши кілька тижнів тому кордон з Чехословаччини до Німеччини разом із 7 іншими українцями, теж озброєними, які опісля здалися американським полі- ційним військам. У розмові з кореспондентом ”Ді Трибюн” вона заявила, що під цим іменем вона боро лась і не хоче зраджувати свого прізвища, бо большевики в Україні заарештувалиб або постріля- либ її рідних за її діла. Малому відділові, з яким вона перейшла чесько- німецький кордон, не віддано стільки уваги у пресі, як тому великому відділові зо 112 вояків УПА, що приблизно в тім самім часі пробився із зброєю в ру ках з Совітського Союзу через Польщу й Чехосло- ваччину до Західної Німеччини. Але їх місія була та ка сама. їхня Верховна Команда доручила їм пере нести в широкий світ вістку споза совітської залізної заслони про визвольну боротьбу України. Теж їхні вигляди такі самі. Потсдамський договір передбачує їхню видачу в руки червоної армії. — Я вступила до Української Повстанської Армії в 1945 році як піклунка ранених — оповідає Ольга — бо большевики ллюндрують мою країну, яка вже так багато витерпіла від німців і росіян підчас війни. Україна бореться за свою незалежність, щоб звіль нити себе від большевизму, від невольничих праць, від голоду та політичного терору — продовжує вона. — Чи ви носили зброю? — питають її, пише ко респондент. — Тільки пістолю — відповідає вона з милою ус мішкою. — Але я вмію стріляти теж з автомату. І я це робила — сказала вона. питає кореспон- — Проти кого Ви стріляли? дент. — 1 січня большевицько-польські війська заата- кували наш повстанський шпиталь в Карпатах. Троє з наших дівчат полягли у тій боротьбі, але ми врятува ли шпиталь. Я не належала до одної з наших жіно чих піхотних сотень, але я опісля знову боролася, щоб врятувати наш пункт допомоги перед наступом, в боротьбі проти якого втратили життя чотири наші дівчини. — Я брала участь теж в багатьох інших менших боях, з яких складається партизанська війна, — говорила дальше. Ми мали теж перестрілку з боль- шевицькими вояками на польсько-чеськім кордоні підчас нашої теперішньої місії до Німеччини. У цій перестрілці був вбитий один з наших вояків. — Що Ви хочете робити тепер, чи бажалиб діста тись до Америки? — запитують Ольгу дальше. — Я радо поїхалаб до Америки, але тільки після успішного закінчення боротьби за визволення Украї ни та допомоги здобути її незалежність — відпові дає вона рішуче. — А чи Ви маєте свого ’’світгарта” в УПА? — за питує цікавий американець. — Ні — як одна дівчина вояк бореться рамя об рамя у відділі, зложеному із 126 вояків хлопців, вона не може вибрати собі між ними одного коханого і залишитись у приязні з усіми іншими — відповідає Ольга. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
