Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ВАДИМ ЛЕСИЧ (п о м е р 2 4 -го сер п н я 1982 р.) ★ Виструнчується графіка дерев осінніх, в безлистім шумі — млявий небосхил. І охололим оловом падуть хвилини на листям вистелені, стишені шляхи. Цей жалісний, цей бронзовий безмежний спокій, і хвилі хмар, що котяться здаля, приспішують мої нерівномірні кроки і прочуттями пустки — томлять і болять. Хотілося б якоїсь бурі навстяж, і рокоту стихій, і стрясення землі, — щоб кволими грудьми схвильовано припасти до вивертів шляху — без жалю і без слів!... ★ Не кружляйте, двері, не скрипіть, пороги: те, що йде — відходить, незважма. Памороззю місяць перетче дороги, пусткою сполоще, що верзлось у снах. В льодові провалля, в криголоми спектрів, — де нема нічого, лиш моря, моря... у дзеркала тиші, де тривоги шепіт, всі слова забуті — вітром промовля. 1962 (Збірка "Кам’яні луни" Нью Йорк — 1964) воринням до брами. А в брамі: п. доктор в ”ґаля” чорнім убранні. — Панно Стефцю! Ви куди? — ”По снопи” — а доктор вже кинув порохівник і течку в руки Грицеві, який стояв готовий замкнути браму за”паннунцею”, і звичним стрибком опинився на возі побіч ’’паннунці”, Карпо поглянув допитливо раз-другий на несподіваного гостя, а тоді махнув рішуче батогом, і віз покотився м’якою польовою доріжкою. — Що за оказія? Чому таке парадне убрання? Нині ще не празник! Д-р зробив поважну міну, взяв мене за руку і промовив урочисто: ”Ти або жадна!” (Всі хлопці так говорять, а ми їм віримо!) Пахли розігріті сонцем акації вздовж дороги, вітер гонив баранчики по зелених вівсах і ячменях. За цвинтарем шуміла весело шлюза, між старими вільхами блистіло спокійне плесо затамованої ріки. В затоці між рясними ненуфарами чекав на нас рибацький човен. Але то було вже потім. Тепер Карпо скрутив праворуч, перетяв гостинець. На ниві в рівній роз- стрільній чекали готові полукіпки. Несподівано Карпо став на струнко: — Пане поручнику, голошу слухняно десятник Лука Карпо Чи пізнаєте? Пригадуєте перехід Збруча? — Та як можна забути? — І доктор радісно привітався з бувшим товаришем зброї. Карпо з довірливим усміхом звернувся до мене: — Бачу, що єгомость скоро стратять свого ’’економа”. Желаю всего найліпшого, з роси, з води... Заки Карпо накладав снопи на віз, ми пішли від відати так зв. козацьку керницю. На спокійнім глибокім плесі лишився наш одинокий заручиновий портрет. СВІТЛЯНА КУЗЬМЕНКО ЕМІГРАНТ По грані двох доріг іде людина. Між двох світів збентежено іде. В однім — луною поклик батьківщини. У другім — чує клич своїх дітей. Який із них тепер єдиний, Коли і в ній вже поруч два світи? По грані двох доріг несе людина: Дві сили, дві надії, два хрести. МИХАЙЛО СЕМЕНКО ОСІННЯ СИМФОНІЯ Осінні скрипки, в саду оркестри симфонії — То кохання моє, моє кохання-захопленість. Люди озброєні, мрії озброєні, мови озброєні, — А у мене тільки затопленість, тільки затопленість. І знову безмовність. І знову безумовність, умовність Мої почування — одламки, ескізні одламки-злипки. Душорозірваний. Стерлася, розтанула сольність. Кохання моє — в осіннім саду осінні скрипки. 1916. Повний віз котився поволі додому. З захопленням слухала я зворушливих споминів двох комбатантів. — А чи пам’ятаєте, пане поручнику, які ми були голодні, як перейшли Збруч? Ніхто не хотів нам дати кусничка хліба. — То ви, Луцю, були тим ворожбитом, що своїми чарами заробляв для нас хліб і часом щось до хліба. Ви мали славу чорнокнижника між ґаздинями. Мої ветерани розреготалися весело, та скоро перейшли на печальну нуту пригадуючи розгром, тиф, смерть близьких товаришів. Дорога була закоротка на таку розмову, і Карпо запросив нас зайти завтра оглянути його нове господарство, докінчити нитку споминів. Кася обчистила "пана” з колосків і соломи і в сальоні відбулася офіційна візита з родичами. Мене закликали і повідомили що за місяць відбудеться наш шлюб. Вже не було часу на нову аматорську виставу! — А що було дальше? — спитала внучка. — Та не бачиш — знетерпеливилася молодша — ’’вони живуть щасливо досі. То не проблема. Мені цікавіше, як то можна було вилізти і злізти з такого повного снопів воза? — Як коні були спокійні то можна було стати на дишель, потім на ручницю, вхопитися за рубель, і ти вже нагорі. Хто боявся коней то ліз боком по колесі, на драбину догори або зі заду на розвору, по вилах. — Чекай, бабо, що то все значить? Рубель, розвора, шприхи? Знаєте, діти, будемо в Нью-Йорку, підемо до музею Союзу Українок. Вони напевно мають репліку воза. Я вам все виясню. — Та, властиво, пощо? Аня, певно, заручилася в авті, а ми то вже хіба в літаку або навіть у космічній ракеті! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
