Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
с. н. ЗАРУЧИНИ КОЛИСЬ Неділя по полудні. Приємна тиша. Не треба нікуди спішитися. Молоді господарі, як личить журна лістам і суспільним діячам, потонули в стосах друко ваного паперу. Сам Нью-Йорк Тайме зайняв полови ну кімнати, місцевий щоденник подвійної величини плюс всі рідні щоденники і журнали. Дівчата зосереджено студіюють камікси. Дідо на своїм Олімпі викладає пасьянса, а баба в куточку згорблена над вишивкою. Раптом різкий дзвінок телефону. Як звичайно молодша дівчинка біжить перша, вигукуючи: — ”Я дістану”, — Мамо, то тета Дзвінка — розчарована, що то не до неї розмова. Баба нащурила вуха. Чому то не з нею хоче говорити старша дочка з далекої віддалі? — Слухаю, що сталося? ...... то гарно, ґратулюю .... коли ... де... як... добре, добре не денер вуйся... Па... Па!... Апарат сповнив свою місію і задоволено клацнув. — Мамо, сядь. Дзвінка просить, будь спокійна. Аня і Семен заручилися, плянують скоро побиратися. Дівчатка підскочили. Пригадали велике весілля старшої кузинки на Союзівці кілька років тому. — Поїдемо на Союзівку! Дістанемо вже довгі сукні! Тату, навчи нас вальчика! Мама охолодила їх запал. — Не поїдемо нігде. Аня плянує тихий шлюб таки в Сан Дієґо. Вони обоє зачали там нову працю, не можуть сподіватися скорих вакацій. Каліфорнія далеко, діти! Бабине серце стиснулося до четвертого ступеня. З радости, з тривоги, за внучку і за доню. Подружжя то велика льотерія! Рипнули двері. З’явився дідо. ’’Нап’ємося кавусі”? Стандартна процедура о третій годині ще європейського приходства. Баба мовчки заходилася приготовляти під вечірок, а всі навипередки передавали дідові сенса ційну новину. — Як так нагло? Така смаркуля! — (Дідо не усві домлює, що смаркулі вже 24 роки) Чому не приїхав представитися? Що за часи настали! Ніхто мене не радиться! Левко, усміхаючись, пригадав ’’родинне” передання, що Аня, маючи три тижні сама їхала до хресту на заднім сидженні авта, сама поїхала на дикий захід шукати праці, там і стрінула Семка і сама рішає про свою долю. — Тепер не пора звозити снопи до стодоли і ту нема драбинястого воза — резолютно прорекла баба. Всі зробили здивовані міни. При чім тут віз і снопи? — Бо ти все зводиш до особистих обставин — відбив м’ячик дискусії дідо і ображений пішов нагору. — Як то було з тим возом? — притиснула фамілія бабу. І треба було бабі пересунути час на 55 літ назад, треба було мандрувати пів кулі земної до батьків ської хати в галицькім селі і відгребати з-під нашарувань життя весну, таку багату в події і пере живання, її власні заручини. — В маю я здала матуру і зачала безжурні вака ції. Дні минали скоро. Було повно роботи в хаті і на городі. Постругати стежечки, виполоти мамині квіти, надходить св. Івана, празник — приїдуть гості. Проект доброго пластового діла: аматорський дитячий гурток. ’’Головні артистки” сусідські дівчата вже приходили, питали коли зачнемо проби нової виставки. П’єса М. Підгірянки ”В чужім пір’ї” минулого року мала великий успіх. Навіть місцева повітова газета писала про те!. Скоро вже перші літні вечерниці в містечку. Кілька років тому вернувся з табору полонених в Тухолі дідо і зачав там працю. Всі кликали його "доктор” (не медицини а права). Був дуже активний у всіх наших організаціях і при всяких нагодах приїжджав до нас. Все робив багато галасу. Був молодий, веселий, мав фантазію. Як довідався, що мрію про пластовий табір, бігав за мною і співав ’’Пусти мене мамцю до табору”. Ви знаєте, який дідо має голос?! Ми йшли на вечерниці, падав дощ, то прив’язав мої нові мештики до дротів парасолі і асистував мені цілий час. Почесне каре лянсієра: самі старшини УГА, товариші з Тухолі, а між панями професоровими і докторовими молода матуристка. На проходах якось так склалося, що дідо все був коло мене. Вмів так цікаво розповідати про Велику Україну, бої, степового коника буланого, страхіття чотирикутника смерти. Я бачила авреолю героя над його все розбурханим волоссям і лискучим цвікером, який вічно злітав з носа! Того року візити діда стали ще частішими, і старші вдома почали мені натякати про його "поважні наміри супроти мене”. Я не брала того поважно. Довкола було так гарно! Пахли матіолі, шуміла по білій опоці бистра Струга, хвилювали дозріваючі колоски збіжжя, хотілося писати оду до дикої рожі на межі, пеани червоним макам! Приїхали Манюха, Леся, вечірнім співам на зеленій веранді не було кінця. Зачалися жнива. Я мала господарські обов’язки. Тато віддавав поле у винаєм господарям, я їздила відбирати "спілку”. Одної суботи я сіла під своїм улюбленим каштаном розписувати ролі для малих акторів, як мене закликали їхати в поле. Перед ґанком чекав знайомий господар Карпо, і я примостилася по середині довгого воза, перевісивши ноги крізь драбинки. Карпо торкнув віжки, і віз покотився довкола великого газону, обведеного березовим
Page load link
Go to Top