Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Наше інтерв’ю Ювілятка музичного навчання Не можна говорити про п-ні О- лену Ясеницьку-Волошин, не зга дуючи при тому Музичного Інсти туту ім. Миколи Лисенка у Льво ві. А хто з тих, що жив, або на віть тільки бував у Львові, не па м’ятає того дому при вулиці Шаш- кевича, де містився Інститут? Там був осередок музичного життя у Львові. Там не тільки вчили музи ки, там теж відбувалися концер ти, пописи, проби і виступи хо рів, а навіть... лекції танків. Олена Ясеницька, вже молодою дівчиною, після закінчення віден ської консерваторі почала вчити гри на форгепіяні в Інституті ім. Миколи Лисенка, який, до речі, не мав тоді ще свого будинку, а мі стився у винаймленому приміщен ні при вул. Трибунальській. Оле на Ясеницька була однією із трій ки дівчат, які у нововідкритому у жовтні 1903 р. Інституті розпо чали працю навчанням гри на фор- тепіяні і вели її аж до 2. світової війни. Ця трійка це — крім Олени Ясеницької Марія Криницька та Одарка Шухевич-Старосоль- ська. 1903 рік був роком ювілею Ми коли Лисенка. Святкували його по всій Україні різними імпрезами, концертами, академіями, вистава ми. Музичне Товариство його іме ні, що існувало у Львові, віддало честь Лисенкові, відкриваючи як раз цього ювілейного року Музич ний Інститут його імені. Зразу пі сля відкриття Інституту почали го товитися до святкування ювілею і підготовляти виставу опери „Коза Дереза“ Молода вчителька Олена Ясеницька акомпаніювала на фор- тепіяні (на фісгармонії грала О- дарка Шухевич). Дві сестри Соло мії Крушельницької — Марина Крушельницька - Дроздовська та Мільця Крушельницька-Стернюко- ва — займалися підготовок) опе ри, при чому Марина, як розказує пані Олена, глибоким „басом" спі вала ролю діда. З інших „артистів" згадує теж сестрінку Соломії Кру шельницької Бандрівську-Шухе- вичеву, яка була лисичкою, та грізного вовка — знану і попу лярну Михайлину Чайківську, яка живе зараз у Філядельфії. Таким був початок її музичної праці і така вона була аж до 1966 року. Ішла вона двома руслами. Одне — педагогічна праця, дру ге акомпаніямент. До педагогічної праці підготов лялася Олена Ясеницька рівночас но із студіями гри на фортепіяні у віденській консерваторії у проф. Шенера. Наука музики була у тих часах люксусом, бо ж було пере конання „з цього хліба їсти не бу деш “ При тому молода Олена ма ла переконання, що на публичні виступи у неї відваги не буде. То му рішила здобути звання педаго- га-музика. І як сказано вище, зра зу після закінчення консерваторії почала вчити у Музичному Інсти туті. З перервою в часі війни 1915 року вчила там аж до 1935 р. Тоді Польща, під якої пануванням на ходився Львів, переживала еконо мічну кризу. Відбилося це на Ін ституті, в якому тоді було дуже мало учнів. Чоловік пані Олени д-р Михайло Волошин був відомим .ад вокатом і пані Олена уступила з місця, щоб не відбирати учнів тим, для яких це звання було одиноким джерелом прожитку. Деякі учні хотіли вчитися у неї приватно, але на це вона теж не погодилась. До Інституту повернулася ще корот ко у 1939 p., коли то учнів на йшлося дуже багато. Прийшла війна, а вслід за нею мандрівка по чужині. Але і у тій мандрівці пані Олена вчила — у Кракові, а потім у таборах ДП. Один час існувала навіть школа, зорганізована Сергієм Литвинен- ком. Але був тільки один форте- піян, на якому не тільки треба бу ло вчити, вправляти, але який слу жив теж професійним піяністкам. Мандрівка скінчилася в Америці. Тут, щоб добути право на пенсію, пані Олена виконувала кілька ро ків працю прибиральниці в бюрі. Не можна без подиву слухати, як ця піяністка-педагог, дистинґо- вана гарна старша пані говорить про цей період свого життя. Без сліду самопожалування, мучениц- тва, з яким дехто так залюбки роз казує про початкові роки праці в Америці, а радше з усмішкою та з почуттям гумору розказує про те, як давня емігрантка, її трвариш- ка праці, вчила чистити бгорові приміщення без ,,лишньої“ педан- терії зате швидко. Але до свого улюбленого звання таки пані Оле на повернулася і їздила на лекції фортепіяну до домів своїх уче ниць. Так вчила аж до 84-го року свого життя. З-поміж учнів пані Волошин такі, що працюють професійно у музичному званні, як ось Ірина Павликовська. Веде вона свою му зичну школу в Альберті. Про неї розказує пані Олена таке: під час підготовки до ювілейного концер ту Бетовена, на якому Ірина мала грати 2-гу і 3-тю частину першого концерту Бетовена, її арештовано у зв’язку з замахом на Юзефа Піл- судського. Коли її випустили, часу до концерту було мало і вчитель ка намовляла ученицю, щоб від- ложити виступ на іншу нагоду. Але завзята Ірина рішила „або тепер, або ніколи1' і... концерт випав ду же добре. З інших учнів згадує пані Олена Любчаківну-Крих, Лева Ґольдеру, Олену Муцовську-Грабар, Нілю Цегельську-Дмитрук, Ераста Бу- рачинського. Крім педагогічної праці — друге русло, це акомпа- ніямент. Мистецтво акомпаніювати трудне. Не кожний піяніст це вміє. Остап Нижанківський сказав про Олену Волошин після якогось кон церту, що це „перла Музичного Інституту“ Вона акомпаніювала між іншим Модестові Менцінському, коли цей Олена Ясеницька-Волошин Music teacher Mrs. Olena Wolo- shyn in New Y ork celebrated 60 years of her teaching w ork
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
